Платіж. Держатель переказного векселя зі строком платежу на визначений день або у визначений строк від дати складання чи від пред'явлення має пред'явити вексель для платежу або в день, у який він підлягає оплаті, або в один із двох наступних робочих днів.

У разі непред'явлення переказного векселя до платежу в строк, кожний боржник має право внести суму векселя в депозит компетентному органу влади за рахунок, ризик і страх векселедержателя.

Пред'явлення переказного векселя в розрахункову палату є рівнозначним пред'явленню для платежу.

Регрес — право зворотної вимоги. Законний векселедержатель має право в разі неможливості отримати платіж за векселем у строк притягнути кожного, хто поставив свій підпис на векселі, до відповідальності та вимагати сплати вексельної суми від кожного з них.

Відповідно до ст. 43, 77 Уніфікованого закону держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанте та інших зобов'язаних осіб при настанні строку платежу, якщо останній не був здійснений, а також до настання строку платежу за таких умов: 1) якщо мала місце повна або часткова відмова здійснити акцепт; 2) у разі банкрутства трасата (незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні); 3) у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судовим рішенням, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно; 4) у разі банкрутства трасанта за векселем, що не підлягає акцепту. Ці норми закріплюють право векселедержателя на дострокову реалізацію права вимоги за векселем за рахунок солідарно зобов'язаних осіб у разі, якщо до настання строку платежу відбудуться визначені Уніфікованим законом події, що унеможливлюють погашення такого векселя прямим боржником.

Кожна особа, якій належить право регресу, за умови, що немає угоди щодо протилежного, може одержати платіж за допомогою нового векселя (зворотного переказного векселя), виданого зі строком платежу за пред'явленням на одну із зобов'язаних перед нею осіб, який підлягає оплаті за місцем проживання цієї особи.

В українському законодавстві немає норм, які давали б змогу визнати платника неплатоспроможним без установлення такого факту судом, а в п. 4 ст. 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні" прямо передбачено, якщо використання векселедержателем права на регрес можливе за умови банкрутства боржника, то неплатоспроможність платника за векселем або векселедавця, які є юридичними особами чи фізичними особами — підприємцями, встановлюється Господарським судом у процесі порушення справи про банкрутство або визнання плат* ника банкрутом у порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ (у редакції Закону від ЗО червня 1999 р. № 784-ХГУ). Відповідно до п. 4 ст. 2 Закону України "Про обіг векселів в Україні" порушення провадження у справі про банкрутство або визнання боржника банкрутом є достатнім для виникнення у векселедержателя права регресу до настання строку платежу незалежно від того, чи акцептував трасат вексель. Якщо вексель не підлягає акцепту, право регресу виникає у векселедержателя лише в разі визнання трасанта банкрутом (порушення справи про банкрутство в цьому випадку недостатньо). За вексельним законодавством виникають зобов'язання як прямих боржників, так і боржників у порядку регресу.

Прямі боржники — це векселедавець простого векселя та акцептант переказного векселя. Вимоги до зазначених осіб, а також до авалістів за них (за їх наявності) можуть бути пред'явлені як у строк платежу, так і протягом усього строку вексельної давності незалежно від наявності протесту. Підставою для заявления вимог до прямих боржників є сам вексель, що знаходиться у кредитора.

Всі інші особи, які поставили свій підпис на векселі, є учасниками регресних вексельних зобов'язань. Це означає, що право регресу до зазначених осіб виникає у держателевекселя тільки за наявності протесту в неплатежі або іншому порушенні, допущеному при обігу векселя прямими боржниками. Без такого протесту регресні боржники не зобов'язані за векселем, крім випадків, коли інше передбачено в цьому документі або прямо встановлено Уніфікованим законом (абзац 5 ст. 44, ст. 46, абзац 4 ст. 54).

У зв'язку з викладеним вище за настання строку платежу за векселем вимога про його сплату може бути заявлена тільки до прямого боржника, а не до боржника, зобов'язаного в порядку регресу.

