Глава 14. ВІДКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

Posted in Гражданское процессуальное право - Цивільний процес (А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов)

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

 

Глава 14. ВІДКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ


§ 1. Передумови відкриття провадження
§ 2. Процесуальний порядок відкриття провадження у справі

 

§ 1. Передумови відкриття провадження


Відкриття провадження у справі як стадія цивільного процесу – це сукупність процесуальних дій суду та інших учасників процесу, які спрямовані на визначення передумов, підстав та порядку реалізації права на звернення до суду за судовим захистом.
Відкриття провадження у справі пов’язується із наявність права на позов, а також процесуальним порядком його реалізації. Право на позов є похідним поняттям від загального права на судовий захист, закріпленого та гарантованого ст. 55 Конституції України.
В теорії цивільного процесуального права у даному випадку застосовуються поняття „права на позов”, „права на судовий захист”, „права на звернення до суду”. Кожне із цих понять має право на існування, при чому у кожному конкретному випадку у ці поняття вкладається відповідний зміст.
З приводу права на позов, то у науці цивільного процесуального права думки науковців розійшлися. В одному випадку право на позов визначається як процесуальне поняття, а у другому – зводиться до матеріального, а у третьому – матеріально-правові та процесуально-правові моменти судового захисту об’єднуються в єдине поняття права на позов. Інколи ще називають, право на пред’явлення позову та право на задоволення позову.
У цьому слід визначитися у тому, що право на позов є єдиним поняттям, яке включає:
- право на задоволення матеріально-правової вимоги позивача і
- право на пред’явлення позову і порушення справи у суді.
Право на задоволення позову стосується кінцевого результату діяльності суду по розгляду та вирішенню справи. Тобто, в особи дане право виникає ще у момент порушення права, однак його підтвердити і у подальшому реалізувати можна тільки після ухвалення рішення суду про задоволення позову. Підстави для підтвердження та реалізації цього права визначаються, як правило, нормами матеріального права.
Право на пред’явлення позову є засобом реалізації права на позов. Однак, виступаючи процесуальною формою права на позов, право на пред’явлення позову користується певною самостійністю. Важливою гарантією можливості отримати судовий захист є положення про те, що відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною (ст. 3 ЦПК, ст. 6 Закону України “Про судоустрій України”).
Правом на пред’явлення позову наділені усі заінтересовані особи (ст. 3 ЦПК), в тому числі іноземні фізичні та юридичні особи та держави (ст. 410 ЦПК). Усі вони можуть звернутися до суду з позовом про захист суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу. В окремих випадках, визначених законом, до суду можуть звертатися органи та особи в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересів (ст. 3, 45 ЦПК). Слід також відмітити, що право на звернення до суду за судовим захистом мають не тільки фізичні та юридичні особи, але й інші суб’єкти, які наділені цивільною процесуальною правосуб’єктністю.
Право на пред’явлення позову – це інститут цивільного процесуального права, який регулює підстави та порядок порушення судової діяльності по захисту прав та охоронюваних законом інтересів. Процесуальними наслідками реалізації права на пред’явлення позову є виникнення судової діяльності по здійсненню правосуддя у цивільній справі та ухвалення рішення суду як результат цієї діяльності. Для цього інституту не має значення питання про характер спірного рішення – про задоволення заяви або про відмову у ньому. Якщо у ході розгляду справи з’ясується, що особа, звертається до суду, не має на це права, то справа повинна бути закрита або заява повинна бути залишена без розгляду.
В теорії цивільного процесуального права передумови права на пред’явлення позову поділяються на суб’єктивні та об’єктивні.
До суб’єктивних передумов належить процесуальна правоздатність позивача і відповідача, процесуальна заінтересованість особи.
Об’єктивні передумови права на звернення з позовом до суду підрозділяються на позитивні та негативні. Передумови, наявність яких є необхідною для реалізації права на звернення до суду, називаються позитивними. До них належать: належність справи до цивільної юрисдикції суду; правовий характер вимоги позивача. При відсутності даних передумов процес не може бути порушений, оскільки позивач не має права на звернення до суду.
Негативними вважаються передумови, з відсутністю яких закон пов’язує можливість звернення з позовом. До них належать: відсутність рішення, що набрало законної сили, винесеного по спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; відсутність ухвали суду, яка набрала законної сили, про прийняття відмови позивача від позову або про визнання мирової угоди сторін; відсутність у провадженні суду справи по спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; відсутність укладеного між сторонами договору про передачу даного спору на вирішення третейського суду.
Усі ці передумови права на звернення до суду мають виключно процесуальний характер і не стосуються питань про наявність чи відсутність у позивача суб’єктивного матеріального права. У зв’язку з тим, суддя не вправі відмовити у відкритті провадження або повернути заяву з тих причин, що у позивача відсутнє матеріальне право, тобто права на задоволення позову, якщо дана категорія справ підлягає розгляду у суді.
Відсутність права на пред’явлення позову є підставою для відмови у відкритті провадження або повернення заяви, а якщо справа прийнята до провадження суду, – закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду. Такі дії оформляються ухвалою.