ТЕМА 16 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗДІЙСНЕННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Печать
Аграрное право - Ю.М.Крупка Аграрне право України

 

Правове регулювання племінної справи у тваринництві.

Правове регулювання бджільництва.

Правове регулювання вироб­ництва рибної продукції.

Правове регулювання ветеринарної медицини.

Охорона прав на сорти рослин.

Правове регулювання насінництва.

Правове регулювання захисту рослин.

Правове регулювання племінної справи у тваринництві. Згід­но зі ст. 1 Закону України «Про племінну справу у тваринництві» племінна справа — це система зоотехнічних, селекційних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин.

Об'єктами племінної справи є велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птахи, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять задля одержання певної продукції. Згідно зі ст. 5 цього Закону України до суб'єктів цієї справи належать: власни­ки племінних (генетичних) ресурсів, підприємства (об'єднання) з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селек­ційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінювання племінних тварин, юридичні та фізичні особи, що надають відповідні послу­ги та беруть участь у створенні та використанні племінних (гене­тичних) ресурсів, власники неплемінних тварин — споживачі племінних (генетичних) ресурсів і замовники послуг з племінної справи у тваринництві.

Породна чистота сільськогосподарських тварин захищається законом шляхом встановлення вимог до племінних (генетичних) ресурсів. До останніх, згідно із цим законом, належать: тварини, сперма, ембріони, яйцеклітини, інкубаційні яйця, які мають пле­мінну (генетичну) цінність. Показником племінної (генетичної) цінності є усталена здатність тварин передавати нащадкам визна­чені якісні породні ознаки.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про племінну справу у тваринництві» племінних тварин треба ідентифікувати, прону­мерувати, сфотографувати, присвоїти їм клички, що дасть змогу збирати інформацію про кожну з них окремо та встановліовати відповідність цій інформації.

Племінні тварини підлягають реєстрації в документах з пле­мінної справи, дані про них треба вносити до документів офіційного обліку продуктивності, які оформляються державними контроле-рами-асистентами та підтверджуються відповідними організація­ми, котрі досліджують якісні показники одержаної продукції. Во­ни підлягають також офіційній класифікації (оцінюванню типу в балах), яку провадять експерти-бонітери.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про племінну справу у тва­ринництві» власники племінних (генетичних) ресурсів зобов'я­зані мати племінні свідоцтва (сертифікати), які є документаль­ним підтвердженням якості належних їм племінних тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин. Ці свідоцтва (сертифікати) міс­тять відомості про походження, продуктивність, тип та інші якос­ті генетичних ресурсів, дані імуногенетичного контролю, оцінку типу тварин у балах. Вони необхідні для підтвердження якості племінних (генетичних) ресурсів і для захисту прав споживачів племінної продукції.

Правове регулювання бджільництва. Правове регулювання бджільництва здійснюється на основі норм Закону України «Про бджільництво». Згідно з цим Законом бджільництво — галузь сільськогосподарського виробництва, основою функціонування якої є розведення, утримання та використання бджіл для аапи-ління комахозапильних рослин сільськогосподарського призна­чання і підійщінкя їх урожайності, виробництво харчових про= дуктів і сировини для промисловості. Об'єктами бджільництва є робочі бджоли, бджолині матки, трутні, бджолині сім'ї, яких розводять на племінних і товарних пасіках. Суб'єктами бджіль­ництва, незалежно від форм власності, є: племінні та товарні пасіки, племінні бджолорозплідники; підприємства з виготовлен­ня обладнання та пасічного реманенту; підприємства, установи й організації із заготівлі, переробки, реалізації продуктів бджіль­ництва та препаратів із них; лабораторії сертифікації продуктів бджільництва; наукові установи, заклади освіти, дослідні госпо­дарства, які займаються бджільництвом; спілки, асоціації та інші об'єднання, діяльність яких пов'язана з бджільництвом.

