Особлива частина

 

Регламентування   інституту  банківського  рахунку законами  України  та  нормативними  актами Національного  банку  України

Види   рахунків та  порядок  їх відкриття

Особливості  відкриття  рахунків у  національній валюті  фізичним   особам

Порядок  відкриття   рахунків у  національній   валюті представництвам   та  установам   нерезидентів. Рахунок  типу  «Н».  рахунок  типу  «П»

Відкриття   рахунків  в іноземній   валюті

Переоформлення   і  закриття  рахунків

Безготівкові  розрахунки

Платіжне  доручення.  Платіжна   вимога-доручення. Розрахунки  чеками. Акредитив

Розрахунки   платіжними   вимогами  та  інкасовими дорученнями

Арешт  коштів на  рахунках

Зупинення  (припинення)  операцій  на  рахунках

Міжбанківські  розрахунки

6.1. Правове регулювання банківського рахунку

Інститут банківського рахунку не має чіткого регламентуван­ня в чинному законодавстві України, хоча окремі питання, що входять до цього поняття, відображено у відповідних законах та нормативних актах. Проте цього явно недостатньо для повного і цілісного регулювання правовідносин, пов'язаних зі здійсненням банками діяльності по відкриттю рахунків і проведенням касово-розрахункового обслуговування клієнтів. Насамперед слід зазна­чити, що чинний Цивільний кодекс України, хоча і містить гла­ву 33 «Розрахункові і кредитні відносини» (статті 380—385), про­те її норми мають надто загальний характер і не відповідають вимогам сьогодення. Кодекс не передбачає договору банківсько­го рахунку як окремого виду договорів і не регулює прав і обо­в'язків сторін за цим договором, відповідальність за їх порушен­ня тощо.

Питання функціонування банківських рахунків регулюються окремими законодавчими актами, зокрема, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зо­бов'язань» та Законом України «Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських рахунків». Деякі зако­нодавчі акти комплексного характеру встановлюють певні нор­ми, що стосуються інституту банківського рахунку (наприклад, ст. 24 Закону України «Про підприємства в Україні», ст. 8 Зако­ну України «Про підприємництво», ст. 31 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Зазначені питання також регу­люються постановами Верховної Ради України (Постанова «Про норматив обігу платіжних документів в Україні» від 25 червня 1993 р., Постанова «Про внесення змін до Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 13 липня 1996 р.), указами Президен­та України (зокрема, Указом «Про заходи щодо нормалізації пла­тіжної дисципліни в народному господарстві України» за № 227 від 16 березня 1995 р. з відповідними змінами і доповненнями, Указом «Про заходи щодо підвищення відповідальності за роз­рахунки з бюджетами та державними цільовими фондами» за № 167 від 4 березня 1998 р. та ін.).

Найбільш докладно і повно інститут банківського рахунку ре­гламентується нормативними актами Національного банку України. Це передусім Інструкція про відкриття банками рахун­ків у національній і іноземній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України за № 527 від 18 грудня 1998 р. із наступними змінами і доповненнями, та Інструкція про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, за­тверджена постановою Правління Національного банку України за № 204 від 2 серпня 1996 р. з наступними змінами і доповнен­нями, Інструкція про міжбанківські розрахунки в Україні, за­тверджена постановою Правління Національного банку України за № 621 від 27 грудня 1999 р.

Правові підвалини кодифікації норм, що стосуються інститу­ту банківського рахунку, мас закласти новий Цивільний кодекс України, проект якого прийнято Верховною Радою України у першому читанні у 1997 р. На відміну від чинною кодексу про­ект передбачає такі договори, як договір банківського рахунку, договір банківського вкладу, що мають широке застосування на практиці.

На сьогодні саме зазначені імперативні норми складають пе­реважну частину норм серед тих, які регулюють відносини, по­в'язані з банківським рахунком. На сучасному етапі, в умовах спаду виробництва, платіжної кризи, бюджетного дефіциту, зат­римки з виплатою заробітної плати як працівникам виробничої сфери, так і бюджетних організацій, держава прагне все більше регулювати різні сторони правовідносин щодо відкриття і функ­ціонування банківського рахунку. Особливо це стосується підви­щення ролі податкових та деяких інших державних органів (Дер­жавне казначейство, Пенсійний фонд тощо) у цих відносинах.

