Розділ 2 Банківське право: предмет і метод PDF Печать
Банковское право - Селіванов А. О. Банківське право України

 

Конституція   України   про  засади  створення і  функціонування  фінансового,  грошового, кредитного  та   інвестиційного  ринків

Поняття  банківського  законодавства і  банківського  права

Предмет  і  метод банківського  права

Необхідність  уніфікації (гармонізації)  імперативних норм   національного законодавства  в банківській Сфері  відповідно  до  директив Європейського Союзу

Банківське право більшість правознавців вважають таким, що створювалось реальністю (артефактом), оскільки воно стосується великої групи правовідносин, які виникають у процесі банківсь­кої діяльності. В юридичній літературі термін «банківське право» вживається як самостійне поняття. За своїм змістом воно відріз­няється від поняття «банківське законодавство» [9, 13]. Щоб по­казати, які ознаки властиві банківському праву, передусім важ­ливо з'ясувати поняття «банківське законодавство». Банківське законодавство є самостійною юридичною категорією і воно по­в'язане з банківським правом.

Банківське законодавство, за традиційним уявленням, — це сукупність законодавчих актів, які є формою вираження право­вих норм, спрямованих на регулювання повноважень, обов'язків та відповідальності сторін у правовідносинах за участю банку. Це поняття охоплює також сукупність інших джерел, а саме: норма­тивно-правові акти, які видаються Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, а також уповноваженими суб'єк­тами відповідно до законів України.

Банківське законодавство як галузь системи законодавства України обумовлене передусім потребами практики, зокрема банківською діяльністю і банківською справою.

У сфері грошово-кредитних відносин банки та кредитні уста­нови здійснюють свою діяльність застосовуючи фінансові важелі, якими виступають гроші, цінні папери та валютні цінності. Су­б'єктами, що вступають у відносини з банками та кредитними установами, є платник і отримувач (позичальник) грошей. Між ними виникають правовідносини, що потребує різнопланової ді­яльності банків у зв'язку із проведенням розрахунків, позичок грошей, відкриттям рахунків у банках, здійсненням платіжних операцій, збереженням грошей тощо.

Коли панувало монопольне право держави здійснювати грошово-кредитну діяльність та дозволялось функціонування тільки   державних банків (період існування СРСР), між юридичними та  фізичними особами з банками складалися в основному горизонтальні відносини, які регулювались нормами цивільного та фі­нансового права. У законодавстві вони мали назву «розрахункові і кредитні правовідносини». Усі грошові та кредитні кошти, з якими раніше працювали державні банки — Держбанк СРСР, Промбудбанк СРСР та інші, були частиною державних фінансів незалежно від їх власників. Банківська діяльність за тих умов бу­ла переважно касовою та ощадною за характером операцій і то­му відносини, які складались у кредитній сфері, були обмежени­ми і головним чином публічно-правовими.

Фінансові відносини, які обумовлювалися існуванням лише грошових ресурсів у вигляді державного кредиту, мали планово-розподільчий характер, а відсутність ринкової економіки та при­ватної форми власності не стимулювали створення розвиненої законодавчої бази у кредитній сфері. За таких умов державний кредит, як слушно зазначав професор П. С. Пацурківський, був домінуючим, що було пов'язано з функціонуванням політичної надбудови і рухом бюджетних коштів. Він був вагомою складо­вою фінансових відносин суспільства. При запозиченні коштів державою забезпеченням кредиту виступає все майно, що знахо­диться у її власності. Однак це лише уявна, потенційна застава [10, 143]. Відносини в галузі державного кредиту, який здійсню­вали банки держави, регулювались нормами двох галузей зако­нодавства — цивільного і фінансового.

У договірній сфері, коли надавався державний кредит, дер­жава виступала позичальником, але за цивільним законодавст­вом вона встановлювала всі умови цих відносин в імперативно­му порядку (види, строки, відплатність тощо).

У фінансовій сфері законодавчими актами регулювались відносини щодо формування централізованих фондів, сплати по­датків, обов'язкового державного страхування тощо.

Уся діяльність кредитної системи, яка наче і вважалась само­стійною ланкою загальнодержавних фінансів, на практиці була тісно пов'язана з Державним бюджетом по використанню його фінансових ресурсів і фактично була підпорядкована єдиній бю­джетній політиці.

Професор Л. К. Воронова узагальнила з позицій фінансово­го права місце та роль банків і кредитних установ у галузі загаль­нодержавних фінансів, коли держава безпосередньо чи в особі уповноважених фінансових і кредитних органів сама мобілізує, розподіляє і витрачає кошти, фінансуючи народне господарство, установи соціально-культурної сфери, оборону, охорону право­порядку в країні, управління, створення матеріальних і фінансо­вих резервів [17, 6].

