Розділ 9. Права і обов'язки суб'єктів інтелектуальної власності, що випливають з охоронних документів - 9.2. Особисті немайнові права на об'єкти інтелектуальної власності

Posted in Авторское право - Право інтелектуальної власності (Підопригора О.А.)



9.2. Особисті немайнові права на об'єкти інтелектуальної власності


За своїм змістом особисті немайнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав та суб'єктів промислової власності в певній мірі не співпадають, тому їх варто розглянути окремо.
Особисті немайнові права на твори науки, літератури і мистецтва визначені Законом України “Про авторське право і суміжні права”. Стаття 14 цього Закону до них відносить права:

 

 

  1. вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;
  2. забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
  3. вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;
  4. вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Право авторства полягає в тому, що тільки дійсний творець того чи іншого твору науки, літератури і мистецтва вправі називати себе автором створеного ним твору. Це право абсолютне, оскільки йому кореспондують обов'язки всіх і кожного утримуватися від порушення даної правомочності автора. Право авторства засвідчує факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.
У теорії цивільного права право авторства прийнято визначати як юридично забезпечену можливість даної конкретної особи вважати себе автором твору і вимагати визнання цього юридичного факту від інших осіб. Визнання права авторства за тією чи іншою особою є своєрідним засобом індивідуалізації творчої праці, а також формою суспільного визнання твору результатом інтелектуальної діяльності за конкретною особою, що має важливе значення для самого автора.
Право авторства не потребує для його визнання будь-якої формалізації. Воно породжується самим фактом створення твору. Авторство не відчужуване, його не можна передати іншим особам, але від нього не можна й відмовитися.
Слід відрізняти право авторства від просто авторства. Право авторства належить, як уже відзначалось, певній особі, яка створила твір. Зміст твору певною мірою характеризує самого автора, його особистість. Право авторства належить автору протягом його життя і припиняється зі смертю автора. Авторство не припиняється ніколи. Воно продовжує жити і без автора. Авторство Т. Г. Шевченка, як і багатьох інших видатних авторів, буде існувати вічно, як, наприклад, твори стародавніх римських юристів. Як об'єктивно існує старо-, грецька “Іліада”, так же об'єктивно існує авторство Гомера.
Авторство визнається і охороняється і після смерті автора, але вже не як суб'єктивне право, а як суспільне явище, удостоєне поваги нащадків.
Право авторства зумовлює всі інші авторські права.
Право на авторське ім 'я. Право на авторське ім'я включає в це поняття кілька правомочностей автора. Воно надає автору право обнародувати свій твір під своїм власним іменем; видати твір під вигаданим іменем (псевдонімом) або взагалі без згадування свого імені (анонімно). Отже, автор має право забороняти згадувати своє ім'я під час використання його твору, якщо він з тих чи інших причин цього не бажає.
Автор має право вимагати називати його ім'я і авторство при будь-якому використанні його твору. Ім'я автора не згадується при використанні його твору лише у тих випадках, коли це неможливо з технічних причин.
Право на вибір способу зазначення імені автора, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у випадку, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.
Автор має право вимагати від користувачів, щоб його ім'я згадувалося чи позначалося при кожному використанні твору, наприклад, при виданні книги ім'я автора має бути зазначено на кожному примірнику, воно має згадуватися при кожному публічному виконанні, при цитуванні, передачі по радіо чи телебаченню. При цьому автор може просити при зазначенні його імені вказувати також його титули, звання тощо. При виданні, наприклад, наукової роботи може зазначатися науковий ступінь і вчене звання автора, при виданні військових мемуарів — військове звання автора та інші почесні звання, наприклад, генерал Лелюшенко, Герой Радянського Союзу. Але такі додатки до імені автора можуть здійснюватися лише з дозволу самого автора.
Ім'я автора може зазначатися прізвищем та його ініціалами або зазначенням імені і прізвища. Наприклад, Максим Рильський.
Автор має право вимагати, щоб при використанні його твору не перекручувалося його ім'я.
При використанні твору, створеного кількома авторами, їх імена зазначаються в послідовності, яку вони визначають за своєю згодою.
Авторство твору може позначатися спеціально вигаданим ім'ям — псевдонімом, наприклад, Остап Вишня, Іван Не та ін. Псевдонімом можуть користуватися також автори спільної праці. Вносити будь-які зміни в позначення імені автора без його згоди не допускається.
Проте право на позначення свого імені псевдонімом в окремих випадках може бути обмежено. Такі обмеження можуть мати місце у випадках порушення норм моралі, образливого характеру твору. Не прийнято використовувати псевдонім, який може ввести в оману споживача, наприклад, використовувати як псевдонім ім'я відомого автора.
Нарешті, автор має право взагалі не зазначати своє ім'я, тобто обнародувати твір без зазначення свого імені або зазначити його лише ініціалами. В окремих випадках видавець має право не зазначати ім'я автора, але тільки з його згоди. Справжнє ім'я аноніма може бути розкрито лише з дозволу суду.