Як зазначалось, питання, що стосуються договору банківсь­кого рахунку, напрацьовані практикою і узагальнені теорією. Цей досвід було узагальнено і враховано при підготовці проекту нового Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 1127 проекту передбачено, що за договором банківського рахунку банк зобо­в'язується прийняти і зарахувати на відкритий клієнтом рахунок кошти, що надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та здійснюва­ти інші операції за рахунком. Банк може використовувати наявні на рахунку кошти, але не має права визначати і контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені законом або договором, обмеження його права роз­поряджатися коштами на свій розсуд.

Деякі положення проекту кодексу передбачені і чинним за­конодавством. Зокрема, ст. 381 Цивільного кодексу України встановлює, що юридичні та фізичні особи — суб'єкти підпри­ємницької діяльності розпоряджаються коштами, що зберігають­ся на їх рахунках у банках, згідно з цільовим призначенням цих коштів.

Без згоди юридичних та фізичних осіб — суб'єктів підпри­ємницької діяльності списання (стягнення) коштів, що знахо­дяться на їх рахунках у банках, не допускається за винятком ви­падків, установлених законами України, а також за рішенням су­ду, арбітражного суду та за виконавчими написами нотаріусів.

Водночас слід зазначити, що зі специфіки правовідносин, що регулюють відкриття і ведення банківського рахунку, в яких пе­реплітаються диспозитивні і імперативні норми, випливають і особливості укладення договору банківського рахунку, порядку відкриття рахунку. Вони визначаються не лише домовленістю сторін і правилами комерційного банку, а й досить жорстко ре­гулюються законами України, указами Президента України і нормативними актами Національного банку України. Це пере­дусім зумовлено фіскальними цілями, оскільки рух коштів на рахунках найпростіше проконтролювати і разом з тим відстежу-вати сплату податків, з рахунків зручно стягнути кошти на по­гашення заборгованості, насамперед податкової тощо. Тому за­конодавством встановлюються обов'язки для банку і клієнта, які не зовсім випливають із змісту договору про відкриття рахунку і встановлюють певні умови, що не залежать від волевиявлення сторін.

Так, на сьогодні важливим для інституту банківського рахун­ку є Закон України «Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських рахунків», прийнятий 16 груд­ня 1997 р. До його прийняття юридичній особі (її філіям, відді­ленням та іншим відокремленим підрозділам, що не мають ста­тусу юридичної особи), фізичній особі — суб'єкту підприємниць­кої діяльності дозволялось відкривати лише один розрахунковий (поточний) рахунок (а саме через цей рахунок мали здійснюва­тися всі безготівкові операції). Цим же законом суб'єктам госпо­дарювання було надано право відкривати декілька рахунків у будь-яких банках на свій вибір і за згодою цих банків у поряд­ку, що встановлюється Національним банком України. Зазначе­ний Закон вніс відповідні зміни до ст. 31 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ч. З ст. 24 Закону України «Про підприємства в Україні», ч. 6 та 7 ст. 8 Закону України «Про під­приємництво». Лібералізація порядку відкриття рахунку зумов­лювалась умовами переходу до ринкової економіки, необхідністю забезпечення інтересів клієнтів у разі поганого фінансового ста­новища банку, шляхом надання їм можливості розподілу своїх коштів між банками для підвищення гарантії хоча б часткового їх збереження у разі банкрутства одного з банків, створення біль­ших зручностей для використання своїх коштів тощо.

Водночас зазначеними законами встановлено низку поло­жень, спрямованих на забезпечення фіскальних інтересів, недо­пущення використання права відкриття декількох рахунків з ме­тою ухилення від своєчасної сплати податків та обов'язкових зборів.

Так, закони України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 31), «Про підприємства в Україні» (ст. 24), «Про підприєм­ництво» (ст. 8) були доповнені аналогічними за своїм змістом положеннями, які передбачають однією з обов'язкових умов від­криття рахунку суб'єкта підприємницької діяльності пред'явлення копії документа, що підтверджує взяття суб'єкта на податковий облік, та встановлюють обов'язок банків і суб'єктів підприєм­ницької діяльності протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку надсилати повідомлення про це податково­му органу, в якому обліковується такий суб'єкт підприємницької діяльності, як платник податків. Форма і зміст повідомлень про відкриття або закриття рахунків юридичних та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності встановлюється централь­ним податковим органом України.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 5 лютого 1998 р. затверджена нова редакція ст. 11, де, зокрема у п. 7, додатково встановлена відповідальність банків і суб'єктів підприємницької діяльності за неповідомлення про відкриття або закриття рахун­ку у вигляді стягнення від 20 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до ст. 31 Закону України «Про бан­ки і банківську діяльність», а також ст. 24 Закону України «Про підприємства в Україні» та ст. 8 Закону України «Про підприємництво» Державною податковою адміністрацією України нака­зом за № 100 від 7 березня 1998 р. затверджені форма і зміст по­відомлень про відкриття (закриття) рахунків суб'єктів підприєм­ницької діяльності, що подаються відповідно установами банків та суб'єктами підприємницької діяльності.