Право на зайняття бджільництвом мають фізичні особи, які мають відповідні навички або спеціальну підготовку, а також юридичні особи. Зайняття бджільництвом не потребує спеціаль­ного дозволу. Фізична або юридична особа для зайняття цією справою, зокрема формуванням пасіки з бджолиних сімей, має придбати підсобне приміщення, реманент і обладнання на певній земельній ділянці. Кількість бджолиних сімей, що їх можуть ут­римувати юридичні та фізичні особи, не обмежується.

Статтею 13 Закону України «Про бджільництво» передбачено, що для обліку пасік та здійснення лікувально-профілактичних за­ходів на кожну пасіку видається ветеринарно-санітарний пас­порт. Пасіка реєструється один раз у рік її заснування за місцем проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка займається бджільництвом, у місцевих державних адмі­ністраціях або місцевих радах.

Згідно зі ст. 19 Закону України вироблені або заготовлені про­дукти бджільництва підлягають ветеринарно-санітарній експертизі. Виробництво вощини задля її реалізації здійснюється фізичними та юридичними особами в порядку, визначеному Ветеринарно-санітарними вимогами щодо заготівлі та переробки воскосирови-ни, затвердженими наказом Державного департаменту ветеринар­ної медицини України від 7 червня 2002 р. № 31.

Правове регулювання виробництва рибної продукції. Правову основу регулювання виробництва рибної продукції становлять нор­ми Закону України «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них». Об'єктами рибництва є риба та інші водні живі ресурси, які, згідно з цим законом, охоплюють сукупність водних організмів, життя яких неможливе без перебування у воді. До вод­них живих ресурсів належать: прісноводні, морські, ана- та ката-дромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, в тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, киш­ковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, голо­воногі, водорості та інші водні рослини.

За Законом України «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них» вирощування риби, інших водних жи­вих ресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх ділянках) та континентальному шельфі України дозволяється суб'єктам аграр­ного права за наявності позитивної ветеринарно-санітарної оцін­ки стану водних об'єктів, що її провадять державні органи ветери­нарної медицини. Законом визначено, що якість і безпека живої риби, інших водних живих ресурсів, вирощених у ставках, інших водних об'єктах (їх ділянках), підтверджуються ветеринарним свідоцтвом, яке видають державні органи ветеринарної медицини один раз на рік на всю партію вирощеної живої риби або інших водних живих ресурсів.

Переробкою продукції лову мають право займатися суб'єкти аграрного права за наявності в них дозволу на цей вид діяльності, який видається органами державної санітарно-епідеміологічної служби та державною службою ветеринарної медицини. Суб'єкти аграрного права, які переробляють продукти лову, підлягають обліку в державній службі ветеринарної медицини за місцезна­ходженням. Закон України «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію" передбачає, що суб'єкти аграрного пра­ва, які займаються переробкою рибної продукції, повинні мати акредитовані виробничі лабораторії для контролю за якістю про­дуктів лову, харчової продукції з них та супутніх матеріалів.

Правове регулювання ветеринарної медицини. Згідно із Зако­ном України «Про ветеринарну медицину» ветеринарна медици­на є галуззю науки та практичних знань про хвороби тварин, їх профілактику, діагностику та лікування, ветеринарно-санітарну якість та безпеку продукції тваринного, а на ринках — і рослин­ного походження, про збереження здоров'я і продуктивності тва­рин, запобігання хворобам і захисту людей від захворювань, спільних для тварин і людей.

Державний ветеринарно-санітарний контроль здійснюється лікарями державних установ ветеринарної медицини. Державний ветеринарно-санітарний нагляд здійснюється Головним дер­жавним інспектором ветеринарної медицини України, його заступ­никами, головними державними інспекторами ветеринарної ме­дицини Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міст, районів, їх заступниками, головними держав­ними інспекторами ветеринарної медицини регіональних служб державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на дер­жавному кордоні та транспорті, їх заступниками та державними інспекторами ветеринарної медицини.