Посередництво при платежі. Трасант, індосант або аваліст можуть вказати будь-яку особу, яка у разі потреби має здійснити акцепт або платіж.

Переказний вексель відповідно до встановлених нижче умов може бути акцептований або оплачений особою, яка діє як посередник в акцепті або у платежі, за будь-якого боржника, зобов'язаного у порядку регресу.

Акцепт у порядку посередництва зазначається на переказному векселі та підписується посередником. У ньому міститься вказівка, за кого він здійснюється; якщо її немає, акцепт вважається зробленим за векселедавця. Він у порядку посередництва зобов'язується щодо векселедержателя та індосантів, які зробили надписи, після тієї особи, за рахунок якої він виступив як посередник, на однакових засадах з цією особою.

Особою, яка діє як посередник, може бути третя особа, навіть трасат, або особа, за винятком акцептанта, що вже зобов'язана за переказним векселем.

Особа, яка діє як посередник, зобов'язана протягом двох робочих днів повідомити про своє посередництво ту особу, за яку вона виступила як посередник. У разі прострочення вона несе відповідальність за будь-яку шкоду, спричинену внаслідок її необережності, однак розмір відшкодовуваних збитків не має перевищувати суму переказного векселя.

Платіж у порядку посередництва може мати місце в усіх випадках, коли при настанні строку платежу або до його настання у векселедержателя з'явилося право на регрес.

Платіж має покрити всю суму, яка підлягає сплаті тим, за кого платіж здійснюється. Він має бути здійснений не пізніше наступного дня після останнього дня, наданого для здійснення опротестування у неплатежі.

Копії векселя. Кожний держатель переказного векселя має право знімати з нього копії.

Копія має точно відтворювати оригінал, включно із вказівкою, до якого місця вона доведена. Вона передається шляхом індосаменту і забезпечується авалем таким чином і з такими наслідками, що й оригінал.

У копії мав зазначатися особа, у руках якої знаходиться оригінал документа, який вона зобов'язана вручити законному держателю копії.

Якщо вона відмовляється це зробити, векселедержатель може здійснити право позову проти індосантів або авалістів лише після засвідчення опротестування того, що оригінал не був йому переданий, незважаючи на його вимогу.

У разі, коли на оригіналі після останнього індосаменту, зробленого до зняття копії, є застереження "починаючи звідси індосування дійсне лише на копії" чи будь-яка інша рівнозначна формула, то індосамент, поставлений після цього на оригіналі, є недійсним.

Якщо у векселі не зазначено, що він виданий у єдиному примірнику, то векселедержатель може вимагати видачі йому за його рахунок декількох примірників. Для цього він має звернутися до свого безпосереднього індосанта, який зобов'язаний сприяти йому щодо свого індосанта і так далі, аж до векселедавця. Індосанти зобов'язані відтворити індосаменти на нових примірниках.

Платіж, здійснений за одним примірником, звільняє від відповідальності, навіть якщо не було обумовлено, що платіж цей погашає інші примірники. Однак платник продовжує відповідати за кожним акцептованим ним і не поверненим йому примірником. Індосант, який передав примірники різним особам, а також наступні індосанти, є зобов'язаними за всіма примірниками, на яких є їхній підпис і які не були повернені.

Зміни у тексті векселя. У разі зміни тексту переказного векселя, особи, які поставили свої підписи після цієї зміни, зобов'язані згідно зі змістом зміненого тексту; особи, які поставили свої підписи до цієї зміни, зобов'язані згідно зі змістом первісного тексту.

Позовна давність. Відповідно до абзацу 1 ст. 70 Уніфікованого закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються через три роки, починаючи від дати настання строку платежу. Такий строк застосовується як щодо позову векселедержателя, так і щодо позовних вимог, пред'явлених до акцептанта переказного векселя векселедавцем, індосантами, авалістами та іншими особами, до яких права за векселем перейшли внаслідок виконання ними вексельного зобов'язання.

Аналогічно суди мають вирішувати спори за участю векселедавця простого векселя (ст. 78 Уніфікованого закону).

