6.12. Міжбанківські розрахунки

Міжбанківські розрахунки — система безготівкових розрахунків за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають між бан­ківськими установами чи їх клієнтами в процесі їх діяльності.

Законодавчою базою для здійснення міжбанківських розра­хунків в Україні є закони України «Про банки і банківську діяль­ність», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про Національний банк України».

В Україні функціонує система електронних міжбанківських розрахунків (система електронних платежів — далі СЕП), тобто комплекс програмно-технічних засобів, призначений для вико­нання міжбанківських розрахунків їх учасниками із застосуван­ням електронних засобів приймання, передачі, обробки та захи­сту інформації. Для здійснення міжбанківських розрахунків бан­ки відкривають кореспондентські рахунки.

Кореспондентський рахунок — рахунок, який відкривається ко­мерційному банку (філії) для здійснення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку на підставі укла­деного кореспондентського договору.

Особливістю кореспондентського рахунку є те, що на ньому обліковуються не лише кошти самого банку, а й кошти його клі­єнтів. Цим зумовлюються і певні особливості функціонування кореспондентських рахунків.

Система міжбанківських розрахунків забезпечує проведення розрахунків не тільки між установами Національного банку України, комерційними банками, а й опосередковано — між клі­єнтами банків, якщо платник і одержувач коштів обслуговують­ся не в одній установі банку.

При проведенні міжбанківських розрахунків застосовуються норми Інструкції № 7, яка визначає загальні принципи і форми безготівкових розрахунків, у тому числі міжбанківських, визна­чає вимоги до розрахункових документів тощо. Проте основним нормативним документом, який регулює питання міжбанківсь­ких розрахунків, їх особливості є Інструкція про міжбанківські розрахунки в Україні, затверджена постановою Правління Націо­нального банку України за № 621 від 27 грудня 1999 р. з подаль­шими змінами і доповненнями.

Взаємовідносини між територіальними управліннями Націо­нального банку України та комерційними банками регламенту­ються договорами про встановлення кореспондентських відносин.

Національний банк України відіграє визначальну роль у впровадженні і функціонуванні системи електронних міжбан­ківських розрахунків. Усі такі розрахунки здійснюються за учас­тю установ Національного банку України. Національний банк України забезпечує функціонування СЕП шляхом надання всім її учасникам відповідних програмно-технічних комплексів СЕП, захисту інформації, гарантує надійність, безпеку СЕП, відповідає за нагляд за платіжною системою. СЕП є власністю Національ­ного банку України.

Нині усі комерційні банки України (їх філії, управління тощо) об'єднані в єдину платіжну систему. Комерційні банки та їх уста­нови відкривають кореспондентські рахунки в територіальних управліннях Національного банку України. Безпосередньо тех­нічне забезпечення проведення розрахунків здійснюється через підрозділи територіальних управлінь Національного банку Украї­ни — регіональні розрахункові палати (РРП), які обслуговують бан­ки-учасники СЕП відповідного регіону. Центральна розрахункова палата (ЦРП) організовує функціонування СЕП у цілому, а також обслуговує банки-учасники СЕП Києва та Київської області, для яких не існує окремої регіональної розрахункової палати, і об­слуговує інші віртуальні банківські регіони.

Робота Центральної та регіональних розрахункових палат за­безпечується працівниками відповідних підрозділів Національно­го банку України.

Для відкриття кореспондентського рахунку комерційний банк має

надати територіальному управлінню практично такі ж документи, які вимагаються для відкриття поточних рахунків клієнтам банків:

— заяву встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером комерційного банку;

—  копію належним чином зареєстрованого статуту, засвідчену реєструючим органом або нотаріально;

—  картку із зразками підписів та відбитком печатки встановле­ного зразка, засвідчену нотаріально. (Правила оформлення карток із зразками підписів в основному аналогічні передба­ченим у Інструкції про відкриття рахунків);

—  копію документа, що підтверджує взяття комерційного банку на податковий облік, засвідчену нотаріально;

—  копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально;

—  копію довідки органу державної статистики про включення до Державного реєстру, засвідчену нотаріально або органом, що видав довідку.

Додатково вимагається подання копії банківської ліцензії, за­свідченої нотаріально.