Закон України «Про ветеринарну медицину» передбачає поря­док встановлення карантину тварин. Карантин у місцях виник­нення небезпечних захворювань встановлюється та скасовується рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації #а відповідних територіях та виконавчи­ми органами місцевого самоврядування міст обласного значення, в тому числі на території окремих господарств за поданням відповідного органу державної ветеринарної медицини, а в межах одного або кількох регіонів — за рішенням Кабінету Міністрів Ук­раїни за поданням Державного департаменту ветеринарної меди­цини при Міністерстві аграрної політики України.

У разі виникнення на території України особливо небезпечних інфекційних хвороб тварин, у тому числі таких, що раніше не реєструвалися, за рішенням Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України хворі тварини та тварини з підозрою на хворобу враженої ферми, стада, гурту, а в разі необхідності — тварини інших ферм, стад, гуртів, що мали пря­мий або непрямий контакт, який може призвести до передачі збудника інфекції, забиваються (дорізуються), а їхні туші, мало­цінний інвентар, транспортні засоби, інші предмети, які можуть бути фактором такої передачі, знищуються шляхом спалювання, закопування або іншим способом, що гарантує припинення поши­рення зазначених хвороб.

У разі встановлення карантину може вводитися повна або часткова заборона: провозити або переганяти тварин через каран­тинну зону, ввозити (заводити) в цю зону, вивозити (виводити) з неї тварин; вивозити або виносити (у тому числі для пересилання посилками) з карантинної зони продукцію тваринного і рослинно­го походження, корми; перегруповувати, переводити (перевозити) тварин у межах карантинної зони, а також використовувати спільні пасовища, місця водопою для хворих і здорових тварин без дозво­лу головного державного інспектора ветеринарної медицини райо­ну, міста, області.

Юридичні або фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проживають на території України) мо­жуть займатися ветеринарною практикою на підставі ліцензії, що видається відповідно до законодавства України.

Охорона прав на сорти рослин. Забезпечується така правова охорона нормами Закону України «Про охорону прав на сорти рос­лин». Згідно зі ст. 1 цього Закону України сорт рослин є окремою групою рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популя­ція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, неза­лежно від того, чи задовольняє вона цілком умови надання правової охорони, може бути визначена ступенем прояву ознак, що є резуль­татом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів; може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак; може розглядатись як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення у незмінному вигляді цілих рослин сорту.

Згідно із Законом України «Про охорону прав на сорти рос­лин» можуть набуватися такі права на сорти: особисте немайнове право авторства на сорт; майнове право власника сорту. Про осо­бисте немайнове право авторства на сорт свідчать Реєстр сортів, Реєстр патентів, свідоцтво про авторство на сорт рослин, патент. Про майнове право власника сорту свідчать Реєстр патентів, па­тент. Різновидами сорту, на які можуть набуватися права, є клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція.

Сорт вважається охороноздатним — придатним для набуття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за про­явом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним і стабільним.

Права на сорт набуваються в Україні шляхом подання до Дер­жавної служби з охорони прав на сорти рослин заявки, експерти­зи заявки та державної реєстрації прав.

Особа, яка створила сорт, визнається автором сорту. Вона на­буває особисте немайнове право авторства від дати державної реє­страції сорту. Право авторства не відчужується, не передається і діє безстроково.

Особа, визнана автором сорту, має право: а) перешкоджати ін­шим особам привласнювати та спотворювати його авторство; б) ви­магати не розголошувати його ім"я як автора сорту і не зазначати його в публікаціях; в) вимагати зазначення свого імені під час ви­користання сорту, якщо це практично можливо.

Майновим правом власника сорту є його виняткове право на ви­користання власного сорту і на дозвіл чи заборону використання сорту іншими особами. Виняткове право власника сорту на дозвіл чи заборону використання сорту полягає у тому, що ніхто без його дозволу не може здійснювати відносно до матеріалу сорту такі дії: а) виробництво або відтворення (з метою розмноження); б) доведен­ня до кондиції з метою розмноження; в) пропонування до продажу; г) продаж або інший комерційний обіг; ґ) вивезення за межі митної території України; д) ввезення на митну територію України тощо.