Існує багато інших прикладів, коли звужене тлумачення фінан­сів ортодоксальними юристами-фінансистами обмежує водночас існуючу різноманітність товарно-грошових відносин, правова фор­ма яких не може бути лише імперативно встановленою з боку дер­жави. Досить показовою є точка зору професора А. І. Худякова, який категорично зазначав: «Що стосується нашої позиції, то ми, пов'язуючи поняття «фінанси» і «фінансове право» (точніше, його предмет), поділяємо думку авторів, які визначають фінанси атри­бутом держави, а державу — атрибутом фінансів» [19, 11].

Якщо фінансові відносини в суспільстві мають бути за зміс­том державно-владними з імперативним характером норм і охоп­люватись фінансовою діяльністю держави, як стверджують фа­хівці фінансового права, то такий підхід не залишає місця іс­нуванню недержавної кредитної системи, зокрема, комерційних банків, різноманітних кредитних установ і спілок, фінанси яких є недержавними за своєю природою і правовою формою.

З'ясуємо, як це співвідноситься з конституційними засадами функціонування фінансового, грошового і кредитного ринків в Україні. У пункті 1 частини другої ст. 92 Конституції України закріплено: «Виключно законами України встановлюються: ...за­сади створення і функціонування фінансового, грошового, кре­дитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України». Тобто Кон­ституція України встановлює зовсім іншу позицію. Але якшо брати до уваги позицію прихильників домінуючої та визначаль­ної ролі державних фінансів у кредитних відносинах, то існуван­ня згідно з конституційною нормою ринку кредитів і обмежен­ня кредитних відносин державними фінансами, як стверджують деякі вчені-юристи, є взаємовиключними. Таким чином, у нау­кових колах наявні погляди, які значною мірою консервативні, оскільки не відповідають потребам практики.

У поясненні визначальних конституційних засад розвитку бан­ківського законодавства та його змісту варто згадати думку фран­цузького вченого П. М. Годме, який підкреслював: «Ні в якому разі не слід забувати про фундаментальну відмінність між держав­ними і приватними фінансами. Основна відмінність між ними зумовлена тим фактом, що стан приватних фінансів і динаміка приватних фінансів залежать від законів ринкової економіки. Так, попит і пропозиція на ринку зумовлюють визначення розміру від­соткової ставки. Стан же і динаміка державних фінансів визнача­ються рішеннями держави і діями публічної влади» [4, 42].

Цих відмінностей цілком достатньо, щоб розглядати фінан­сову, банківську (кредитну) та грошову сфери як самостійно функціонуючі ринки, стверджуючи, що фінансове законодавство не поглинає банківське, яке, незважаючи на свій зв'язок з дер­жавним кредитуванням, грошовим обігом у державі та іншими державними атрибутами, має свою чітко окреслену сферу. Тому банківське законодавство цілком правомірно вважати самостій­ною галуззю загальної системи законодавства в Україні.

Розглядаючи поняття банківського законодавства, важливо ок­реслити його риси:

  • воно має власну сферу (галузь), мету і завдання правового ре­гулювання в Конституції та законах України, нормативно-правових актах стосовно банківської діяльності, функціону­вання кредитних установ та банківської справи;
  • як галузь загальної системи законодавства має комплексний характер і включає джерела як публічного, так і приватного права (закони та підзаконні акти);
  • у банківському законодавстві законодавчі акти поділяються за предметом правового регулювання і систематизуються у по­слідовності за їх юридичною силою;
  • нормативно-правові акти розрізняються за предметом відання і повноваженнями владних суб'єктів держави (Верховна Рада України, Президент України і Національний банк України) і не можуть видаватися органами державної виконавчої влади без законодавчого доручення;
  • первинним елементом цього законодавства є стаття законо­давчого акта як форма вираження, засіб викладення правової норми;
  • воно безпосередньо пов'язане з регулюванням статусу гро­шей, цінних паперів та фінансовою діяльністю юридичних та фізичних осіб, а також з банківською діяльністю та власне банківською справою;
  • використовує як імперативні, так і диспозитивні методи ре­гулювання банківських правовідносин, про що свідчить по­рівняльна таблиця на прикладі різних країн.

Законодавчі обмеження на певні види банківської діяльності, які застосовуються в окремих країнах

Види операцій

Країни

Операції з цінними паперами

Вкладення у нерухомість

Операції страхування

Лізинг

Готівковий обіг валюти

США

Обмеження

Обмеження

Обмеження

Обмеження

Обмеження

Велико-

Високий

Обмеження

британія

 

показник ризику

 

 

 

Німеччина

 

Високий

показник

ризику

Заборонені

Високий

показник

ризику

Обмеження

Франція

Заборонені

Обмеження

Японія

Обмеження

Заборонені

Заборонений

Обмеження

Україна

Обмеження

Заборонені

Обмеження

Отже, характеризуючи поняття «банківське законодавство», більш зрозумілим стає поняття «банківське право».

Які характерні риси банківського права ?

