Розділ 16 Правове регулювання ведення особистих селянських господарств Печать
Аграрное право - О.О.Погрібний Аграрне право України

 

§ 1. Поняття та основні ознаки особистого селянського господарства

У сучасних умовах реформування аграрного сектора економіки України існує й буде зростати потреба в загальних (у масштабах країни) нормах, якими забезпечуються формування середовища, сприятливого для створення та ефективного функціонування сіль­ськогосподарських товаровиробників, системи сільського розсе­лення, яка б відповідала новим виробничим відносинам, а також відновлення, розвиток та утримання на цій основі соціальної та ін­женерної інфраструктури села. Особисте селянське господарство як первинна форма організації виробництва сільськогосподарської продукції особистою працею членів сільської сім'ї і як форма її ре­алізації, є в цьому процесі джерелом додаткових (а подекуди й єди­них) доходів, котрі забезпечують повне задоволення матеріальних, житлових,    культурно-побутових   потреб   громадян.

Згідно з інформацією Мінагрополітики наприкінці 2002 р. в Ук­раїні налічувалось 12,9 млн сімей (дворів), які мали земельні ділян­ки загальною площею 4,9 млн га, в тому числі 4,1 млн га ріллі (12% загальної площі держави). Середній розмір особистого селянського господарства в країні становить 0,38 га. 2002 р. селянські господарс­тва виробили 1835 тис. т м'яса, 10674 тис. т молока, 6326 млн шт. яєць, 2362 т вовни, 16390 тис. т картоплі, 5120 тис. т овочів, 1035 тис. т фруктів і ягід, що становить відповідно 73, 75, 86, 70, 99, 88 і 72% від загальних обсягів виробництва цієї продукції в Україні. Ва­лова сільськогосподарська продукція, вироблена в таких господарс­твах, становить на сьогодні 60% загального обсягу її виробництва в Україні, а в особистих селянських господарствах Чернігівської, Житомирської, Тернопільської, Рівненської, Волинської, Черні­вецької, Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей питома вага виробництва валової сільськогосподарської продукції становить  від   63  до   94%.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 15 травня 2003 р. "Про осо­бисте селянське господарство" , особисте селянське господарство являє собою господарську діяльність, здійснювану без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально (або тими особа­ми, які перебувають у сімейних або родинних стосунках і спільно проживають),   з   метою   задоволення   особистих   потреб   шляхом   виробництва, перероблювання й споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг із використан­ням майна особистого селянського господарства, зокрема й у сфе­рі   сільського   зеленого   туризму*.

Як зазначає професор В. В. Янчук, сучасному особистому се­лянському господарству притаманні такі ознаки: по-перше, це — форма виробництва, яка Грунтується на рівноправних формах влас­ності на землю, на приватній власності громадян, а також на їхній особистій праці та праці членів їхніх сімей, тобто має виключно трудовий характер; по-друге, це — сукупність майна, що має вар­тісне вираження, ціну й належить громадянам на праві спільної су­місної власності; по-третє, особисте селянське господарство допов­нює суспільне виробництво, має щодо нього підсобний характер, є додатковим (а не основним) джерелом прибутків; по-четверте, во­но має, в основному, споживчий характер; по-п'яте, його можна на взаємовигідних засадах використовувати для збільшення вироб­ництва товарної маси продуктів харчування та сировини рослинно­го   й  тваринного   походження   .

Аналіз змісту даного Законом визначення особистого селян­ського господарства дає підстави стверджувати, що законодавець відхилився від розуміння певної форми ведення сільськогосподар­ського виробництва як діяльності, спрямованої на задоволення виключно особистих потреб, і доходи від якої не є основними для членів   певного   господарства.

Цей висновок випливає зі змісту самої назви розглядуваного на­ми   господарства.   Нагадаємо,   що   відповідно до  ст.   56   ЗК   (в  редакції  від   13   березня    1992  р. )   такі  господарства  мали   назву   "особисте підсобне господарство". До речі, Державний комітет України із зе­мельних ресурсів висловив офіційну позицію щодо тотожності тер­мінів "особисте підсобне господарство" та "особисте селянське господарство". Так, у листі Держкомзему від 5 квітня 2002 р. заз­начається, що поняття "особисте підсобне господарство" та "осо­бисте селянське господарство" за змістом тотожні. Земельна ділян­ка надається для ведення особистого селянського господарства, тобто для вирощування сільськогосподарської продукції та забезпе­чення кормами власної худоби й птиці. Таке господарювання здій­снюється без створення юридичної особи і спрямоване передусім на забезпечення власних потреб членів особистого селянського господарства в сільськогосподарській продукції. Тому розмір зе­мельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства та  особистого   селянського   господарства  має   становити   2   га.   Згідно із ч. 2 ст. 121 Закону України від 3 липня 1992 р. "Про плату за землю" , (в редакції Закону від 19 серпня 1996 р.) особисті селян­ські господарства, які мають у власності земельні ділянки не біль­ше 2 га, звільняються від сплати земельного податку. Земельні ді­лянки придбані у власність громадянами, що провадять особисте селянське господарство понад норми безоплатної передачі, визна­чені ст. 121 ЗК, у тому числі і в порядку, зазначеному в ч. 2 цієї статті (у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), мають оподатковуватися на загальних підставах згідно із За­коном  України   "Про   плату  за  землю".