Для відкриття кореспондентського рахунку установа (філія) ко­мерційного банку подає до територіального управління Націо­нального банку України такі документи:

—  заяву на відкриття рахунку встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером філії;

— копію положення про філію, засвідчену нотаріально чи банком, що створив філію;

—  копію дозволу комерційного банку на здійснення банківських операцій, засвідчену нотаріально;

—  копії документів про взяття філії на податковий облік та ре­єстрацію в органах Пенсійного фонду;

— копію довідки органу державної статистики про включення до Державного реєстру, завірену цим органом або нотаріально;

—  клопотання комерційного банку про відкриття кореспондентсь­кого рахунку філії із зазначенням свого місцезнаходження, ідентифікаційного коду, номера кореспондентського рахунку та територіального управління Національного банку України, в якому він відкритий, і податкового органу, в якому банк стоїть на обліку;

—  картку із зразками підписів та відбитком печатки, встановле­ного зразка, засвідчену нотаріально.

Зазначені документи для відкриття кореспондентського ра­хунку банку або установи банку подаються особисто керівником і головним бухгалтером банку (філії).

Кореспондентський рахунок відкривається на підставі укла­деного договору та відповідного напису на заяві про відкриття рахунку керівника або уповноваженої ним особи територіально­го управління Національного банку України.

У разі переоформлення кореспондентського рахунку в зв'яз­ку з реорганізацією (злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділення) подаються такі самі документи.

Кореспондентський рахунок комерційного банку закривається:

—  за рішенням Національного банку України про ліквідацію ко­мерційного банку;

—  за рішенням арбітражного суду про ліквідацію комерційного банку чи визнання його банкрутом;

—  за рішенням вищого органу управління комерційного банку про реорганізацію чи ліквідацію, на інших підставах, передбаче­них чинним законодавством.

Кореспондентський рахунок філії комерційного банку закрива­ється за рішенням вищого органу управління комерційного бан­ку, якому відповідно до чинного законодавства та установчих до­кументів банку надано таке право.

Сторона, яка вважає за необхідне змінити чи розірвати дого­вір, надсилає пропозиції про це другій стороні за договором. Змі­на чи розірвання договору здійснюється за узгодженням сторін, а у разі недосягнення згоди — в порядку, встановленому чинним законодавством.

При відкритті і закритті кореспондентських рахунків комер­ційному банку (філії) діють такі ж правила щодо повідомлення про це податкового органу, як і при відкритті поточних та інших ра­хунків клієнтів банку, тобто територіальне управління Національ­ного банку України зобов'язане в триденний строк, включаючи день відкриття (закриття), надіслати відповідне повідомлення по­датковому органу за місцем обліку власника рахунку, а щодо фі­лії — ще й додатково за місцем обліку комерційного банку — юри­дичної особи, а також територіальному управлінню Національно­го банку України, де обслуговується комерційний банк цієї філії.

Активні операції комерційні банки та їх установи здійснюють за умови наявності коштів на кореспондентських рахунках.

Усі операції, виконані протягом операційного дня за корес­пондентським рахунком комерційного банку (філії), мають бути відображені того ж дня як у балансі самого банку, так і у балансі територіального управління Національного банку, де відкритий такий рахунок.

У СЕП виконується адекватне ведення і взаємна звірка ста­ну кореспондентських рахунків банків (філій) у територіальному управлінні Національного банку і стану їх технічних рахунків у відповідній РРП.

Системи електронних міжбанківських розрахунків можуть ви­користовувати один з двох підходів до обслуговування рахунків учас­ників:

— усі абоненти і рахунки в системі рівноправні і їх дії ніяк не коригуються між собою;

— у розрахунках безпосередньо беруть участь лише головні бан­ки, а банківські філії виконують розрахунки через головні банки.

Кореспондентський рахунок, на якому об'єднані кошти кіль­кох банківських установ одного банку із наданням можливостей спільного їх використання, дістав назву «консолідований корес­пондентський рахунок». Залежно від способів взаємодії головно­го банку з його філіями при виконанні міжбанківських розра­хунків через СЕП розрізняють різні варіанти або моделі обслу­говування кореспондентського рахунку комерційного банку [12, 354]. В одному випадку всі кошти об'єднуються на одному кон­солідованому рахунку, через який здійснюються розрахунки всіх його установ. У іншому — в ролі головного банку виступає ус­танова (філія) банку (наприклад, обласне управління) і на кон­солідованому рахунку, який відкривається в територіальному уп­равлінні Національного банку України, об'єднуються кошти ус­танов цього адміністративного регіону (області). Установи цього регіону (наприклад, районні відділення) не мають окремих коре­спондентських рахунків у Національному банку України.