Як правова категорія воно означає внутрішню будову право­вих норм будь-якої галузі. Системний характер групування норм банківського права має об'єктивний характер, а банківського за­конодавства — суб'єктивний, виходячи з потреб банківської прак­тики.

У банківському праві як галузі права існують класичні інсти­тути права, окремі групи однорідних за характером норм, а та­кож спеціальні норми та інші ознаки структури побудови норм, які регулюють самостійну сферу суспільних відносин.

Первинним елементом системи банківського права є норма права, яка складається з гіпотези, диспозиції та санкції (не плу­тати із статтею нормативного акта, яка не завжди містить всі три структурні елементи правової норми).

Банківське право характеризується стабільністю правових по­ложень, але не позбавлене динамізму, що свідчить про зміни, до­повнення галузі права новими правовими інститутами та норма­ми спеціального призначення (перехідні положення закону, по­рядок його введення та інші).

Банківське право має свої юридичні властивості, принципи та інститути (нормативна сторона), а також сукупність суб'єктів — правових установ (організаційна сторона), що дає підстави розгля­дати його як систему права. Накопичення законодавства в регулю­ванні банківської діяльності і банківської справи висуває необхід­ність виділення нових ланок у структурі банківського права (страху­вання депозитів, договір банківського рахунку, банківська таємни­ця, капітал банків та інше). Таким чином, як реалістично зазначає російський професор А. І. Бобилєв, у сучасний період відбувається характерний процес становлення банківського права [2, 24].

Якщо порівняти поняття «банківське законодавство» і «бан­ківське право», ми впевнено можемо стверджувати, що вони взає­мопов'язані між собою.

Але не можна обминути і дискусійності цього питання. Виз­начаючи поняття «банківське законодавство», вчені-юристи тра­диційних поглядів на фінансове право як галузь заперечують проти банківського права, ігноруючи всі ознаки його предмета. У 60—70-х роках банківське право «аргіогі» вважали підгалуззю фінансового права, і це було зрозуміло, оскільки тоді більша ча­стина правовідносин за участю банку мала фінансово-правовий характер. Поняття фінансових органів та кредитних установ роз­глядалися як тотожні [12, 161]. Проте Л. Г. Єфимова у своєму навчальному посібнику виходить за межі консервативних погля­дів, і при цьому без будь-яких пояснень стверджує, що «банківсь­ке право не є ані самостійною галуззю права, ані підгалуззю пра­ва» [7, 16]. Відповідь на запитання, чому так вважають окремі на­уковці, ми знайдемо у зарубіжних теоретичних джерелах.

Цікавими з точки зору розвитку наукової думки і практичної реалізації нових сучасних ідей про банківське право як самостій­ну комплексну галузь законодавства і галузь права є підручники зарубіжних авторів, зокрема, К. Гавалди та Ж. Стуффле [3], П. Годме [4], Р. Кольса [8], А. Полларда, Ж. Пассейка, К. Елліса та Ж. Дейлі [11] та багатьох інших.

Н. Ю. Єрпилєва узагальнила правові ідеї та міжнародний дос­від у цій галузі в монографії «Міжнародне банківське право» [6]. Послідовний у своїй концепції та правових поглядах професор Г. А. Тосунян збагатив науку банківського права відомою моно­графією «Банковское дело и банковское законодательство Рос-сии: опьіт, проблеми и перспективи» [14]. В Україні теорія бан­ківського права не набула належного рівня розвитку, оскільки вчені-юристи недостатньо приділяли уваги цій сфері знань.

Сучасна наука банківського права має свої історичні вито­ки — значним внеском збагатив розвиток теорії банківського права видатний банківський юрист М. М. Агарков, який ще на­прикінці 20-х років уперше опублікував курс лекцій «Основи банкового права» [1].

Цей невеликий за обсягом екскурс про погляди та наукові пра­ці вчених-юристів є лише загальним контуром і дає можливість скласти уявлення про становлення категорії «банківське право». Його користь полягає у засвоєнні теорії та практики банківсько­го права, оскільки важливо сформувати власний погляд на питан­ня: чи є банківське право самостійною галуззю системи права, що тісно пов'язана з більш загальною проблемою — праворозумінням.

Безперечно, у науці мають право на існування різні теоретич­ні моделі правової дійсності, але юридична кваліфікація право­вих явищ не повинна приводити до заперечення наявності самих явищ. Тому розглядаючи банківське право як самостійну галузь права, звернемося до питання про предмет та метод банківсько­го права. Відомо, що будь-яка галузь права характеризується ци­ми категоріями. Що вони означають?

Предмет правового регулювання вказує, на яку групу суспіль­них відносин спрямована дія норми права. Суспільні відносини, які складаються у сфері банківської та кредитної діяльності — це об'єктивна основа, яка обумовлює банківське право і вносить у нього систематизуючі ознаки.