Привласнення авторства є порушенням особистого немайново-го права авторства на сорт. Вчинення без дозволу особи, яка має майнове право на сорт, будь-яких дій відносно до цього сорту, що потребують дозволу, вважаються порушенням майнового права на сорт. Порушення прав на сорт тягнуть за собою відповідальність згідно із чинним законодавством.

Особа, права якої на сорт порушені, може вимагати: а) припи­нення дій, що порушують або створюють загрозу порушення його права відносно становища, що існувало до порушення права; б) стяг­нення завданих збитків, включаючи неодержані доходи; в) від­шкодування моральної шкоди; г) вжиття інших передбачених за­конодавством заходів, пов'язаних із захистом прав на сорти.

Особа, яка порушила права на сорт, зобов'язана на вимогу осо­би, якій належать ці права, припинити порушення права і відшко­дувати завдані збитки.

Правове регулювання насінництва. Згідно зі ст. 1 Закону Ук­раїни «Про насіння і садивний матеріал» насінництво тарозсад-ництво — галузь рослинництва, що займається розмноженням відповідно насіння і садивного матеріалу, збереженням і поліп­шенням їх сортових, посівних і врожайних якостей (властивос­тей), а також здійснює сортовий і насіннєвий контроль. Насінням є будь-які органи рослин, які використовуються для розмножен­ня. Садивний (посадковий) матеріал — це рослини та їх частини, що придатні для відтворення цілісних рослин.

За законом, насіння поділяється на три категорії: оригіналь­не — насіння первинних ланок насінництва, яке реалізують для подальшого його  розмноження і отримання елітного  насіння; елітне — насіння, отримане від послідовного розмноження оригі­нального насіння в елітно-насінницьких й інших господарствах, занесених до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу; репродукційне — насіння першої та наступних репро­дукцій. До насіння зазначених категорій прирівнюється відповідний садивний матеріал картоплі, винограду, плодових, горіхоплідних, ягідних, декоративних, лікарських, лісових культур з урахуван­ням особливостей їх розмноження.

Згідно із Законом України до об'єктів насінництва та розсад-ництва належать: сорт рослин (клон, лінія, гібрид, популяція, сортосуміш); насіння та садивний матеріал; насінницькі посіви та насадження. Суб'єктами насінництва і розсадництва визнаються фізичні та юридичні особи, яким надано право займатися вироб­ництвом, реалізацією та використанням насіння та садивного ма­теріалу згідно з чинним законодавством. Система насінництва та розсадництва складається з ланок оригінального, елітного та ре­продукційного насінництва і розсадництва, страхових і державно­го резервного насіннєвих фондів.

Згідно із Законом України створення страхового насіннєвого фонду є обов'язковим для всіх виробників насіння. Страхові на­сіннєві фонди оригінального, елітного і репродукційного насіння створюються відповідними суб'єктами насінництва в обсягах, пе­редбачених спеціально уповноваженим центральним органом ви­конавчої влади з питань аграрної політики.

Для забезпечення насінням районів, що не виробляють влас­ного насіння або мають обмежені можливості його виробництва, надання допомоги в разі знищення або пошкодження насінниць­ких посівів внаслідок стихійного лиха, забезпечення сортовіднов-лення, сортозаміни та реалізації насіння за міжнародними догово­рами створюється державний резервний насіннєвий фонд.

Насіння і садивний матеріал уводять в обіг після їх визнання державними органами управління та контролю в насінництві та розсадництві, що підтверджується відповідними документами встановленої форми. Насіння і садивний матеріал уважаються визнаними, якщо вони: за сортовою чистотою і посівними якостя­ми відповідають вимогам нормативного документа; належать до сорту, який занесено до Реєстру сортів рослин України, або за ре­зультатами державного випробовування сорту визнані перспек­тивними, тобто показали значну перевагу щодо урожайності або за іншими цінними ознаками.

