Печать
PDF

Розділ Х. Правова охорона, використання й відтворення вод - § 3. Правове регулювання використання вод

Posted in Экологическое право - Екологічне право України (Гетьман, Шульга)

 

§ 3. Правове регулювання використання вод


Право водокористування являє собою право конкретного суб’єкта користуватися, володіти, а в певних випадках і розпоряджатися нада­ним йому у визначеному порядку відповідним водним об’єктом у ме­жах, передбачених водним законодавством. Отже, кожен водокористу­вач повинен здійснювати свої права і обов’язки в межах, встановлених правовими приписами. Держава як власник водних ресурсів зацікав­лена в раціональному використанні всіх водних об’єктів, розташованих на території України. Правове регулювання водокористування обумов­лено об’єктивними екологічними факторами.

Право водокористування можна розглядати у вузькому і широкому розумінні. Воно може виступати як суб’єктивне право, яке включає ряд правомочностей, і як правовий інститут, що охоплює принципи водо­користування та права і обов’язки водокористувачів. У процесі фактич­ної реалізації суб’єктивного права виникає водне правовідношення. Право водокористування посідає одне з центральних місць, враховуючи, що води надаються державою тільки в користування (ст. 6 ВК України)1. Тому будь-яка господарська та інша діяльність суб’єктів повинна здій­снюватися в межах норм права, встановлених державою.

Право водокористування має відповідні об’єкти, під якими розумі­ють сформовані природою або створені штучно елементи довкілля, де зосереджуються води (ст. 1 ВК України).

Об’єктом права виступає найчастіше відокремлена ділянка водного об’єкта, надана конкретному водокористувачу в користування для певної мети. Його індивідуалізуючими ознаками є місцерозташування і роз­міри водного об’ єкта. Особливістю водних об’ єктів є те, що їх розміри не нормуються в правовому порядку. Розміри визначаються в кожному конкретному випадку з урахуванням мети водокористування та інших факторів. До об’єктів права водокористування не належать води, які знаходяться в атмосфері, ґрунті, вода у живих тканинах, а також вода, відокремлена від природного середовища; наприклад, вода, яка потра­пила з водоймища до водопроводів, резервуарів та інших ємностей, перетворюється на звичайну товарно-матеріальну цінність.

Конкретний перелік водних об’єктів наведено у ст. 3 ВК України, а саме: поверхневі води: природні водойоми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойоми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об’єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та тери­торіальне море. При цьому такий водний об’єкт, як річки, у свою чергу, підрозділяється на великі, середні і малі (ст. 79 ВК України).

Залежно від правового режиму водні об’єкти поділяються на водні об’ єкти загальнодержавного і місцевого значення (ст. 5 ВК України). До водних об’ єктів загальнодержавного значення належать: внутрішні морські води та територіальне море; підземні води, які є джерелами централізованого водопостачання; поверхневі води (озера, водосхови­ща, річки, канали), що розташовані і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; водні об’єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. До водних об’єктів місцевого значення належать поверхневі води, що розташовані і ви­користовуються в межах однієї області і не віднесені до водних об’єктів загальнодержавного значення; підземні води, які не можуть бути дже­релом централізованого водопостачання. Цей поділ зумовлює особли­вості правового регулювання їх використання.

За своїми природними характеристиками водні об’єкти класифіку­ються на поверхневі і підземні; на штучні і природні. З урахуванням державно-правового статусу водні об’єкти поділяються на внутрішні та територіальні. Перші розташовані в межах державних кордонів, другі — це прибережні морські води завширшки 12 морських миль від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що на­лежать Україні, або від прямих вихідних ліній, що з’ єднують відповід­ні точки.

Суб’єктами права водокористування можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства (ст. 42 ВК України). Ці осо­би здатні мати і здійснювати права і нести юридичні обов’язки. Кла­сифікація суб’єктів права водокористування проводиться за різними ознаками, включаючи і види права водокористування. Згідно зі ст. 42 ВК усі водокористувачі поділяються на: первинних — тих, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води, та вторинних — таких, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.

У сучасних умовах для права водокористування характерна плат­ність. Умови платності за використання водних об’єктів (їх частин) визначаються насамперед Водним кодексом України та конкретизу­ються у відповідних нормативних актах.

