1. Поняття і склад земель сільськогосподарського призначенні
2. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського при значення.
3. Права і обов'язки власників і користувачів земель в аг­рарному виробництві.
4. Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення

 

Земля становить територіальний і матеріальний базис аграрно-промислового комплексу і відіграє надзвичайно важливу роль у сільськогосподарському виробництві. Зміст і структура сільськогосподарського виробництва визначає першорядну роль земель сільськогосподарського призначення серед існуючих в Україні категорій земель.

Відповідно до ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарсько-, го призначення є землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для таких цілей.

Стаття 23 ЗК України встановлює пріоритетність земель сільськогосподарського призначення. Пріоритетність цих земель визначається тим, що вони є основним засобом виробництва продуктів харчування, кормів для тварин і сировини для різних галузей промисловості.

До земель сільськогосподарського призначення належать: - сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), які відповідно до природних властивостей, розташування і господарських потреб використовують для посівів сільськогосподарських культур і є засобом виробництва в рослинництві;

- несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи,, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім віднесених до земель лісового фонду, землі під господарськи­ми будівлями та дворами, землі тимчасової консервації тощо). Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення. Поняття «правовий режим» означає особливий пра­вовий порядок, встановлений для певних сфер суспільних відно­син. Загальними ознаками правового режиму є наявність встанов­лених законодавством певних обмежень, заборон або пільг.

Під правовим режимом земель сільськогосподарського призна­чення розуміють встановлені законодавством порядок їх викориї тання, охорони, обліку, моніторингу, санкції за порушення земельного законодавста.

Поділ земель сільськогосподарського призначення на різні категорії (сільськогосподарські і несільськогосподарські угіддя), та підстави для виокремлення загального, особливого і спеціального правових режимів земель сільськогосподарського призначення.

Об'єктом загального правового режиму є вся площа земель, придатних для потреб сільського господарства. Основне цільове при значення цих земель — бути засобом виробництва продуктів харчу­вання і кормів для тварин, а також сировини для промисловості. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-ко­мунального господарства, залізничних і автомобільних шляхів, ліній електропередач та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних із веденням сільськогосподарсь­кого виробництва, згідно зі ст. 23 ЗК України, надаються переваж­но несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Особливий правовий режим установлюється законодавством для сільськогосподарських угідь із кадастровою оцінкою вище се­ре дньорайонного рівня. До сільськогосподарських угідь у такому правовому значенні належать рілля, багаторічні насадження, сі­ножаті, пасовища й перелоги (ст. 22 ЗК). Правовий режим цих зе­мель полягає в пріоритетному використанні їх для сільськогоспо­дарських цілей.

Спеціальний правовий режим встановлюється для особливо цін­них сільськогосподарських угідь. До таких земель, згідно зі ст. 150 ЗК України, належать землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, землі природно-заповідного фон­ду, землі історико-культурного призначення та інші. Вилучення (викуп) особливо цінних земель для несільськогосподарських по­треб допускається тільки у виняткових випадках, а саме: під час будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередач та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошу­вальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та ви­робничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією. Причому таке ви­лучення (викуп) здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, які, в свою чер­гу, повинні попередньо погодити його з Верховною Радою України¹.

Принцип пріоритетності земель сільськогосподарського при­значення визначає спрямованість правового регулювання їх вико­ристання на забезпечення родючості ґрунтів і збереження ціліс­ності сільськогосподарських угідь.

Збереження і підвищення родючості ґрунтів забезпечується зас­тосуванням системи заходів щодо меліорації земель (захист земель від водної і вітрової ерозій, селів, підтоплення, заболочування то­що), рекультивації порушених земель, відновлення їх родючості, своєчасного залучення до господарського обігу (ст. 166 ЗК України).

Збереження цілісності сільськогосподарських угідь забезпе­чується послідовною реалізацією принципу пріоритетності земель сільськогосподарського призначення, згідно з яким землі, при­датні для потреб сільського господарства, повинні надаватися на­самперед для сільськогосподарського використання (ст. 23 ЗК).

Права й обов'язки власників і користувачів земель в аграрно­му виробництві. Згідно зі ст. 22 ЗК України, землі сільськогосподар­ського призначення передаються у власність та надаються в ко­ристування:

 

 

• громадянам — для ведення особистого селянського господар­ства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби,
• ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
• сільськогосподарським підприємствам — для ведення товар­ного сільськогосподарського виробництва;
• сільськогосподарським науково-дослідним установам та на­вчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам — для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
• несільськогосподарським підприємствам, установам та орга­нізаціям, релігійним організаціям і об"єднанням громадян — для ведення підсобного сільського господарства.