Державний контроль у насінництві та розсадництві здійсню­ють Українська державна насіннєва інспекція, Державна насіннє­ва інспекція Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, міжрайонні державні насіннєві інспекції, Українська дер­жавна    помологічно-ампелографічна   інспекція,    Українська державна лісонасіннєва інспекція, державні зональні лісо-насіннєві інспекції, Українська державна квітково-декоративна насіннєва інспекція.

Правове регулювання захисту рослин. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про захист рослин» захист рослин — це комплекс за­ходів, спрямованих на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршанню стану рослин сільськогосподарського та іншого при­значення, багаторічних насаджень, дерев, чагарників, рослин­ності закритого ґрунту, продукції рослинного походження через шкідників, хвороби та бур'яни.

Спеціально уповноваженими органами виконавчої влади в галузі захисту рослин є Головне управління державної служби захисту рос­лин (Головна державна інспекція захисту рослин) Мінагрополітики, а також державні станції захисту рослин Автономної Республіки Крим, областей і районів. У населених пунктах, на територіях при­родно-заповідного фонду, в лісопаркових частинах зелених зон, захисних лісових насадженнях у смугах відведення залізниць та ав­томобільних доріг захист рослин здійснюють підрозділи захисту рос­лин підприємств, установ та організацій, які є їх (рослин) власника­ми чи користувачами. Спеціальним органом у справі захисту рослин є також Державна служба з карантину рослин України.

Закон визначає права та обов'язки посадових осіб спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері захисту рослин. Зокрема, вони мають право: вимагати від підприємств, установ, ор­ганізацій усіх форм власності та громадян, діяльність яких пов'яза­на із захистом рослин, додержання законодавства про захист рослин; відвідувати підприємства, установи, організації усіх форм власності, діяльність яких пов'язана з користуванням землею, лісом, водними об'єктами, вирощуванням рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, ча­гарників, рослинності закритого ґрунту, а також реалізацією, пере­робкою, зберіганням і використанням рослин та продукції рослин­ного походження з метою перевірки додержання законодавства про захист рослин та відбирати зразки ґрунту, води, насіння, рослин, продукції рослинного походження та інших матеріалів для прове­дення фітосанітарної діагностики; обмежувати, тимчасово заборо­няти або припиняти діяльність підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян у разі порушення ними вимог тех­нології та нормативно-правових актів з питань захисту рослин, що можуть спричинити загрозу життю і здоров'ю людей та довкіллю; визначати і регулювати обсяги робіт, пов'язаних із захистом рослин, відповідно до фітосанітарного стану; забороняти реалізацію засобів захисту рослин, які не відповідають вимогам щодо їх якості; одер­жувати від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян необхідну інформацію з питань захисту рослин; давати обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про проведен­ня підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами профілактичних і винищувальних заходів щодо за­хисту рослин; накладати адміністративні штрафи на осіб, винних у порушенні законодавства про захист рослин.

Посадові особи спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері захисту рослин зобов'язані: у межах своєї компе­тенції розробляти та приймати нормативно-правові акти з питань захисту рослин; прогнозувати розвиток і поширення шкідливих організмів; своєчасно інформувати органи виконавчої влади та ор­гани місцевого самоврядування, а також підприємства, установи, організації усіх форм власності та громадян, діяльність яких пов'язана з користуванням землею, лісом, водними об'єктами, вирощуванням, реалізацією, переробкою, зберіганням і викорис­танням рослин та продукції рослинного походження, про фітосані-тарний стан, строки та методи проведення захисних заходів; здійснювати контроль за виконанням загальнодержавних, між­державних, регіональних цільових програм захисту рослин; впро­ваджувати безпечні для здоров'я людини та охорони довкілля інтегровані та інші системи захисту рослин; визначати обставини, меясі території, час уведення особливого режиму захисту рослин та заходи щодо локалізації і лікаідації особливо небезпечних шкідли­вих організмів, а також залучати в установленому законодавством порядку для цих цілей ресурси держави, а також ресурси під­приємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян з попереднім відшкодуванням їм понесених ними витрат тощо.