Класифікація права водокористування за видами здійснюється на підставі різних ознак: цільового призначення; суб’єктного складу; строків здійснення права; умов надання водних об’ єктів у користуван­ня та ін. Головною класифікаційною ознакою поділу права водокорис­тування на види є їх цільове використання. Згідно з ВК України (роз­діл 3) розрізняють такі види користування водами: для задоволення питних і господарсько-побутових, лікувальних, курортних, оздоровчих та інших потреб населення, сільськогосподарських, промислових, гідроенергетичних, транспортних, рибогосподарських, скидання зво­ротних вод та інших державних і громадських потреб.

В основу цільового використання вод покладено принцип раціо­нального, економного водокористування з урахуванням екологічних вимог.

Пріоритетним з них є користування водними об’єктами для питних і побутових потреб населення та для інших господарсько-побутових потреб. Якість води повинна відповідати встановленим державним стандартам, нормативам екологічної безпеки водокористування та санітарним нормам (глава 8 ВК України). Це водокористування здій­снюється в порядку централізованого і нецентралізованого водопо­стачання. У першому випадку підприємства, установи та організації, у віданні яких перебувають водопроводи, здійснюють забір води без­посередньо з водних об’єктів для виготовлення води питної якості, подачі її споживачам тільки в порядку спеціального водокористування. У другому — і громадяни, і організації мають право забирати воду безпосередньо з підземних або поверхневих водних джерел у порядку загального або спеціального водокористування.

Особливе місце належить підземним водам питної якості. Ці води використовуються насамперед для задоволення потреб питного і по­бутового водопостачання, а також харчової промисловості та тварин­ництва (ст. 61 ВК України). Використання їх в інших цілях, як правило, не допускається.

Самостійним видом є використання водних об’єктів, які віднесені у встановленому порядку до категорії лікувальних і включені до спеці­ального переліку1. Дані водні об’єкти використовуються виключно в оздоровчих і лікувальних цілях. У них заборонено скидати зворотні води, і на ці водні об’єкти встановлено особливий охоронний порядок.

Користування водними об’єктами для відпочинку і спорту здійсню­ється у порядку як загального, так і спеціального водокористування. Води для цих цілей використовуються в місцях, визначених відповід­ними радами у порядку, встановленому законодавством. За наявності підстав це право водокористування може бути заборонено або обме­жено (ст. 45 ВК України).

Користування водними об’єктами для потреб сільського і лісового господарства здійснюється в порядку загального і спеціального водо­користування (ст. 65 ВК України). Зрошення сільськогосподарських земель стічними водами може бути дозволено державними органами охорони навколишнього природного середовища за погодженням з ор­ганами санітарного і ветеринарного нагляду. Метою цього водокорис­тування є забезпечення водою аграрних та інших організацій, громадян, які займаються сільськогосподарським виробництвом. При цьому зрошення сільськогосподарських угідь, скидання дренажних вод у вод­ні об’ єкти здійснюється в порядку спеціального водокористування на підставі відповідних дозволів. Водокористувачі зобов’язані вживати заходів щодо попередження підтоплення, заболочення та забруднення земель. Аналогічний порядок поширюється і на лісогосподарське водо­користування.

Одним з цільових видів є спеціальне водокористування для потреб промисловості і гідроенергетики. Водокористувачі зобов’язані до­держуватися встановлених умов цього водокористування, екологічних вимог, а також вживати заходів до скорочення витрат води, до при­пинення скидання стічних вод шляхом вдосконалення технологій виробництва і схем водопостачання (застосування безводних техно­логічних процесів, повітряного охолодження, зворотного водопоста­чання та ін.).

Специфічним видом є користування водними об’єктами для по­треб водного транспорту, яке здійснюється на судноплавних водних об’ єктах, внутрішніх (морських), територіальних водах, що є водни­ми шляхами загального користування, за винятком випадків, коли є повна або часткова заборона. Порядок віднесення внутрішніх водних шляхів до категорії судноплавних затверджується Кабінетом Міністрів України (ст. 67 ВК України)[1]. Користування водними об’єктами для плавання на маломірних суднах (веслових, моторних човнах) дозволя­ється з дотриманням правил, що встановлюються відповідними рада­ми за погодженням з державною інспекцією Регістру і безпеки судно­плавства.