Отже, відкриттю рахунку і відповідно укладенню договору банківського рахунку з юридичною або фізичною особою — су­б'єктом підприємницької діяльності обов'язково передує взяття її на податковий облік і надання копії документа на підтвердження цього факту, а відкриття та закриття рахунку зумовлює обов'язок повідомити про це податковий орган. Більше того, вже після оформлення відкриття рахунку здійснення всіх розрахункових операцій, крім зарахування коштів, починається лише після одер­жання повідомлення податкового органу про взяття рахунку на облік. Таке правило включено до Інструкції про відкриття банка­ми рахунків у національній та іноземній валюті на виконання ст. 18 Указу Президента України «Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюд­жету і запобігання фінансовій кризі» за № 41 від 21 січня 1998 р.

Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» також пов'язує відкриття поточних рахунків з на­явністю копії документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

Таким чином, у відкритті рахунків, крім сторін за догово­ром — банку і-клієнта, значну роль відіграють державні органи.

Отже, з одного боку, посилюється вплив державних контро­люючих органів на регулювання операцій за поточними рахун­ками, з другого — Закон України «Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських рахунків» знач­но розширює права банків і клієнтів, надаючи їм можливість від­кривати не один, як раніше, а декілька рахунків у будь-яких бан­ках України.

Щоправда, відповідно до п. 2 розд. II «Прикінцеві положен­ня» цього Закону тимчасово до створення умов для здійснення контролю за проведенням операцій на рахунках у банках, у то­му числі щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) за наявності у юридичних осіб та фізичних осіб — суб'єктів під­приємницької діяльності рахунків у кількох установах банків, до 1 січня 1999 р. суб'єктам підприємницької діяльності було доз­волено відкривати розрахункові (поточні ) рахунки не більш як у двох установах банків.

Крім того, пунктом 4 прикінцевих положень передбачено обов'язок банку при надходженні розрахункових документів що­до списання (стягнення) у безспірному порядку сум податкової заборгованості у разі нестачі чи відсутності коштів на основно­му рахунку повідомляти юридичним та фізичним особам — су­б'єктам підприємницької діяльності про надходження зазначених документів.  Ці особи за таких обставин зобов'язані протягом трьох робочих днів перерахувати своїм розрахунковим докумен­том залишки коштів клієнтів з інших розрахункових (поточних) рахунків на основний рахунок для забезпечення погашення за­значеної заборгованості або провести погашення такої заборго­ваності з додаткового рахунку.

Водночас варто зауважити, що закон не встановив відпові­дальності за невиконання цього зобов'язання боржником і не пе­редбачив якихось механізмів, які примушували б до його вико­нання. Більше того, зазначений обов'язок встановлений лише щодо податкової заборгованості, тоді як на картотеці до основ­ного рахунку обліковуються й інші розрахункові документи на стягнення в безспірному порядку коштів (за рішеннями судів, визнаними претензіями тощо).

На практиці це створює певні труднощі при стягненні забор­гованості з недобросовісних боржників, які використовують можливість відкриття додаткових рахунків для ухилення від по­гашення своїх боргів.

При відкритті рахунків на банки покладаються певні конт­рольні функції і обов'язки перед державними органами та треті­ми особами, що виходять за межі суто договірних відносин між банками і клієнтами. Цей порядок докладно регламентується в Інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іно­земній валюті, затвердженій постановою Правління Національ­ного банку України від 18 грудня 1998 р. № 527 (далі — Інструк­ція про відкриття рахунків).

Залежно від того, з якою метою відкриваються рахунки, роз­різняють види банківських рахунків та режим виконуваних за ци­ми рахунками операцій. Порядок їх відкриття має певні особли­вості, передусім він залежить від того, для кого відкривається ра­хунок у банку (підприємство, фізична особа тощо), а також у якій валюті.