Розділ 11 Правовий режим земель сільськогосподарського призначення Печать
Аграрное право - О.О.Погрібний Аграрне право України

 

§ 1. Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення

У структурі земельного фонду особливе місце посідають землі сільськогосподарського призначення, які пов'язані зі сферою сіль­ськогосподарського виробництва, і які на сьогоднішній день є ос­новною категорією земель, що забезпечують проведення земельної реформи. До земель сільськогосподарського призначення належать усі землі, основним цільовим призначенням яких є їх використан­ня в сільському господарстві. За ст. 22 ЗК землями сільськогоспо­дарського призначення є землі, надані для виробництва сільсько­господарської продукції, здійснення сільськогосподарської науко­во-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної ви­робничої інфраструктури або призначені для таких цілей. Виходя­чи з цього, можна визначити дві основні правові ознаки земель сільськогосподарського призначення — надання для потреб сіль­ського господарства, а також використання у сфері сільськогоспо­дарського   виробництва

Земля в сільськогосподарському виробництві є незамінним чин­ником завдяки особливостям, серед яких найчастіше вирізняються: обмеженість (незмінність кількості), непереміщуваність, невідтво-рюваність, незнищуваність, практична невичерпність її продуктив­ної сили. Поняття "земля" і "земельна ділянка" не збігаються. У власності й користуванні сільськогосподарських підприємств і гро­мадян можуть перебувати тільки індивідуально визначені, виділені в  натурі   на  місцевості  земельні ділянки,   що   мають точні   межі.

Землям сільськогосподарського призначення не випадково на­лежить перше місце серед закріплених у законодавстві 9 категорій земельного фонду. На відміну від інших категорій земель, які ви­користовуються головним чином як про сторово - операційний ба­зис, ці землі є основним засобом виробництва продуктів харчуван­ня, кормів для тварин і сировини для різних галузей промисловос­ті. Для них встановлено особливий правовий режим, що характе­ризується таким використанням земель, за якого забезпечується охорона земель, недопущення виведення їх із сільськогосподар­ського   обігу,   підвищення   родючості   грунтів.

Однією з головних характеристик земель сільськогосподарсько­го призначення є грунтова. Земля як поверхневий шар функціонує за законами природного розвитку, взаємодіє з іншими природни­ми    ресурсами.    Значну   частину   земної    поверхні    займає    грунт    — природне утворення, що складається з генетично пов'язаних обрі­їв, які формуються внаслідок перетворення поверхневих шарів і ат­мосфери під впливом води, повітря й живих організмів; має родю­чість . У цьому значенні "земля" і "грунт" — поняття ідентичні. Відмінність полягає в тому, що земля є більш загальним поняттям, а грунт пов'язаний із конкретним уявленням про якість землі та здатністю її використання в сільському господарстві. Головне, щоб одержуючи максимальну кількість сільськогосподарської продукції, землекористування   було   раціональним.

Однак не всі автори згодні з такою позицією. Дехто вважає, що ідентичне застосування в юридичному аспекті термінів "земля" і "грунт" неправильне, оскільки вони мають істотні відмінності. Уяв­лення про фунти як про специфічні природні й господарські об'єкти не дістали свого відображення в Конституції України. В юридичній науці грунт визначається як самостійний об'єкт екологічних правовід­носин, якісною властивістю якого є родючість, та який є основним і незамінним   засобом   виробництва  сільськогосподарської продукції  .

Правове поняття земель сільськогосподарського призначення включає характеристику їх юридичної структури або складу. Тради­ційно прийнято вважати, що в сільському господарстві земля фун­кціонує: як територіальна умова й як основний засіб виробництва. З огляду на це землі сільськогосподарського призначення згідно з юридично усталеними способами їх використання поділяються на два   головних   види.

По-перше, це — сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), які відповідно до природних властивостей, розташування і господарських потреб ви­користовуються для посівів сільськогосподарських культур і є засо­бом   виробництва  в  рослинництві.

По-друге, це — несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насаджен­ня, крім віднесених до земель лісового фонду, землі під господар­ськими будівлями й дворами, землі тимчасової консервації тощо), які є тільки територіальним базисом, і потрібні для організації сіль­ськогосподарського виробництва та пов'язаних з ним видів діяль­ності. У цьому разі йдеться про площі нерослинницького призна­чення,   які є   землями  несільськогосподарського  використання.