Печать
PDF

Розділ 16 Правове регулювання ведення особистих селянських господарств - Страница 2

Posted in Аграрное право - О.О.Погрібний Аграрне право України

 

§ 2. Правовий режим майна особистого селянського господарства

До майна, яке використовується для ведення особистого селян­ського господарства, належать житлові будинки, господарські бу­дівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та облад­нання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські твари­ни й птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сіль­ськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте   у   власність  членами   господарства.

Своєрідною основою майна особистого селянського господарс­тва є садиба. Відповідно до ст. 381 ЦК вона являє собою земельну ділянку разом із розташованими на ній житловим будинком, гос­подарсько-побутовими будівлями, наземними й підземними кому­нікаціями, багаторічними насадженнями. Специфіка правового статусу садиби полягає в тому, що в разі відчуження житлового буднику відчужується і вся садиба, якщо інше не встановлено до­говором   або   чинним   законодавством.

Можливість будівництва житлового буднику та необхідних гос­подарських будівель є принциповим моментом у процесі створен­ня   і  діяльності   особистого   селянського   господарство.   Тому   чинне законодавство  містить низку положень,  якими закріплюються  піль­ги  у   сфері  житлового   будівництва   на   селі.   Так,   відповідно до   ст.   9 Закону України  від   17 жовтня   1990 р.   "Про  пріоритетність соціаль­ного   розвитку   села   та   агропромислового   комплексу   в   народному господарстві"     (в  редакції  Закону від   15  травня   1992 p.),   особи,   які переселяються   в трудонедостатні  сільські  населені  пункти,   і  місце­ве   населення  віком до  40 років,   зайняте   в   сільському господарстві, переробних   та   обслуговуючих   галузях   агропромислового   комплек­су або  соціальній сфері цих сіл,   забезпечуються житлом   і господар­ськими   будівлями   за   рахунок державного   бюджету.   Житло,   збудо­ване   в   сільській   місцевості  за рахунок  бюджетних  коштів,   через   10 років   передається  в  приватну  власність цим   громадянам,   якщо  во­ни   працюють у  зазначених  галузях.   Крім  того,   цей   Закон   встанов­лює   переваги  села  порівняно   з   містом   (у розрахунку  на душу  насе­лення)    у   спорудженні   житла,    об'єктів   освіти,    культури   й   спорту, охорони   здоров'я,   побуту,   торгівлі,   газифікації,   водо-   та   електро­постачання,   телефонізації,   зв'язку,   комунальних  об'єктів,   у  послу­гах радіо   й  телебачення,   забезпечуються  рівні  з   містом   умови   пос­тачання  промисловими та продовольчими товарами,   а також рівень медичного,      культурного,      спортивного,      комунально-побутового, транспортного   й  торговельного   обслуговування   за  науково   обґрун­тованими  нормативами.   Однак на  практиці   всі  ці  положення   вия­вились декларативними.   У   сільській   місцевості   не   тільки   не   існує переваг порівняно  з містом,   а,   скоріше,   —   навпаки.

Сільськогосподарські тварини та птиця використовуються для ведення особистого селянського господарства в межах правового режиму, встановленого для них ст. 180 ЦК. У ній передбачається, що тварини є особливим об'єктом цивільних прав і на них поши­рюється правовий режим речі, крім випадків, зазначених чинним законодавством.

Закон не дає вичерпного переліку майна, яке може використо­вуватись в особистому селянському господарстві. Тому, відповідно до ст. 325 ЦК, у власності такого господарства може бути будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які, за чинним законо­давством, можуть йому належати. Крім того, особисте селянське господарство може мати будь-яке майно на праві користування, придбане шляхом укладання договорів оренди, прокату, позички тощо.

Майно особистого селянського господарства може бути власніс­тю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною влас­ністю членів господарства, які разом володіють і користуються ним. Розпорядження майном особистого селянського господарства здійснюється   за  згодою   всіх   співвласників.

Відповідно до положень ст. 346 ЦК право власності на майно для ведення особистого селянського господарства може припиня­тися   в  разі:   відчуження   власником   свого  майна;   відмови   власника від  права  власності;   припинення   права  власності на майно,   яке  за законом  не  може  належати  певній  особі;   знищення   майна;   викупу земельної   ділянки    через    суспільну    потребу;     викупу    нерухомого майна у зв'язку  із  викупом  земельної ділянки,   на якій  воно розмі­щене;  звернення  стягнення на майно за зобов'язаннями  власника; реквізиції;   конфіскації;   смерті власника.   Право  власності може  бу­ти   припинено   в   інших   випадках,    встановлених   чинним   законо­давством.

Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише на підставі рішення суду. Тобто підставою для цього можуть бути рішення та постанови судів у ци­вільних справах, вироки та постанови судів у кримінальних спра­вах у частині майнових стягнень, постанови судів у частині майно­вих стягнень у справах про адміністративні правопорушення, рі­шення третейських судів, а також рішення іноземних судів і арбіт-ражів   у   передбачених   законом   випадках   .