Розділ 9. Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності, що випливають з охоронних документів - Обов'язки власника знака для товарів і послуг

Posted in Авторское право - Право інтелектуальної власності (Підопригора О.А.)

 

Обов'язки власника знака для товарів і послуг


Використання знака для товарів і послуг є не тільки правом його власника. Закон покладає на власника знака певні обов'язки. Передусім власник знака зобов'язаний його використовувати. Відповідно до ст. 17 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” власник свідоцтва повинен добросовісно користуватися виключним правом, що випливає із свідоцтва. Використання знака його власником чи з його дозволу іншими особами не повинно наносити шкоду.
Закон визначає досить суворі наслідки для власника свідоцтва в разі невикористання знака. Якщо знак не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання було припинено, будь-яка особа має право звернутися до суду (господарського суду) із заявою про дострокове припинення чинності свідоцтва.
Заінтересованість іншої особи до знака, використання якого не почалося, було припинено або було недостатнім, може бути викликана певними факторами. Наприклад, ця інша особа має намір зареєструвати зазначений знак на своє ім'я. Але при цьому слід мати на увазі, що власник свідоцтва має право на повторну реєстрацію, яка може мати місце лише за наявності певних умов. Чи є припинення використання, його недостатність або просто невикористання підставою для повторної реєстрації, Закон чіткої відповіді не містить.
Видається, що підстави для дострокового припинення дії свідоцтва не можуть бути підставою для повторної реєстрації. 
Власник свідоцтва може заперечувати проти позбавлення його права власності через невикористання, недостатнє використання або припинення використання.
При вирішенні цього питання суд може взяти до уваги подані власником свідоцтва докази того, що знак не використовувався з незалежних від нього причин.
Із ст. 17 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” можна зробити ряд висновків: 1) рішення про дострокове припинення чинності свідоцтва може прийняти лише суд або господарський суд; 2) невикористання знака для товарів і послуг сталося з незалежних від його власника причин; 3) невикористання мало місце протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання знака було припинено; 4) клопотання про дострокове припинення чинності свідоцтва може порушити будь-яка заінтересована особа; 5) клопотання про дострокове припинення чинності свідоцтва можна порушити і при наявності недостатнього використання знака. Правда, Закон не розкриває змісту поняття “недостатнє використання”.
Наведені висновки викликають принаймні кілька зауважень. Перше зауваження стосується строку, протягом якого знак не використовувався або використовувався недостатньо. Цей строк Законом визначений в три роки. Між тим, у більшості країн цей строк визначений в п'ять років. Видається, що в інтересах власника свідоцтва строк в п'ять років більш доцільний.
Друге зауваження також стосується строку. Закон не визначає, протягом якого строку можна порушити клопотання про дострокове припинення чинності свідоцтва. Адже цей строк також має правове значення. У законодавстві інших країн він також більш чітко визначений.
Третє зауваження стосується змісту поняття “недостатнє використання”. Закон України не містить чіткого визначення цього поняття. Потребує уточнення і саме поняття “використання знака”. У законодавстві зарубіжних країн під поняттям використання розуміють не тільки реальне використання, тобто фактичне. Зарубіжне законодавство використанням визнає також так зване номінальне використання, під яким розуміють застосування лише в рекламі або публікаціях у той час, коли рекламована продукція не випускається. З цього приводу в спеціальній літературі висловлювалися різні думки. Більшість авторів схиляється до того, що потрібно розумно поєднувати вимоги фактичного і номінального використання.
Постає також питання і про обсяг використання, який, до речі, пов'язаний з поняттям “недостатнє використання”. Очевидно, що на ці запитання Закон має дати відповіді.
Ще один обов'язок, про який нагадує Закон, — це обов'язок заявника і власника свідоцтва сплачувати передбачені Законом збори. Стаття 23 Закону приписує: за подання заявки на видачу свідоцтва, підтримання його чинності, продовження строку дії сплачуються збори. Розмір зборів, строки їх сплачування та порядок сплати визначені Положенням про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, знаки для товарів і послуг, про яке уже велася мова.
Відповідно до Додатку до зазначеного Положення лише за самі необхідні дії, пов'язані з охороною прав на знаки для товарів і послуг, слід сплатити близько 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що не так вже й мало для власника свідоцтва — фізичної особи.
Отже, право на знак для товарів і послуг є абсолютним і виключним правом. Це означає, що власник свідоцтва на знак має право на використання знака, а також на розпорядження ним. У межах України ніхто не може користуватися знаком для товарів і послуг без дозволу власника свідоцтва.
Право на використання зазначення походження товарів має свою специфіку. Передусім право на користування зазначенням походження товарів не є виключним. Прийнято вважати, що право на зазначення походження товарів само по собі є надбанням держави. Фізичним і юридичним особам, які знаходяться в конкретному географічному місці і виробляють товар, що має особливі властивості або певні якості, які зумовлюються певними природними умовами або поєднанням природних умов з людським фактором, лише надається право на використання зазначення походження товарів. Це право не носить виключного характеру.
Відповідно до Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення походження товарів не обмежує прав інших осіб на реєстрацію їх прав на використання цього ж зазначення походження товарів. Отже, одним і тим же зазначенням можуть користуватися кілька осіб, але за умови, що їх товар характеризується тими ж специфічними ознаками.
Особливістю реєстрації кваліфікованого зазначення походження товарів є те, що така реєстрація надає і право на використання цього зазначення, маючи при цьому на увазі, що може мати місце лише реєстрація права на використання уже зареєстрованого зазначення походження товарів.
Обсяг правової охорони, що надається реєстрацією права на використання кваліфікованого зазначення походження товарів, визначається занесеними до Реєстру і зафіксованими у свідоцтві характеристиками товару та межами географічного місця.


