§ 6. Спільність галузей права та співвідношення аграрних та інших правовідносин

 

1. Закони створюються для людей, а люди живуть і працю­ють не заради законів, а для здійснення та реалізації, застосу­вання правових норм у своїх інтересах. Системі суспільних відносин, що врегульовані правом, відповідає система галузей права. Єдність галузей права України, як суверенної держави, проявляється в нерозривному зв'язку між собою всіх галузей права. Аграрне право також перебуває у діалектичному зв'яз­ку з державним (конституційним), земельним, цивільним, господарським, трудовим, фінансовим, цивільним процесу­альним правом. Цей зв'язок історично зумовлений єдністю суспільних відносин як єдиного цілого. На сучасній стадії розвитку міжнародного спілкування людей і держав посилю­ється взаємозв'язок і взаємозалежність міжнародних галузей права і порівняльного правознавства, назріває потреба в між­народному аграрному праві. Діалектичний взаємозв'язок за­значених галузей права з аграрним правом проявляється че­рез системи правовідносин, як форми І засобу застосування норм права.

 

В процесі правового регулювання внутрішньогосподар­ських відносин суб'єктів аграрних відносин застосовувані правові норми аграрного права відповідають принципам пра­ва України і його окремих галузей. При регулюванні зовніш­ніх правовідносин аграрних підприємств має місце юридич­ний феномен, коли один і той же об'єкт аграрних правовід­носин регулюється нормами аграрного права (як самостійної галузі права). Вони за своєю правовою природою і юридич­ним змістом мають спільні риси з іншою галуззю права; не будь аграрного права зазначені суспільні відносини регулюва­лися б нормами цієї іншої галузі права. Саме таким співвід­ношенням між спорідненими галузями права дає себе знати спільне і суб'єктивне в праві. Правильне розуміння природи взаємозв'язку і співвідношення правовідносин успішно вико­ристовується при визначенні місця окремих правових норм  в системі правових інститутів і при проведенні кодифікації за­конодавства.

 

2. Конституція України є основним і визначальним зако­ном держави, джерелом державного права. Між останнім і аг­рарним правом існує відповідне співвідношення. Через галузь аграрного права впроваджуються (застосовуються) ті норми Конституції, для яких (залежно від особливостей суб'єкта і об'єкта аграрних правовідносин) є властивими юридична си­ла прямої дії. Такою є правова норма ст. 36 Конституції Ук­раїни, що визначає права громадян на об'єднання для досяг­нення і реалізації певних прав. Порушення цієї конституцій­ної норми має місце у випадку вчинення перепон для здій­снення такого об'єднання, зокрема в разі нескликання з вини посадових осіб (голова і правління) КСГП загальних зборів членів підприємства для вирішення питання про реорганіза­цію або ліквідацію підприємства. Співвідношення між дер­жавним правом і аграрним правом у цьому разі полягає в по­рушенні ст. 31 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Реалізація конституційної правомочності се­лян—членів підприємства перебуває у прямому зв'язку з на­явністю у галузевій нормі права відповідної санкції, що має бути застосована в разі вчинення порушення ст. 36 Конститу­ції України і ст. 31 Закону "Про колективне сільськогоспо­дарське підприємство".

 

3. Конституція України (ст. 13) визнає землю, її надра, ат­мосферне повітря, водні та інші природні ресурси власністю Українського народу. Від імені Українського народу право власності здійснюють органи державної влади і місцевого са­моврядування. Основний Закон країни закріпив право при­ватної власності на землю. Аграрне і земельне законодавство надає право власності на землю колективним сільськогосподарським підприємствам і позбавляє цього права державні сільськогосподарські підприємства. В результаті має місце протиставлення земельних правомочностей колективного і державного сільськогосподарського підприємства. Стаття 56 Земельного кодексу України, прийнятого 13 березня 1992 p., передбачає право громадянам України на одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництво; дачного і гаражного будівництва. Якщо відноси­ни з приводу ведення селянського (фермерського) господар­ства становлять собою предмет аграрного права, то всі інші є предметом цивільного права. Цільове призначення земельних ділянок і зміст правосуб'єктності істотно впливають на їхню правову природу і підкреслюють їхню спільність І розмежування правовідносин.