До своєрідного виду належить використання водних об’єктів для потреб рибного та мисливського господарства, що має певні особливос­ті. Так, на водних об’єктах, які використовуються для ведення рибного господарства, права водокористувачів можуть бути обмежені в інтересах водного промислу, якщо цей водний об’єкт має значення для відтворен­ня запасів риби та в інших випадках. Окрім того, Кабінетом Міністрів України затверджено спеціальний Перелік промислових ділянок рибо­господарських водних об’єктів або їх частин[2]. Водокористувачі зобов’язані також вживати заходів, які забезпечують поліпшення еколо­гічного стану об’єктів та умов відтворення рибних запасів.

Проведення гідромеліоративних робіт там, де є хутрові звірі, а та­кож промисловий вилов риби в тих місцях, де розводять бобрів та хохуль, здійснюється за погодженням з державними органами мислив­ського і рибного господарства.

Інші питання користування водами для потреб рибного та мис­ливського господарства регулюються Законом України від 13 грудня 2001 року «Про тваринний світ» та іншими нормативними актами.

Залежно від технічних умов водокористування поділяється на за­гальне і спеціальне. У порядку загального водокористування громадя­ни, наприклад, мають право користуватися водними об’єктами (купа­тися, плавати на човнах, здійснювати забір води без застосування споруд або технічних пристроїв та інше) безкоштовно, без дозволів та без закріплення водних об’єктів за конкретними особами. Юридичні особи в певних випадках також використовують водні об’єкти в по­рядку загального водокористування. У випадках, передбачених зако­нодавством, загальне водокористування може бути обмежене (ст. 47 ВК України) і органи місцевого самоврядування зобов’язані сповісти­ти населення про встановлені ними правила.

Законодавством передбачається спеціальне водокористування — забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скид забруднюючих речовин у водні об’ єкти, включаючи забір води та скид забруднюючих речовин із зво­ротними водами із застосуванням каналів. Суб’єктами цього водоко­ристування є як фізичні, так і юридичні особи. Це водокористування здійснюється на підставі дозволів, які видаються державними органа­ми охорони навколишнього природного середовища (для загально­державних об’єктів) або відповідними радами (для об’єктів місцевого значення, після попереднього узгодження). Спеціальне водокористу­вання є платним.

Разом із тим водне законодавство передбачає окремі різновиди ви­користання, які не належать до спеціального: пропуск води через гідро­вузли (крім гідроенергетичних), подача (перекачка) води водокористу­вачам у маловодні регіони; використання підземних вод для вилучен­ня корисних компонентів; проведення бурових, геологорозвідувальних робіт, якщо вони виконуються без забору води та скидання стічних вод, та інше (ч. 3 ст. 48 ВК України).

За строками здійснення право користування водами поділяється на безстрокове та строкове. При безстроковому (постійному) строк ко­ристування водами не встановлюється. При строковому встановлюєть­ся строк, а саме: короткостроковий (до 3 років) і довгостроковий (від 3 до 25 років). Законодавством за необхідності передбачається подов­ження строку водокористування на період відповідного строку корот­кострокового або довгострокового користування.

Використання водних об’єктів можливе і на умовах оренди (ст. 51 ВК України). Передача орендарем права на оренду водного об’ єкта або його частини іншим суб’єктам ведення господарства забороняється. Право водокористування на умовах оренди оформлюється договором. Водокористувачі (орендарі) можуть дозволити іншим водокористува­чам здійснювати спеціальне водокористування в порядку, встановле­ному для цього водокористування.

Первинне та вторинне водокористування є також видами права водо­користування. Первинне водокористування здійснюється водокористу­вачами, які мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинне ж водокористування здійснюється водоко­ристувачами, які не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.

Серед видів користування водами слід виокремити платні та без­платні. Безплатними видами є загальне водокористування (ст. 47 ВК України), користування водними об’єктами для потреб повітряного транспорту (ст. 53 ВК України). Платним є передусім спеціальне водо­користування. Слід зазначити, що здійснюється вказаний вид збору з метою стимулювання забезпечення раціонального використання і охо­рони вод та відтворення водних ресурсів і включає збір за використання води водних об’єктів та за скидання забруднюючих речовин.

