Розділ IV. Екологічні права та обов’язки громадян

 

§ 1. Загальна характеристика системи екологічних прав громадян

§ 2. Конституційні екологічні права громадян

§ 3. Поняття та види екологічних обов’язків громадян

§ 4. Гарантії, охорона, форми та способи захисту екологічних прав громадян

 

§ 1. Загальна характеристика системи екологічних прав громадян

Термін «екологічні права» вперше в Україні на законодавчому рів­ні був закріплений у Законі України від 25 червня 1991 року «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 9), але це зовсім не означає, що екологічні права до цього часу не існували, вони мали лише іншу назву і недостатньо розгалужену систему. Потім вони були зафіксовані у Конституції України (статті 50, 13, 14 та ін.), що стало свідченням їх провідної ролі у загальній системі прав людини. Крім цього, екологічні права громадян закріплені у низці законів України: «Про охорону атмосферного повітря», «Про екологічну експертизу», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техно­генного і природного характеру» та ін.

Визначені права розглядаються як складна еколого-правова систе­ма, закріплена у міжнародних актах, Конституції України, спеціально­му екологічному й суміжному з ним законодавстві щодо прав людини. Вони являють собою складний, комплексний інститут екологічного права.

Екологічні права громадян можна віднести до природних прав, невідчужуваних, які виступають як вища соціальна цінність, що іс­нують невід’ ємно від особистості, життєдіяльності громадянина,незалежно від їх правового закріплення є безпосередньо діючими, перебувають під захистом держави та відповідають міжнародним стандартам у галузі прав людини.

Екологічні права як вид суб’єктивних прав являють собою сукуп­ну міру можливої поведінки у галузі належності екологічних об’єктів, їх використання, відтворення й охорони довкілля, забезпечення еко­логічної безпеки. Із цього випливає, що громадянину законодавством надається юридична можливість: користуватися навколишнім при­родним середовищем як природною сферою мешкання, придатною для життя та такою, що відповідає вимогам екологічної безпеки; ви­магати від держави, всіх юридичних і фізичних осіб виконання ними обов’язків по використанню, відтворенню й охороні довкілля, забез­печенню його екологічної безпеки; звертатися в необхідних випадках до державного або громадського захисту свого порушеного суб’єк­тивного права.

Екологічні права громадян мають певні, притаманні тільки їм влас­тивості, які обумовлені екологічними факторами.

1.  Спрямованість здійснення екологічних прав громадян пов’язана із задоволенням екологічних потреб і забезпеченням реалізації еколо­гічних інтересів.

2.  У загальній системі прав людини і громадянина екологічні пра­ва громадян є пріоритетними. Такий пріоритет обумовлений змістом основних, природних прав на екологічну безпеку і безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище.

3.  При встановленні екологічних прав громадян враховуються за­кони природи, за якими розвиваються екологічні об’єкти. Усі природ­ні об’ єкти в сукупності утворюють єдину екологічну систему з вну­трішньою диференціацією, обумовлену природними властивостями та особливостями природних ресурсів.

4.  Екологічний фактор, по суті, визначає установлення форм при­належності природних об’єктів відповідним суб’єктам.

5.  Зміст екологічних прав обумовлений принципами екологічного права, в основі яких особливості правового регулювання еколого- правових відносин, а також особливостями методу правового регулю­вання суспільних еколого-правових відносин.

6.  Здійснення екологічних прав в основному проходить під конт­ролем держави, оскільки вона регулює багато питань у сфері екології. Забезпечення екологічних прав є центральною задачею екологічної політики держави.

7.  Особливості екологічних прав обумовлюють необхідність ви­бору оптимальних і ефективних правових способів і форм їх за­хисту.

Екологічні права, передбачені у законодавстві, досить різноманітні, що дає змогу провести класифікацію їх залежно від різних підстав, щоб детальніше розкрити їх специфіку.

За юридичною сутністю екологічні права можна поділити на:

а) конституційні^[1];

б) встановлені в спеціальних законах;

в) передбаче­ні підзаконними нормативними актами та договорами.

До першої групи належать права, передбачені у ст. 50 Конституції України, а саме: право кожного на безпечне для життя і здоров’я до­вкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, вільного доступу до інформації про стан довкілля^[2], про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також права на її поширення. Консти­туційне закріплення цих прав вказує на їх важливість, невід’ємність і невідчужуваність, хоча і не робить менш значущими інші екологічні права. До них належать: право приватної власності на землю (ст. 14), право звертатися за захистом порушених прав та ін. Право на життя (ст. 27) нерозривно пов’ язано з правом на безпечне навколишнє при­родне середовище, з якістю середовища існування та інших прав, які мають екологічну спрямованість.

До другої групи входять, крім зазначених в Основному Законі, права, перелічені у ст. 9 Закону України «Про охорону навколишньо­го природного середовища». Екологічний характер мають права, за­кріплені іншими законами. Наприклад, Закон України «Основи за­конодавства України про охорону здоров’я»^[3] у ст. 6 визнав право кожного на охорону здоров’я, що передбачає: безпечне для життя і здоров’ я навколишнє природне середовище; санітарно-епідемічне благополуччя територій і населеного пункту, де він проживає; без­печні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку; досто­вірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі й можливі фактори ризику та їх сту­пінь, тощо.