Земельними є правовідносини щодо права власності на землю і права землекористування, правосуб'єктності учасни­ків земельних правовідносин, процедурно-процесуальних від­носин, пов'язаних із здійсненням землевпорядкувальних ро­біт, правовий режим земель населених пунктів та інші зе­мельні правовідносини. Усі вони є предметом земельного права як галузі права. Одначе організаційно-правові право­мочності суб'єктів права власності на землі сільськогосподар­ського призначення і права користування ними з боку дер­жавних сільськогосподарських підприємств розглядаються як аграрні правовідносини, їхнім предметом, цілями і завдання­ми є організаційно-управлінське забезпечення раціонального використання земельних ділянок для сільськогосподарських цілей, забезпечення їхнього екологічного використання, про­дуктивності і якості як природного ресурсу. Додержання цих організаційно-управлінських вимог покладається на керівні органи і посадові особи, власників і суб'єктів землекористу­вання. Ці правомочності охоплюють собою додержання зе­мельного законодавства і належну охорону і збереження земель.

4. Цивільний кодекс України та Господарський кодекс Ук­раїни (якщо він буде прийнятий) покликані визначати і регу­лювати майнові правомочності громадян і юридичних осіб. Цю мету спрямовані досягати і норми аграрного права. Вчен­ня про статус юридичної особи і визначення норми про неї викладені в провідних галузях права (цивільному і господар­ському). Б аграрному праві йдеться про специфічні право­мочності суб'єктів аграрного права, що є юридичними особа­ми. Зокрема з метою правового забезпечення охорони і захис­ту майнових прав селянського (фермерського) господарства відповідним галузевим правовим актом йому надано права юридичної особи.

Характерним співвідношенням цивільного права і аграр­ного права існує в процесі його реалізації інститут права власності і в першу чергу права власності колективного сільськогосподарського підприємства. Усі ті суспільні відносини власності (реалізація права володіння, права користування, права розпорядження), що складаються внутрі КСГП, у селянському (фермерському) господарстві спрямовані на здійснення внутрішньогосподарської діяльності і становлять собою виключно аграрно-правові відносини. Зовнішні ж відносини власності є одночасно предметом аграрного і цивільного права. Саме у цій частині відносини права власності — є основою аграрно-ринкових економічних відносин.

Таким же двоєдиним співвідношенням належить розглядатии систему аграрно-договірних зобов'язань, стороною в яких є аграрно-виробничі чи підприємницькі аграрні підприємства. Цим співвідношенням слід розглядати ті договори, без яких неможлива виробничо-господарська діяльність у сільському господарстві. Саме таким договорам приділена увага в XXV розділі книги.

5. Аграрне право становлять правові норми і правові інститути, покликані регламентувати цілу систему трудових відносин між членами і конкретним колективним сільськогосподарським підприємством, між працівником і державним аграрним підприємством або ж міжгосподарським об'єднанням та ін. Ці відносини відповідно регулюються внутрішніми правовими актами про працю та оплату праці членів КСГП, а стосовно найманих працівників — КЗпП України. У регулюванні внутрішніх трудових відносин допускається застосування в порядку допоміжного (субсідіарного) засобу правила трудового законодавства України.

Звертає на себе увагу стан, що у взаєминах міжгосподарських будівельних і спеціалізованих виробничих підприємствax та об'єднаннях трудові відносини їхніх працівників регулюються нормами трудового, а не аграрного права. Ця доцільна і прогресивна практика потребує законодавчого закріплення.

6. Правосуб'єктність аграрних підприємств та інших суб'єктів аграрного права реалізовується у своєрідному взаємозв'язку і співвідношенні з правоздатністю органів державного управління сільським господарством — органами Міністерства агропромислового комплексу України, Державним Комітетом України по земельних ресурсах та ін. Повноваження останніх визначаються відповідними положеннями про ці органи, норми яких становлять галузь адміністративного пра­ва України. Державна управлінська діяльність цих органів спрямована на здійснення державного управління державни­ми сільськогосподарськими підприємствами, організаціями та об'єднаннями. Державне регулювання сільським господар­ством стосовно колективних (КСГП, акціонерні товариства, сільськогосподарські кооперативи) і приватні в особі селян­ських (фермерських) господарств. Державне регулювання ци­ми суб'єктами аграрного права здійснюються лише шляхом рекомендацій (тобто свого роду керівництва ними з боку дер­жави). Визнання самостійності аграрного права як галузі пра­ва і своєрідності аграрних правовідносин зумовлюють специ­фіку і забезпечують більшу ефективність застосування право­вих норм щодо компетенції зазначених органів державного регулювання сільським господарством.

На нашу думку, предмет аграрного права становлять суспільні відносини стосовно сільського господарства. При окресленні предмета кооперативного права за основу береть­ся лише організаційно-правова форма регулювання різнобіч­них відносин (застосування кооперативу у системі споживчих товариств, житлово-будівельних, гаражно-будівельних утво­рень). Тому мабуть є підстави розглядати кооперативне право лише як виключно навчальну дисципліну і не пов'язувати кооперативне право з галуззю права.