Право водокористування виникає за наявності певних юридичних фактів (дій, подій), які здійснюються суб’єктами даного права або відповідними органами в межах своєї компетенції або виникають через природні умови. Підставою для виникнення права загального водокористування є правомірні дії суб’єкта, передбачені водним за­конодавством. Це право реалізується як на об’єктах загального ко­ристування, так і на водних об’єктах, наданих у відокремлене корис­тування. Як зазначено в ст. 47 ВК України, на водних об’єктах, нада­них в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, які встановлені водокористувачем за погодженням з органом, що надав водний об’єкт в оренду, а за необхідності водокористування може бути заборонено. В обов’язки первинного водокористувача, який користується водним об’єктом на умовах оренди, входить повідо­млення населення про умови або про заборону загального водоко­ристування на даному водному об’єкті. Якщо ж такі умови первинним водокористувачем або відповідною радою не встановлені, то загаль­не водокористування визнається дозволеним без обмежень. Можливе обмеження права загального водокористування з подання державних органів охорони навколишнього природного середовища, санітарно­го нагляду, охорони тваринного світу тощо. Органи місцевого само­врядування з метою охорони життя та здоров’я громадян, охорони природи та з інших підстав можуть встановлювати місця, де заборо­няється купання, плавання на човнах, водопій тварин, а також інші умови загального водокористування на водних об’єктах, які розта­шовані на території цих рад.

Підставою виникнення права спеціального водокористування є до­звіл, який видається відповідними державними органами. Зокрема, при використанні води водних об’єктів загальнодержавного значення дозвіл видається державними органами охорони навколишнього природного середовища. У разі використання води водних об’ єктів місцевого зна­чення дозвіл видається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього при­родного середовища.

Видача дозволів на спеціальне водокористування пов’язується з обов’язковим їх погодженням з компетентними державними органа­ми залежно від виду водних об’єктів. Наприклад, видача дозволів на спеціальне водокористування здійснюється на підставі клопотання (заяви) водокористувача з обґрунтуванням потреби у воді, погоджено­го з державними органами водного господарства, — при використанні поверхневих вод; державними органами геології — у разі використан­ня підземних вод; державними органами охорони здоров’ я — при використанні водних об’єктів, віднесених до категорії лікувальних. Порядок погодження і видачі дозволів на спеціальне водокористуван­ня затверджується Кабінетом Міністрів України1. Виданий дозвіл на спеціальне водокористування розглядається як офіційний документ, що дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам на користування конкретними водними об’єктами в межах встановле­них лімітів. Рішення про погодження клопотання (заяви) про видачу дозволу на спеціальне водокористування, а також про видачу цього дозволу повинно бути прийнято відповідним державним органом у мі­сячний термін.

При видачі дозволів встановлюються строки водокористування в порядку, передбаченому ст. 50 ВК України.

Існують деякі особливості виникнення права водокористування на умовах оренди (ст. 51 ВК України). Водні об’єкти (їх частини) місце­вого значення та ставки, які розташовані в басейнах рік загальнодер­жавного значення, можуть надаватися водокористувачам на умовах оренди тільки в таких випадках: для риборозведення; для виробництва сільськогосподарської і промислової продукції; у лікувальних та оздо­ровчих цілях. Слід зазначити, що водні об’ єкти загальнодержавного значення також можуть надаватися в оренду.

Орендодавцями в таких правовідносинах є: при наданні водних об’єктів місцевого значення — Верховна Рада Республіки Крим і об­ласні ради; водних об’ єктів загальнодержавного значення — Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації. Орендарями за­значених правовідносин виступають підприємства, установи, органі­зації і громадяни України та іноземні юридичні і фізичні особи. Під­ставою виникнення права водокористування на умовах оренди є до­говір між орендодавцем і орендарем, погоджений з відповідними державними органами охорони навколишнього природного середови­ща і органами водного господарства.

Передача орендарем права на оренду водного об’ єкта (його части­ни) іншим суб’єктам ведення господарства забороняється (ч. 2 ст. 51 ВК України).

Первинне водокористування (тобто користування суб’єктами, які мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води), якщо воно є спеціальним, також здійснюється на підставі до­зволу, виданого відповідним компетентним органом. Вторинне водо­користування здійснюється на умовах, встановлених угодою між вто­ринним і первинним водокористувачами.

Скид вторинним водокористувачем вод у водні об’єкти здійсню­ється на підставі дозволу на спеціальне водокористування.

Оскільки право водокористування розглядається і як правовий ін­ститут, водокористувачі володіють певними правами і обов’язками. Перелік прав і обов’язків закріплено як у Водному кодексі України, так і в інших нормативних актах.