Інструкція про міжбанківські розрахунки на сьогодні передба­чає 7 різних моделей обслуговування консолідованого кореспон­дентського рахунку у СЕП, які різняться між собою способом розподілу системних ризиків, відповідальності та загальносистем-них витрат між учасниками розрахунків, а також інформаційну модель (модель О), яка полягає лише в наданні комерційному банку додаткової інформації про роботу його філій у СЕП без злиття їх кореспондентських рахунків. Банки обирають найбільш прийнятну для них модель, виходячи із особливостей своєї внутрішньої структури, конкретних умов діяльності, сьогоденних потреб і перспектив розвитку. Консолідований кореспондентсь­кий рахунок дає змогу ефективніше використовувати спільні ко­шти групою установ банків, сприяє економії кредитних ресурсів групи банків, підвищенню ступеня керованості філіями в межах системи розрахунків, а тому вже більшість банківських установ працюють за тією чи іншою моделлю консолідованого кореспон­дентського рахунку [12, 353—368].

Переважно потреби банківської системи в проведенні розра­хунків забезпечуються функціонуванням СЕП. Проте в деяких випадках (наприклад, при розрахунках між клієнтами банків за операціями, що мають постійний характер, при здійсненні опе­рацій, пов'язаних із купівлею-продажем валютних коштів на Міжбанківській валютній біржі), комерційні банки укладають між собою прямі кореспондентські відносини — договірні відно­сини, метою встановлення яких є здійснення платежів і розра­хунків за дорученням один одного.

Кореспондентські відносини можуть бути як односторонні, так і двосторонні.

Комерційні банки, які встановили міме собою прямі кореспон­дентські відносини — це банки-кореспонденти.

Розрізняють кореспондентські рахунки «лоро» і «ностро».

Рахунок «лоро» — кореспондентський рахунок, відкритий бан-ком-кореспондентом комерційному банку та за яким банк-кореспон-дент здійснює операції з перерахування і зарахування коштів згідно з укладеним договором.

Цей рахунок є кореспондентським рахунком «ностро» у комер­ційному банку.

Порядок відкриття та режим функціонування кореспон­дентського рахунку одного комерційного банку в іншому визна­чається договором між ними, умови якого повинні відповідати чинному законодавству. Для встановлення прямих кореспон­дентських рахунків потрібна ліцензія Національного банку України.

Крім зазначеної ліцензії для відкриття рахунку «лоро» комер­ційний банк подає банку-кореспонденту такі документи:

—  заяву на відкриття рахунку, підписану керівником та голо­вним бухгалтером банку;

—  нотаріально завірені копії статуту та ліцензії на здійснення банківських операцій;

—  картку із зразками підписів та відбитком печатки.

Особливості кореспондентського рахунку банку, призначено­го для проведення міжбанківських розрахунків банку з іншими банками як за платежами клієнтів, так і операціями самого бан­ку, визначають і деякі особливості виконання заходів щодо здій­снення арешту коштів на кореспондентському рахунку та без­спірного стягнення коштів з кореспондентських рахунків комер­ційних банків. Ці питання регулюються відповідно розділом 10 (п.п. 10.1—10.10) та розділом 9 (п.п. 9.1—9.5) Інструкції про між­банківські розрахунки в Україні.

У цілому правові підстави здійснення безспірного стягнення коштів з кореспондентських рахунків банків і накладення арешту на них та механізм застосування таких заходів аналогічні викладе­ним вище стосовно коштів клієнтів банків. Особливості ж їх за­стосування до кореспондентських рахунків полягають у тому, що стягнення коштів у безспірному порядку та виконання ухвал про накладення арешту здійснюється територіальним управлінням На­ціонального банку України, в якому відкрито такий рахунок бан­ку. Проте Інструкцією про міжбанківські розрахунки в Україні (зокрема пунктом 9.4) також встановлено, що при стягненні кош­тів у безспірному порядку на кореспондентському рахунку комер­ційного банку мають залишатися кошти в розмірі встановлених Національним банком обов'язкових резервів та 10 % від суми за­лишку коштів на початок операційного дня, зменшеного на суму обов'язкових резервів для забезпечення потреб клієнтів. Таке ж положення міститься і у пункті 10.4.3 щодо порядку накладення арешту на кошти на кореспондентському рахунку банку.

Якщо після застосування вищезазначених заходів розрахун­ковий документ не буде повністю виконаний, а отже, і картоте­ка не буде сплачена (розрахункові документи на безспірне стяг­нення приймаються територіальним управлінням Національного банку України в картотеку за позабалансовим рахунком № 9804 «Розрахункові документи, не сплачені в строк через відсутність коштів у банку»), за рішенням начальника або уповноваженої ним особи територіального управління здійснюється стягнення коштів з боржника з урахуванням поточних надходжень на ко­респондентський рахунок протягом операційного дня. Механізм цього стягнення полягає в тому, що кожного дня вираховується сума утримання, яка визначається як відсоток від надходжень на кореспондентський рахунок банку за останній робочий день, у який було надходження. Розмір відсотка дорівнює показнику платоспроможності цього банку на останню звітну дату, але не нижче його нормативного значення і не вище 50 %.