Нерідко автори бажають свій твір посвятити певним особам (батькам, певній організації тощо) або певним подіям чи датам. Це питання чинним законодавством України не врегульовано, проте і не забороняється, хоча видавці йдуть на це без задоволення. Посвята автора має бути узгоджена в авторському договорі. Поряд із зазначенням імені автора твору, який був створений за завданням роботодавця (службовий твір), зазначається ім'я (найменування) роботодавця.
Одним із досить важливих особистих немайнових прав автора є його право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Раніше це право називалося право на недоторканність. Формулювання цієї норми в чинному Законі про авторське право видається більш вдалим, воно охоплює собою більше коло неправомірних дій, які можуть порушити цілісність твору.
Автор не тільки має право на свій твір. Він також несе відповідальність, принаймні моральну перед суспільством, за зміст твору, його художній рівень та інші достоїнства. В будь-якому творі в тій чи іншій мірі відображається індивідуальність автора, його світосприйняття, його бачення реальності тощо. Тому він не може допускати, щоб цей прояв його індивідуальності був ким би то не було переіначений. Тому Закон встановив право автора на недоторканність його творіння.
Наведена норма Закону передбачає протиправність таких дій, які можуть розцінюватися як порушення особистих немайнових прав автора: перекручення твору; спотворення твору; інша будь-яка зміна твору; будь-яке інше посягання на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
Зазначені дії можуть стосуватися не тільки змісту твору, а також його назви та позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати твір при його виданні ілюстраціями, передмовами, коментарями і будь-якими іншими поясненнями, доповнювати або скорочувати твір. За типовими видавничими договорами раніше не дозволялося без згоди автора визначати малюнок і навіть колір обкладинки.
Проте особи, на які законом покладається обов'язок захищати твір від таких неправомірних дій, можуть видавати дозвіл на внесення до твору змін і доповнень, які не можуть докорінно змінювати творчий задум творця. Видається, що така практика не суперечить чинному законодавству.
Разом з тим слід мати на увазі, що право автора чи його спадкоємців на недоторканність твору має свої межі. Інколи чинний Закон про авторське право допускає можливість використовувати лише окремі частини твору, наприклад, цитування, використання окремих частин з навчальною метою тощо. Можна з інформаційною метою відтворювати окремі частини твору. Всі такі випадки використання твору передбачені Законом. Не вважається порушенням цього права і творча інтерпретація твору виконавцем або режисером-постанов-ником, якщо при цьому не вноситься змін у форму і зміст твору. Пародії і стилізації також не визнаються порушенням цілісності твору.
Особисті немаинові права суб'єктів промислової власності. Патентні закони України не виділяють особисті немаинові права власників патентів і свідоцтв в окрему групу. Але це не означає, що власники патентів таких прав не мають. За своїм змістом і характером вони відрізняються від особистих немайнових прав суб'єктів авторського права і суміжних прав.
До особистих немайнових прав суб'єктів промислової власності можна віднести: право першого заявника; право винахідника на те, щоб його не згадували як винахідника даного винаходу; право на подовження пропущених строків; право на внесення до заявки доповнень, змін і уточнень; право на участь у розгляді заявки; право на пріоритет; право на оскарження будь-яких рішень по заявці та ін. Цей перелік варто доповнити правом авторства і правом на назву об'єкта промислової власності, які, видається, є найбільш важливими.
Право авторства на будь-який об'єкт промислової власності (за винятком засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, знаків для товарів і послуг) є таким же як і суб'єктів авторського права і суміжних прав. Воно полягає в тому, що автор рішення у сфері промислової власності має право вимагати від усіх, хто користується цим об'єктом, щоб його визнавали автором даного рішення. Ім'я автора об'єкта промислової власності повинно називатися також і при будь-якому іншому використанні цього об'єкта.
Автор технічного рішення має право вимагати, щоб його не згадували як автора даного рішення при будь-якій публікації.
Право авторства носить абсолютний і виключний характер, воно є невідчужуваним як і будь-яке інше особисте немайнове право. Абсолютний характер авторства технічного рішення проявляється в тому, що автор має право вимагати від усіх визнання його розробником даного рішення. Виключність цього права полягає в тому, що тільки автор даного технічного рішення має право власності (чи інше виключне право) на даний об'єкт.
З правом авторства тісно пов'язане право на авторське ім'я, яким слід визнавати забезпечену законом можливість творця технічного рішення вимагати, щоб його ім'я як розробника даної пропозиції згадувалося в будь-яких публікаціях, що стосуються даної розробки.
Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” в п. 5 ст. 8 прямо відзначає, що винахіднику належить право авторства, яке є невід'ємним особистим правом і охороняється безстроково. Винахідник має право також на присвоєння свого імені створеному ним винаходу чи корисній моделі. Наведена норма говорить лише про можливість присвоєння винаходові чи корисній моделі власного імені винахідника. Видається, що немає правових перешкод, якщо винахідник чи інший розробник технічного рішення попрохає про присвоєння технічному рішенню спеціальної назви, наприклад, АН-24, АН-70 тощо.