Члени особистих селянських господарств можуть належати до категорії зайнятого населення в тому разі, якщо робота в госпо­дарстві є для його членів основною і розрахунковий місячний до­хід на кожного із них дорівнює розміру мінімальної заробітної пла­ти або перевищує його. Порядок визначення розрахункового мі­сячного доходу на одного члена особистого селянського господарс­тва встановлює Кабінет Міністрів України . Рада Міністрів Авто­номної Республіки Крим та облдержадміністрації один раз на 3 ро­ки до 20 грудня встановлюють розрахунковий місячний дохід осо­бистого селянського господарства в середньому по регіону й дово­дять до районних, Київської та Севастопольської міських держад­міністрацій, які в місячний строк встановлюють розрахунковий мі­сячний дохід на одного члена особистого селянського господарства та не пізніше 1 лютого того року, що настає за звітним, доводять його до районних, міських та районних у містах центрів зайнятос­ті, управлінь праці та соціального захисту населення районних дер­жадміністрацій, структурних підрозділів з питань праці та соціаль­ного захисту населення виконавчих органів міських і районних у містах  рад  та   органів державної   статистики.

Члени особистого селянського господарства діють на свій роз­суд і ризик у межах встановленого правового господарського по­рядку. Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства,   не   належить до   підприємницької діяльності.

Особисті селянські господарства підлягають обліку, який здій­снюється сільськими, селищними, міськими радами за місцем роз­ташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом   виконавчої  влади  з   питань   статистики.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про особисте селянське господарство", члени особистого селянського господарства мають право: самостійно господарювати на землі; укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать зако­нодавству; реалізовувати надлишки виробленої продукції на рин­ках, а також заготівельним, переробним підприємствам та органі­заціям,   іншим юридичним  і фізичним особам;   самостійно  забезпечувати   власне   виробництво   матеріально-технічними   засобами;   від­кривати  рахунки   в  установах   банків  та  отримувати   кредити   в  уста­новленому  законодавством   порядку;   бути   членами   кредитної   спіл­ки та користуватися її  послугами;   отримувати трудову пенсію,   а та­кож   інші   види   соціальної державної допомоги   та   субсидії;   надава­ти  послуги  з   використанням   майна  особистого   селянського   госпо­дарства;   використовувати для   власних   потреб   наявні   на   земельній ділянці   загальнопоширені   корисні   копалини,   торф,   лісові   насад­ження,   водні   об'єкти,   а  також   інші   корисні   властивості   землі;   на відшкодування   збитків   у   випадках,    передбачених   законом;    вільно розпоряджатися   належним   майном,   виробленою   сільськогосподар­ською   продукцією  та результатами її  переробки;   отримувати дорад­чі  послуги;   брати  участь  у  конкурсах  сільськогосподарських  вироб­ників для   отримання   бюджетної  підтримки  відповідно до   загально­державних   і  регіональних   програм;   об'єднуватися   на добровільних засадах у   виробничі  товариства,   асоціації,   спілки   з   метою   коорди­нації  своєї діяльності,   надання   взаємодопомоги та  захисту спільних інтересів  тошр;   провадити   зовнішньоекономічну діяльність.

Вчені зазначають, що право членів особистого селянського гос­подарства на зовнішньоекономічну діяльність, закріплене в ст. 7 Закону України "Про особисте селянське господарство", супере­чить нормам Закону України від 16 квітня 1991 р. Про зовнішньо­економічну діяльність" . Згідно зі ст. ст. З, 5 цього Закону, фізичні особи можуть бути суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності тільки за умов набуття ними цивільної дієздатності, відповідно до законів України, а також до умов реєстрації (якщо вони мають пос­тійне місце проживання на території України) як суб'єктів підпри­ємницької діяльності. Оскільки ведення особистого селянського господарства відбувається без створення юридичної особи, то гро­мадяни, які ведуть таке господарство, не можуть виступати суб'єк­тами зовнішньоекономічної діяльності . Отже, якщо член особис­того селянського господарства зареєструється як суб'єкт підприєм­ництва, він не зможе на законних підставах займатися зовнішньо­економічною  діяльністю   як  член   такого   господарства.

Основними обов'язками членів особистого селянського госпо­дарства є: дотримання вимог земельного законодавства та законо­давства про охорону довкілля; забезпечення використання земель­ної ділянки за цільовим призначенням; підвищення родючості Грунтів та зберігання інших корисних властивостей землі; не пору­шення прав власників суміжних земельних ділянок та землекорис­тувачів; дотримання правил добросусідства та обмежень, пов'яза­них із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; своє­часна сплата земельного податку або орендної плати; дотримання чинних  нормативів  щодо  якості  продукції,   санітарних,   екологічних та інших вимог законодавства; надання сільським, селищним, міським радам відповідних даних щодо його обліку. Закон не міс­тить вичерпного переліку прав і обов'язків членів особистого се­лянського   господарства.

Члени особистих селянських господарств підлягають загальноо­бов'язковому державному соціальному страхуванню та пенсійному забезпеченню. Загальнообов'язкове державне соціальне страхуван­ня, пенсійне забезпечення та сплата збору до Пенсійного фонду України, а також надання соціальної допомоги членам особистого селянського господарства здійснюється в порядку, встановленому чинним   законодавством.

Виключення членів особистого селянського господарства  в разі:

—    рішення    членів    особистого    селянського    господарства    про припинення   його діяльності;

—  якщо   не   лишилось жодного   члена   господарства   або   спадко­ємця,   який  бажає   продовжити його  ведення;

—  припинення   прав  на  земельну ділянку згідно  із   ЗК.

У разі припинення ведення особистого селянського господарс­тва сільська, селищна, міська рада за місцем розташування земель­ної ділянки, наданої для цих цілей, вилучає його з обліку особис­тих   селянських   господарств.

Спори щодо ведення особистого селянського господарства мо­жуть вирішуватись судом або органами місцевого самоврядування та  органами   виконавчої  влади   в   межах їхніх   повноважень.