Розрізняють загальні права та обов’язки, які поширюються на усіх або на велику групу водокористувачів, та особливі, які стосуються тільки суб’єктів, котрі здійснюють конкретний вид водокористування. Загальні права та обов’язки містяться переважно в кодексах, а специ­фічні, особливі права та обов’язки (у першу чергу обов’язки) зосере­джені і в кодексах, і в підзаконних нормативних актах — інструкціях, правилах, положеннях. І оскільки нині широко використовується до­говірна форма водокористування, то права і обов’язки можуть бути передбачені і в договорах на водокористування.

Права та обов’язки водокористувачів різноманітні. Основним пра­вом водокористування є право користування водними об’ єктами за цільовим призначенням (це право є одночасно і обов’язком водокорис­тувачів). Згідно з Водним кодексом України (ст. 43) встановлені такі права водокористувачів: здійснювати загальне, спеціальне водокорис­тування; користуватися водними об’єктами на умовах оренди; вимага­ти від власника водного об’єкта або водопровідної системи підтриман­ня належної якості води за умовами водокористування; споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об’єкти, здійснювати їх рекон­струкцію і ремонт; передавати в користування воду іншим водокорис­тувачам на визначених умовах; здійснювати й інші функції щодо водо­користування в порядку, встановленому законодавством. Це приблиз­ний перелік прав водокористувачів.

Водокористувачі мають право на відшкодування завданих їм збит­ків, за винятком випадків, передбачених законодавством (ст. 57 ВК України). Вони також мають право вимагати усунення перешкод при здійсненні водокористування.

Права водокористувачів у передбачених законодавством випадках можуть бути обмежені. Так, у разі маловоддя, загрози виникнення епідемій та епізоотій та в інших випадках права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони здоров’я людей та в інших державних інтересах. Обмеження може виникнути під час аварій або за умови, що призвели чи призведуть до забруднення вод, або в інших випадках (ст. 45 ВК України).

Права водокористувачів охороняються законом. Так, у ст. 43 ВК України зазначено, що порушені права водокористувачів підлягають поновленню в порядку, встановленому законодавством.

Водним кодексом України встановлені загальні для всіх водокорис­тувачів обов’ язки, тому що разом з наданими водокористувачам пра­вами їм необхідно виконувати і певні обов’язки. Так, ст. 44 ВК України закріплює перелік обов’язків водокористувачів: економно використо­вувати водні ресурси, дбати про їх відновлення і поліпшення якості вод; використовувати води (водні об’єкти) відповідно до цілей і умов їх надання; дотримуватися встановлених нормативів гранично допус­тимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів за­бору води, лімітів використання води та лімітів скиду забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування сво­єї території; використовувати ефективні сучасні технічні засоби і тех­нології для утримання своєї території в належному стані, а також здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об’єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що виводяться з неї; не до­пускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об’єктам та об’єктам навколишнього природного середовища; утримувати в належному стані зони санітар­ної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопоста­чання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди і технічні пристрої тощо. Законодавством передбачаються також й інші обов’язки водокористувачів.

Залежно від виду водокористування водокористувачі володіють також особливими правами та обов’язками. Так, при здійсненні водо­користування для потреб сільського господарства водокористувачі зобов’язуються здійснювати заходи з попередження підтоплення, за­болочення, забруднення земель сільськогосподарського призначення.

Вода, яка використовується для цих цілей, повинна відповідати вста­новленим нормативам. Зрошення даної категорії земель здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування, який видається власнику зрошуваних угідь у встановленому порядку.

Усі водокористувачі повинні здійснювати свої права згідно з право­вими приписами і не виходити за їх межі; обов’язки повинні викону­ватися належним чином.

Право водокористування може бути припинено повністю або част­ково у випадках, передбачених чинним законодавством. Підстави при­пинення права водокористування можна поділити на безумовні і умов­ні. До безумовних належать ті юридичні факти, з якими закон пов’язує обов’язкове припинення права водокористування (ст. 55 ВК України). При умовних підставах припинення права водокористування перед­бачається можливість припинення права водокористування залежно від обставин, які потребують з’ясування. Так, здійснення права водо­користування підприємствами, організаціями, установами і громадя­нами не за цільовим призначенням належить до умовних підстав припинення права водокористування.