До складу третьої групи входять екологічні права, закріплені у підзаконних нормативно-правових актах і договорах. Перелік їх різноманітний. Вони також підлягають еколого-правовій охороні і захисту.

Екологічні права за формою реалізації поділяються на індивіду­альні і колективні. Свої екологічні права громадяни можуть здійсню­вати самостійно, а також спільно з іншими, об’ єднавшись в органі­зації, групи та інші утворення. Створення громадських природоохо­ронних об’єднань розширює можливості громадянина в реалізації екологічних прав.

Екологічні права диференціюються на абсолютні і відносні. Така класифікація вказує не на обсяг змісту цих прав у розумінні необме­женості абсолютних, а лише на відмінність у колі (кількості) зобов’язаних осіб. Абсолютні права протилежні відносним, які діють відносно однієї точно визначеної особи чи декількох осіб. Вони харак­теризуються тим, що їх носієві протистоїть як зобов’язані суб’єкти невизначене число осіб, кожен з яких повинен утримуватися від по­рушення цих прав. Коло абсолютних прав, як і взагалі усіх видів суб’єктивних прав, визначається значущістю і характером суспільних екологічних відносин.

Екологічні права можна також поділити залежно від захисту еко­логічних інтересів на екологічні майнові і особисті немайнові права. Природні об’єкти, хоча і прирівнюються в новому ЦК України до речі (майна), але усе-таки залишаються об’єктом особливого роду, продов­жуючи розвиватися за своїми природними законами. Природа не є результатом діяльності людини. Головним критерієм розмежування сфери цивільного й екологічного права є перебування відповідного природного об’єкта у взаємозв’язку з природним середовищем. Об’єкти природи і товарно-матеріальні цінності — різні категорії, що мають особливі екологічні, економічні і правові ознаки і характеристики. До групи майнових прав у сфері екології належать права на: відшкодуван­ня шкоди, заподіяної здоров’ю і майну громадян внаслідок негативно­го впливу на навколишнє природне середовище; право природокори­стування, право власності на природні ресурси, зміст якого є дещо обмеженим і своєрідним порівняно з іншими майновими правами. Особисті немайнові права, як правило, належать до категорії абсолютних, забезпечують природне існування фізичної особи. Виникають з приводу особистих благ. Основне серед них право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, до інших належать права на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів та пред­метів побуту тощо.

Певна класифікація екологічних прав громадян існує у сфері від­творення і поліпшення якісного стану природних об’єктів: право гро­мадян на відтворення і відновлення з використанням установлених способів; право на здійснення заходів, що поліпшують якість еколо­гічних об’єктів і навколишнього природного середовища. Варто мати на увазі, що за назвою екологічні права й обов’язки можуть збігатися, однак це не означає, що одне поняття трансформується в інше і на­впаки. Ці права містяться в поресурсовому (підгалузевому) законодав­стві; вони тісно пов’язані з правами громадян на використання при­родних об’єктів, а в кінцевому підсумку здійснення цих прав спрямо­вано на запобігання погіршенню якості навколишнього природного середовища. При цьому здійснення зазначених дій у законодавстві за­кріплене тільки як виконання встановлених обов’язків. Дії у формі прав або обов’язків по відтворенню екологічних об’єктів, поліпшення стану природного середовища сприяє нормальному здійсненню соці­ально значущого екологічного права громадянина — права на безпеч­не навколишнє природне середовище.

Припустимо класифікувати екологічні права громадян за охоронно- захисною спрямованістю. Аналіз чинного екологічного законодавства показав, що хоча поняття «охорона» і «захист» прав взаємозалежні, але вони не тотожні. Захист екологічного права здійснюється тоді, коли воно порушено будь-ким, при цьому нормативно визначено по­рядок захисту порушеного права. Екологічні права у сфері захисту порушених прав підрозділяються на: а) право вимагати у встановле­ному порядку відшкодування збитків, екологічної шкоди, заподіяної природним об’єктам, які перебувають у власності чи користуванні громадян; шкоди, заподіяної здоров’ю забрудненням навколишнього природного середовища, а також у необхідних випадках і моральної шкоди; б) право вимагати усунення перешкод у здійсненні громадяна­ми своїх екологічних прав; в) право оспорювання приналежних гро­мадянам екологічних прав, інтересів тощо. Охоронні розпорядження, що містяться в екологічному законодавстві, встановлюють об’єктивно специфічні примусові заходи і форми захисту порушеного права. Можна сказати, що охоронні норми статичні, а норми про захист поруше­ного права — динамічні.

Екологічні права громадян у сфері охорони навколишнього при­родного середовища можна підрозділити на право: брати участь у за­ходах, що забезпечують раціональне використання природних об’єктів; громадських утвореннях у сфері екології; обговоренні нормативних актів та інших заходів з метою запобігання негативним наслідкам; проведення екологічної експертизи та ін.

Наведені класифікації екологічних прав громадян характеризують лише найбільш важливі і соціально значущі права.