Встановлені ст. 70 Уніфікованого закону строки для пред'явлення позовних вимог за векселем є чітко встановленими, тобто вони не можуть бути змінені за угодою сторін і не підлягають зупиненню або відновленню. Суд застосовує ці строки незалежно від заяви сторони. Після їх закінчення припиняється дія матеріального права вимоги платежу від зобов'язаних за векселем осіб.

Позовні вимоги держателя до індосантів і до трасанта погашаються після закінчення одного року від дати протесту, здійсненого в установлений строк, або від дати настання строку платежу, якщо є застереження "обіг без витрат".

Позовні вимоги індосантів один до одного і до трасанта погашаються з закінченням шести місяців, які відраховуються з дня, коли індосант акцептував вексель і здійснив платіж за ним, або з дня, коли проти нього був порушений позов.

Місце платежу. Вексель має пред'являтися до платежу у визначеному в ньому місці, а якщо воно не було прямо зазначено — за місцезнаходженням платника (акцептанта) переказного векселя або за місцем складання простого векселя (ст. 2, 76 Уніфікованого закону).

Вексельні зобов'язання прямих боржників — векселедавця простого та акцептанта переказного векселя — можуть бути виконані належним чином тільки за умови його пред'явлення до платежу у визначеному населеному пункті або за конкретною адресою місця.

Вимога про платіж, пред'явлена не в місці, визначеному у векселі за викладеними вище правилами, не є пред'явленою належним чином. Отже, протест у неплатежі, вчинений без вказівки про пред'явлення векселя до платежу у визначеному в ньому місці, не може вважатися належним доказом відсутності платежу і бути підставою для задоволення регресних вексельних вимог.

Прямий боржник за векселем зобов'язаний довести обґрунтованість своїх заперечень стосовно того, що векселедержатель не пред'явив йому оригінал векселя або не надав можливості перевірити наявність у встановленому місці та у визначений строк у особи, що пред'явила вимогу, оригіналу векселя і прав власності на цей цінний папір. Векселедержатель може спростувати ці заперечення шляхом надання будь-яких не заборонених законом доказів (ст. 57—59 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, у т. ч. актів нотаріуса про протест векселя чи про посвідчення факту його пред'явлення до платежу, а також документів, виданих боржником).

Кредитор, який не спростував заперечення прямого боржника про неналежне пред'явлення векселя до платежу, вважається таким, що прострочив. До такого кредитора застосовуються санкції, передбачені ст. 613 ЦК.

Якщо кредитор відмовиться видати розписку про одержання виконання зобов'язання або повернути борговий документ (вексель), або зробити в розписці позначку про неможливість його повернення, боржник має право затримати виконання. У цьому разі настає прострочення кредитора (ч. 4 ст. 545 ЦК).

Простий вексель. Він має містити;

• назву "простий вексель", яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений;

• безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей;

• зазначення строку платежу;

• зазначення місця, у якому має бути здійснений платіж;

• найменування особи, якій або наказу якої має бути здійснений платіж;

• зазначення дати і місця видачі простого векселя;

• підпис особи, яка видає документ (векселедавець). Документ, у якому немає будь-якого з цих реквізитів, не має

сили простого векселя, за винятком випадків, зазначених нижче.

Простий вексель, строк платежу в якому не зазначено, вважається таким, що підлягає оплаті за пред'явленням.

Якщо немає особливого позначення, то місце, де видано документ, вважається місцем платежу і, разом з тим, місцем проживання векселедавця.

Простий вексель, у якому не зазначено місце його видачі, вважається виданим у місці, зазначеному поруч з найменуванням векселедавця.

Відповідно до ст. 77 Конвенції до простих векселів застосовуються такі самі положення, що й до переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо індосаменту; строку платежу; платежу; права регресу у разі неплатежу; платежу у порядку посередництва; копій векселя; змін; позовної давності; неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків; інші положення закону.

Векселедавець простого векселя зобов'язаний так само, як акцептант за переказним векселем.