Норматив платоспроможності банку (НЗ) — це співвідношен­ня капіталу банку і сумарних активів, зважених щодо відповідних коефіцієнтів за ступенем ризику. Це співвідношення визначає до­статність капіталу банку для проведення активних операцій з ура­хування ризиків, що характерні для різноманітних видів банківсь­кої діяльності. Цей показник розраховується окремо для кожно­го банку, але нормативне значення його не може бути нижче ніж 8 %. Порядок визначення нормативу платоспроможності ре­гулюється розділом 3 Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затвердженої постановою Правління Національного банку України за № 141 від 14 квітня 1998 р. зі змінами і доповненнями від 18 травня 1999 р. за № 238.

Кошти, накопичені з поточних надходжень у розмірі, визна­ченому за цим розрахунком, спрямовуються на оплату розрахун­кових документів на безспірне стягнення, які враховуються в картотеці.

Запровадження зазначеної норми щодо обмеження стягнен­ня з кореспондентського рахунку банку (10 % від суми залишку коштів і показник платоспроможності не вище 50 %) зумовлено тим, що у разі стягнення всіх коштів (перерахування їх на нако­пичувальний рахунок для здійснення арешту), неможливо буде здійснювати розрахунки клієнтів, кошти яких знаходяться на ра­хунках, відкритих у цьому банку, тобто постраждають треті осо­би, які не мають ніякого відношення до обставин, що стали під­ставою для стягнення коштів (накладення арешту). У свою чер­гу банк, якщо не вистачає коштів на кореспондентському рахунку, для здійснення доручень клієнтів на проведення пла­тежів зобов'язаний ужити заходів для вивільнення коштів за ра­хунок високоліквідних активів, їх надходження на рахунок і за­безпечення нормального здійснення розрахунків.

Варто нагадати, що ще однією особливістю здійснення без-спірного стягнення коштів з кореспондентського рахунку банку є право стягувача у разі стягнення з банку, в якому він обслуго­вується, надавати або надсилати розрахункові та виконавчі доку­менти безпосередньо до територіального управління Національ­ного банку України, в якому відкрито кореспондентський раху­нок банку-платника.

Слід також зазначити, що відкриття кореспондентських ра­хунків у іноземній валюті банків-резидентів і нерезидентів як в іноземній валюті, так і в гривнях, та порядок здійснення розрахунків за ними регулюється окремим нормативним докумен­том — Положенням про відкриття та функціонування в уповно­важених банках України рахунків банків-кореспондентів в іно­земній валюті та в гривнях, затвердженим постановою Правління Національного банку України за № 118 від 20 березня 1998 р. з наступними змінами і доповненнями. Проте це вже питання сфери валютного регулювання і вони докладно розглядаються в окремому розділі.

Література

1.  Банковское право / Под общ. ред. С. И. Кумок: В 4-х т. — М., 1994.

2.  Белов В. Н. Финансовне договори. — М., 1967.

3.  Гарантии и акредитиви в современной банковской практике / Под ред. А. Д. Голубовича. — М., 1994.

4.  Ефимова Л. Г., Каблукова Л. А. Ответственность банков за нарушение расчетннх операций // Бизнес и банки. — 1993. — № 19.

5.  Ефимова Л. І., Новоселова Л. А. Банки: ответственность за нарушения при расчетах. — М, 1996.

6.  Кочмола К. В. Банк: Расчетнне и кассовне операций. — Ростов-на-Дону, 1997.

7.  Кротюк В. Л., Заруденко Л. Н. Безспірне стягнення та накладення аре­шту на кошти комерційних банків // Вісник Національного банку України. — 1996. — № 2.

8.  Олейник О. М. Основи банковского права: Курс лекций. — М., 1997.

9.  Правовьіе аспекти межбанковских расчетов: Сб. ст. по банковскому праву. - К., 1994.

10.  Фінансове право: Підручн. під ред. проф. Л. К. Воронової. — Харків, 1998.

11.  Чмелик Г. В., Панченко Г. П. Дещо про безспірне стягнення коштів із боржника-держави // Вісник Національного банку України. — 1999. - № 7.

12.  Ющенко В. А., Савченко А. С, Цокол С. Л., Новак І. М., Страхар-чук В. П. Платіжні системи. — К., 1998.