Закон визначав таколе права та обов'язки підприємств, установ, організацій та громадян у ефірі захисту рослин. Зекрама, вони мають право: отримувати в установленому порядку повну та  достовірну інформацію про появу, поширення, розвиток шкідли­вих організмів та їх шкодочинність; брати участь у розробленні й обговоренні проектів цільових програм захисту рослин, вносити пропозиції з цих питань до спеціально уповноважених органів ви­конавчої влади у сфері захисту рослин; на відшкодування збитків, завданих їм внаслідок порушення законодавства про захист рос­лин. Водночас вони зобов'язані: проводити систематичні обсте­ження угідь, посівів, насаджень, продукції рослинного походжен­ня, сховищ тощо і в разі виявлення поширення шкідливих організмів поінформовувати про це спеціально уповноважені ор­гани виконавчої влади у сфері захисту рослин; додержувати тех­нології вирощування рослин сільськогосподарського та іншого призначення; допускати до робіт, пов'язаних із транспортуван­ням, зберіганням, застосуванням засобів захисту рослин, їх тор­гівлею, лише осіб, які пройшли спеціальну підготовку і мають на те відповідне посвідчення і допуск, що видаються спеціально упов­новаженими органами виконавчої влади у сфері захисту рослин; своєчасно проводити комплекс профілактичних і винищувальних заходів щодо боротьби зі шкідниками, хворобами та бур'янами; виконувати регламенти зберігання, транспортування та застосу­вання засобів захисту рослин; використовувати відповідну техні­ку, обладнання та засоби громадської й особистої безпеки; від­шкодовувати підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності та громадянам завдані їм збитки в установленому зако­нодавством порядку тощо.

Відносини щодо захисту рослин від шкідників, збудників хво­роб рослин, які відсутні або обмежено поширені на території Ук­раїни (карантинних організмів), регулюються Законом України «Про карантин рослин». Відповідно до цього закону у разі вияв­лення карантинних організмів карантинний режим запрова­джується: у межах кількох областей Кабінетом Міністрів України за поданням Головного державного інспектора з карантину рос­лин України; на території Автономної Республіки Крим, області, кількох районів, району, населеного пункту чи території окремо­го господарства — відповідно Радою Міністрів Автономної Рес­публіки Крим, місцевою державною адміністрацією за поданням, відповідно, головних державних інспекторів з карантину рослин України, державних інспекторів з карантину рослин.

Карантинний режим запроваджується протягом доби з момен­ту виявлення карантинного організму. Орган, який прийняв рі­шення про запровадження або скасування карантинного режиму, протягом доби повідомляє про це осіб, які перебувають або проживають у карантинній зоні.

У карантинній зоні здійснюються такі спеціальні карантинні заходи: огляд і обстеження підкарантинних матеріалів та об'єк­тів; здійснення контролю за проведенням локалізації та ліквідації карантинних організмів; заборона вивезення з карантинної зони заражених на карантинні організми підкарантинних матеріалів та об'єктів; знезараження підкарантинних матеріалів та об'єктів; технічна переробка заражених на карантинні організми підкаран­тинних матеріалів тощо.

 

Запитання для самоконтролю

1.     Що таке племінна справа?

2.     Хто є об'єктами племінної справи?

3.     Хто є суб'єктами племінної справи?

4.     Що таке бджільництво?

5.     Хто є об'єктами і суб'єктами бджільництва?

6.     У чому специфіка рибництва?

7.     Як Ви розумієте поняття «ветеринарна медицина»?

8.     Яким законом забезпечується охорона прав на сорти рослин?

9.     Що таке насінництво?

10.   Що таке захист рослин?