Власник свідоцтва має право:

 

  1. використовувати зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару;
  2. вживати заходів щодо заборони неправомірного використання кваліфікованого зазначення походження товару особами, які не мають на це права;
  3. вимагати від осіб, що порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому порядку.

Використовувати зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару має лише особа, на ім'я якої зареєстровано це право, тобто власник свідоцтва (ст. 17, п. 4). Проте слід мати на увазі, що суб'єкт, на ім'я якого здійснена реєстрація на зазначення, має право власності на свідоцтво, як на охоронний документ. Але права власності на саме кваліфіковане зазначення походження товару у зазначеного суб'єкта не виникає.
Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару визнається:

 

  • нанесення його на товар або на етикетку;
  • нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;
  • запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.

Власник свідоцтва має право наносити поряд із кваліфікованим зазначенням походження товару попереджувальне маркування для інформації про те, що це зазначення зареєстровано в Україні.
Для попереджувального маркування назви місця походження товару застосовується обведена овалом абревіатура “НМП”. Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: “Зареєстрована в Україні назва місця походження товару”.
Для попереджувального маркування географічного зазначення походження товару застосовується обведена овалом абревіатура “ГЗП”. Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: “Зареєстроване в Україні географічне зазначення походження товару”.
Власник свідоцтва не має права:

 

  • видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару;
  • забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано кваліфіковане зазначення походження товару та/або право на його використання.

 

 

Власник свідоцтва має право, як уже зазначалося, забороняти іншим особам неправомірне використання кваліфікованого зазначення походження товару. Неправомірне використання зазначення може мати місце у випадках, коли використання здійснюється без реєстрації права на його використання, без дотримання вимог до товару, особливі властивості та інші характеристики якого внесені у свідоцтво.

Відшкодування завданої матеріальної і моральної шкоди здійснюється відповідно до чинного цивільного законодавства.
Власник свідоцтва зобов'язаний забезпечувати відповідність якісних показників, особливих властивостей та характеристик товару, що виробляється, їх опису в Реєстрі.

 

Питання для контролю

 

  1. Виникнення суб'єктивних прав на об'єкти інтелектуальної власності.
  2. Особисті немайнові права на об'єкти інтелектуальної власності.
  3. Майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав.
  4. Майнові права суб'єктів права промислової власності.
  5. Майнові права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.