Норма про присвоєння імені чи спеціальної назви міститься також у Законі України “Про охорону прав на сорти рослин”. Стаття 13 цього Закону встановлює чіткі і досить суворі вимоги до назви сорту.
Отже, автор об'єкта промислової власності має особисте немайнове право на присвоєння свого імені або спеціальної назви розробленому ним об'єкту.
Право першого заявника. Інколи трапляються випадки, коли один і той же об'єкт промислової власності одночасно розроблено двома або кількома особами незалежно один від одного. В такому разі постає питання, кого слід визнати першим, кому належатиме свій внутрішній пріоритет. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” в ст. 11 проголошує, що якщо винахід чи корисна модель створено двома чи більше винахідниками незалежно один від одного, то право на одержання патенту (деклараційного патенту) на цей винахід чи деклараційного патенту на корисну модель належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату її подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за якою не прийнято рішення про відмову у видачі патенту.
Такі ж норми містяться в інших патентних законах України.
Право на подання заявки на будь-який об'єкт промислової власності не може розглядатися як особисте немайнове право, оскільки це право автор технічного рішення може передати будь-якій третій особі. Воно може перейти за правом спадкування до спадкоємців, воно може також належати роботодавцеві.
Проте заявникові належить право брати участь особисто чи через представника в розгляді поданої ним заявки. Стаття 16 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” в п. 2 надає право з власної ініціативи особисто або через свого представника брати участь у розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи. Це право також є особистим і невідчужуваним немайновим.
Воно належить тільки заявникові, який не може його передати будь-якій іншій особі. Доручення представникові заявника взяти участь у розгляді заявки не є відчуженням цього права. З правом заявника на участь у розгляді його заявки тісно пов'язане ще одне особисте немай-нове право того ж заявника — право на внесення до заявки виправлення і уточнення. Це право закріплено в тій же ст. 16 Закону про винаходи. Подібні норми містяться також і в інших патентних законах.
Право на пріоритет. Право на пріоритет є також особистим не-майновим правом заявника, яке має тільки він і яке не може бути передано іншим особам окремо від заявки. Нагадаємо, що мова йде про конвенційний пріоритет, який встановлено Паризькою конвенцією з охорони промислової власності. Він полягає в тому, що заявник — громадянин однієї держави-учасниці Паризької конвенції, який подав уперше заявку на об'єкт промислової власності у своїй країні чи іншій країні-учасниці Паризької конвенції, зберігає за собою право подати заявку на цей же об'єкт промислової власності в іншій країні-учасниці Паризької конвенції з пріоритетом по вперше поданій заявці. Таке право належить усім заявникам на об'єкти промислової власності, але строки збереження пріоритету різні, про що уже йшлося.
Як і усі особисті немайнові права це право є також виключним, абсолютним і невідчужуваним.
Право заявника на продовження пропущених строків, що стосуються розгляду заявки. Всі патентні закони України містять норми, які надають право заявникові право прохати Установу продовжити будь-які строки розгляду заявки, якщо вони були пропущені з тих чи інших причин заявником. Зазначені строки можуть стосуватися різних етапів розгляду заявки. Чинне законодавство України про промислову власність надає право заявникові на подовження цих строків. Порядок їх продовження встановлюється законодавством.
Право на оскарження рішення стосовно заявки. Чинне законодавство України про промислову власність надає право заявникові оскаржити будь-яке рішення, прийняте Установою по заявці, в тому числі і до суду.
При Державному департаменті інтелектуальної власності є спеціально створена Апеляційна палата, яка має своїм основним завданням розгляд спорів, що виникають у процесі розгляду заявки. Будь-який заявник може звернутися до цієї Палати зі скаргою на будь-яке рішення Установи з приводу його заявки. Скаржник може це зробити не пізніше 6 місяців від дати одержання ним рішення Установи чи копій патентних матеріалів, надісланих йому на його вимогу.
Порядок розгляду заперечень чи скарг Апеляційною палатою встановлений Положенням про Апеляційну раду від 28 лютого 1996 р.
Патентні закони України містять й інші норми про особисті немайнові права творців науково-технічних досягнень.
Своєрідність особистих і немайнових прав суб'єктів промислової власності полягає в тому, що зазначені права можуть належати не тільки творцю цього об'єкта промислової власності, а й іншим особам, передусім заявникам, спадкоємцям, роботодавцям. Проте зазначені особи, які можуть бути суб'єктами особистих немайнових прав, не є правонаступниками автора. Вони чинним законодавством наділені цими особистими немайновими правами і, отже, є суб'єктами цих прав в силу закону.
Особисті немайнові права усіх авторів носять моральний характер, вони є основою для суспільної оцінки того чи іншого автора та оцінки його вкладу в розвиток науки, культури, мистецтва та в прискорення науково-технічного прогресу.
Особливість особистих немайнових прав на об'єкти промислової власності полягає в тому, що більшість із них виникають ще до видачі охоронного документа.