Розділ ІІІ ПОДАТКОВЕ ПРАВО Тема 14. ТЕОРІЯ ПОДАТКОВОГО ПРАВА: ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ - Страница 3
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 
Финансовое право - М.О. Мацелик Фінансове право України

14.3. Джерела податкового права

Джерело права — це зовнішні форми виявлення правотворчої діяльності держави, за допомогою якої воля законодавця стає обов'язковою для виконавця. Джерелами податкового права є акти компетентних органів держави, якими встановлюються норми права у сфері податкової політики. Питання про джерела має для нього велике теоретичне та практичне значення. Вивчення цієї проблеми дає можливість не тільки виявити сутність сучасного податкового права, а й певною мірою спрогнозувати шляхи його розвитку.

Податкове право є сукупністю юридичних норм, які визначають податкову систему держави, порядок утримання податків, відповідальність за порушення розпоряджень податкових органів, що займає особливе місце в механізмі фінансового регулювання. Саме податки є основним важелем, за допомогою якого створюються державні грошові фонди та матеріальні умови для існування і функціонування влади. У цьому полягає їхня фіскальна функція. Формування дохідної частини державного бюджету на основі стабільного і централізованого утримання перетворює державу на найбільший економічний об'єкт.

Відіграючи важливу роль у перерозподільних процесах, податки справляють значний вплив на відтворення. Вони стиму-люють або стримують його темпи, посилюють або послаблюють нагромадження капіталу, розширюють або звужують платоспроможний попит населення, що становить зміст регулюючої функції фіскального механізму.

Отже, податкові внески є об'єктивною необхідністю, і не випадково проблемами оподаткування постійно займались економісти, юристи, філософи, державні діячі всіх часів, котрі дотримувались найрізноманітніших, часто полярних позицій щодо цього питання.

Правові акти поділяються на нормативні і ненормативні. Для більш глибокого розуміння права взагалі, і податкового зокрема, слід розглянути суть і види нормативно-правових актів, правових норм відповідно до вимог сучасності.

НПА є прийнятим компетентним органом держави офіційним письмовим документом, у якому сформульовано правові норми.

Правова норма — загальне правило поведінки, встановлене (санкціоноване) державою.

Слово норма трактується як загальне правило, якого потрібно дотримуватися в усіх випадках, — зразок або приклад. У зв'язку з цим законодавець інколи в самому тексті нормативного акта застосовує термін правило замість норма. Правова норма має загальний характер.

Правові норми поділяють на: регулятивні і правоохоронні; імперативні і диспозитивні; уповноважуючі, забороняючі та зобов'язуючі.

Регулятивна норма — норма, якою визначаються суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів, умови їх виникнення і дії.

Правоохоронна норма — норма, якою визначаються умови застосування до суб'єкта заходів державно-примусового впливу, характер та склад цих заходів.

У свою чергу, регулятивні норми поділяють на три різновиди, а саме — на норми, якими уповноважують, забороняють, зобов'язують. Норма, якою уповноважують, — це норма, що надає суб'єктові право на здійснення ним тих чи інших дій (наприклад, розпоряджатися майном, подавати позов до суду, отримувати пенсію).

Заборонна норма — норма, якою визначається обов'язок суб'єкта утримуватися від розголошування комерційних таємниць стороннім особам, приймання нормативних актів, що порушують права і свободу людини.

Правова норма примусового характеру — це норма, якою покладається на суб'єкт обов'язок здійснювати дії конкретного змісту (наприклад, сплачувати податки, відпрацьовувати визначений час на підприємстві тощо).

Імперативна норма — норма, виражена в категоричних розпорядженнях і діє вона незалежно під розсуду суб'єкта права (наприклад, внесення в точно визначені строки визначеного розміру платежу до бюджету відповідного рівня).

Диспозитивна норма — норма, яка діє, оскільки суб'єкти не встановили своєю згодою інших умов своєї поведінки. Такі норми заповнюють прогалини у випадках, коли немає домовленості між сторонами договору. Ці норми здебільшого зустрічаються в договірному праві.

Імперативність правової норми податкового права проявляється ще й у тому, що учасники податкових правовідносин самі не мають права змінювати її за своєю згодою. Це однаково стосується і платників податків, і податкових органів, оскільки податки встановлюються законами.

Структура правової норми включає гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотеза — частина правової норми, що вказує на умови, за наявності яких норма має діяти.

Диспозиція — частина правової норми, яка встановлює права та обов'язки учасників регульованих нормою відносин.

Санкція — частина правової норми, яка вказує на несприятливі наслідки за порушення норми.

Прийнято поділяти всі нормативні акти на закони і підзаконні нормативні акти.

Закон — нормативний акт, прийнятий законодавчим органом держави або населенням на референдумі.

Податковий закон — правовий акт вищого органу законодавчої влади, який зобов'язує юридичних осіб і громадян сплачувати до бюджету платежі у формі податків у певному розмірі й у точно визначені строки.

Підзаконні нормативні акти — акти, що містять правові норми і приймаються органами державної влади.

Такі акти називаються підзаконними, позаяк вони видаються на основі і на виконання чинних законів. Це зумовлено підпорядкованістю органів державного управління за своїм правовим статусом у структурі державного управління органами вищої державної влади. Підзаконні нормативні акти також мають обов'язково виконуватись. Вони видаються для конкретизації прав і обов'язків суб'єктів права, не відображених докладно в законах.

Усі підзаконні нормативні акти залежно від органу, який їх видав, мають юридичну силу і територіальну дію та коло осіб.

До підзаконних нормативних актів належать укази нормативного характеру Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови КМУ, накази, інструкції та інші акти міністерств, відомств України, державних регіональних та місцевих органів управління.

Підзаконні нормативні акти мають бути зареєстровані в Міністерстві юстиції України й опубліковані в офіційних виданнях — газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр".

Акти, які не пройшли державної реєстрації й не опубліковані в установленому порядку, не тягнуть за собою правових наслідків як такі, що не набрали чинності.

Ненормативні акти — акти, які не містять правових норм загального характеру. Вони є актами індивідуального застосування. Наприклад, указ Президента України про призначення на певну посаду конкретного громадянина. До актів ненормативного характеру належать рішення суду з конкретної справи та ін.

Серед правових актів особливе місце займають договори, У зв'язку з цим варто розглянути сутність договору і його значення у сфері оподаткування, оскільки договір дає можливість у міжнародних відносинах уникнути подвійного оподаткування.

У теорії права договір визначається як угода двох або більше осіб про встановлення, зміни або припинення прав і обов'язків, З огляду на таке визначення договору деякі галузі права (цивільне, фінансове та ін.) широко застосовують його у відповідних правовідносинах.

Договір має свій зміст, який складається з умов. Сторони мають свободу вибору умов договору і під час визначення їх умов діють на власний розсуд, крім випадків, коли законодавством прямо передбачено обов'язкову наявність відповідної умови.

Зміст будь-якого договору — завжди сукупність умов, а права й обов'язки становлять зміст зобов'язання. Таке розуміння змісту договору не дає змоги плутати поняття договору як юридичного факту з самим договірним зобов'язанням.