Слід наголосити, що водне законодавство не передбачає підстав припинення права водокористування окремо для громадян і для під­приємств, організацій і установ. Серед підстав припинення права водо­користування слід розрізняти правомірні і протиправні юридичні факти. До правомірних належать: закінчення строку водокористування; якщо відпала потреба у водокористуванні; ліквідація підприємств, установ чи організацій. До протиправних належать: порушення умов спеціального водокористування і охорони вод; систематичне невне­сення збору в строки, визначені законодавством, за користування водними об’єктами тощо.

Водним законодавством встановлені спеціальні підстави припи­нення права користування водами. До цього переліку підстав належать: закінчення строку спеціального водокористування; якщо відпала по­треба в спеціальному водокористуванні; ліквідація підприємств, уста­нов чи організацій; передача водогосподарських споруд іншим водо­користувачам; визнання водного об’єкта таким, що має особливе дер­жавне значення, наукову, культурну чи лікувальну цінність; порушен­ня умов спеціального водокористування та охорони вод; виникнення необхідності першочергового задоволення питних і господарсько- побутових потреб населення; систематичного невнесення збору в стро­ки, визначені законодавством.

Водним законодавством передбачена також заборона користування водними об’ єктами, яка є однією з форм припинення права водокорис­тування. Заборона користування водним об’ єктом може бути як по- вною, так і частковою. Так, встановлено, що користування водними об’ єктами, які мають особливе державне значення, наукову або куль­турну цінність, а також тими, що входять до складу систем оборотно­го водопостачання теплових та атомних електростанцій, може бути частково чи повністю заборонено у встановленому порядку.

Існує специфічний порядок припинення права спеціального водо­користування. Зокрема, припинення здійснюється: за клопотанням водокористувача, якщо відпала потреба у спеціальному водокористу­ванні; за рішенням органу, що видав дозвіл на спеціальне водокорис­тування; у разі закінчення строку спеціального водокористування або ліквідації підприємства, установи чи організації; при передачі водо­господарських споруд іншим водокористувачам. За рішенням Кабіне­ту Міністрів України, відповідних рад — при визнанні водного об’ єкта таким, що має особливе державне значення, наукову, культурну чи лікувальну цінність, а також у разі виникнення необхідності першо­чергового задоволення питних і господарсько-побутових потреб на­селення. На вимогу органу, який видав дозвіл на спеціальне водоко­ристування: при порушенні правил спеціального водокористування та охорони вод; при систематичному невнесенні збору в строки, визна­чені законодавством. Однак припинення права на спеціальне водоко­ристування в усіх випадках здійснюється органом, що видав дозвіл на це водокористування. Припинення права водокористування тягне за собою і припинення усіх прав і обов’ язків по використанню вод та їх охороні.

У процесі припинення права водокористування настають певні наслідки. Так, водокористувачам відшкодовуються збитки, завдані припиненням права або зміною умов водокористування, за винятком випадків, коли припинення права або зміна його умов були здійснені з вини водокористувача або за його клопотанням. Порядок відшкоду­вання збитків, завданих водокористувачам припиненням права або зміною умов спеціального водокористування[3], встановлений Постано­вою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 року. Згідно з цим Порядком збитки відшкодовуються юридичними та фізичними осо­бами, дії яких призвели до припинення права або погіршення умов спеціального водокористування. До таких дій, зокрема, належать: по рушення ними правил спеціального водокористування та охорони вод, що спричиняє порушення прав, наданих іншим водокористувачам; порушення правил охорони і користування водами для потреб гідро­енергетики, водного та повітряного транспорту, що спричиняє пору­шення прав, наданих іншим водокористувачам; передача водогоспо­дарських споруд іншим водокористувачам; визнання водного об’єкта таким, що має особливе державне значення, наукову, культурну чи лікувальну цінність; дії, що спричинили погіршення умов першочер­гового задоволення питних та господарсько-побутових потреб, та ін. Слід зазначити, що цей перелік не є вичерпним. Ці збитки не відшко­довуються у випадках, коли таке припинення (зміна умов) було здій­снено з вини самого водокористувача чи за його клопотанням.

Визначення розміру збитків, завданих водокористувачам, чиї права на спеціальне водокористування були припинені, а також збитків, за­вданих водокористувачам внаслідок зміни умов спеціального водоко­ристування, здійснюється згідно з Методикою розрахунку збитків, завданих водокористувачам припиненням права або зміною умов спе­ціального водокористування.