 

Відповідно до ст. 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності й орендувати земельні ділянки для про­вадження особистого селянського господарства. Надання земель­ної ділянки громадянам для ведення особистого селянського гос­подарства здійснюється з урахуванням вимог Закону України від 20 квітня 2000 р. «Про планування і забудову територій». За цим Законом питання організації території присадибних ділянок вирішуються з урахуванням вимог генерального плану населено­го пункту, докладного плану території та плану її забудови у взає­модії з проблемами соціальної перебудови села: спеціалізації й те­риторіальної організації сільськогосподарського виробництва, формування інженерно-технічної інфраструктури, охорони навко­лишнього середовища.

Громадяни України мають право одержувати сільськогоспо­дарські землі у власність як для задоволення власних потреб, так і для здійснення товарного виробництва сільськогосподарської продукції.

Громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сіно­косіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що пе­ребувають у власності держави чи територіальної громади, гро­мадські сіножаті і пасовища (ст. 34 ЗК України).

Громадяни України із земель державної і комунальної влас­ності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колек­тивного садівництва. Іноземні громадяни та особи без громадян­ства можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди.

Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть вико­ристовуватися для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зве­дення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

Землі загального користування садівницького товариства є йо­го власністю. До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смуга­ми, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об'єк­тами загального користування. Приватизація земельної ділянки громадянином — членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства (ст. 35 ЗК України).

Громадянам або їх об'єднанням із земель державної або кому­нальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На земельних ділянках, наданих для городництва, за­кладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускаються (ст. 36 ЗК України).

Найбільш: представницьку групу землекористувачів — сільсь­когосподарських товаровиробників складають сільськогоспо­дарські кооперативи, господарські товариства, приватні (приват­но-орендні) підприємства, фермерські господарства, державні сільськогосподарські підприємства. Сільськогосподарським під­приємствам, установам та організаціям, крім державних і кому­нальних, землі сільськогосподарського призначення можуть на­лежати на праві власності. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного фонду земельних ділянок засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, інши­ми цивільно-правовими угодами. Реалізація права власності на зем­лю зазначеними сільськогосподарськими підприємствами здійсню­ється відповідно до закону (ст. 28 ЗК України).

Землі фермерського господарства можуть складатися: із зе­мельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що нале­жать громадянам — членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни — члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і кому­нальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) (ст. 31 ЗК України).

Громадянам України — членам фермерських господарств пе­редаються безоплатно у приватну власність надані їм у користу­вання земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на тери­торії відповідної ради.

Суб'єкти аграрних відносин користуються сукупністю земель­них прав і обов'язків, закріплених нормами ЗК України.

Згідно зі ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок ма­ють право: продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; власності на посіви, насадження сільсь­когосподарських та інших культур, на вироблену сільськогоспо­дарську продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоши-рені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збит­ків у випадках, передбачених законом; споруджувати житлові бу­динки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Відповідно до Перехідних положень ЗК України, реалізацію окремих правомочностеи власників земельних ділянок тимчасово обмежено. Зокрема, на період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сіль­ськогосподарського призначення загальною площею до 100 га. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних діля­нок за законом. До 1 січня 2007 року забороняється внесення пра­ва на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських то­вариств. Громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) госпо­дарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України — власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2007 року продавати або іншим способом від­чужувати надані їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину та за умови вилучення земель для сус­пільних потреб.

Земельний Кодекс України встановлює такі основні обов'язки власників земельних ділянок: забезпечувати використання зе­мельних ділянок за їх цільовим призначенням; дотримуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земель­них ділянок і землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів і зберігати інціі їх корисні властивості; своєчасно подавати відповідним органам виконавчої влади й органам місцевого само­врядування дані про стан і використання земель та інших природ­них ресурсів У порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні зна­ки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем (ст. 91).

 

Запитання для самоконтролю

 

1. Яке місце в структурі земельного фонду займають землі сільськогосподарського призначення?
2. У чому специфіка земель сільськогосподарського призна­чення?
3. На які види поділяються землі сільськогосподарського призначення?
4. Які специфічні "ознаки земельних ділянок сільськогоспо­дарського призначення Ви знаєте?
5. У яких документах зазначається мета використання зе­мельної ділянки?
6. У яких розмірах громадянам України безкоштовно нада­ються земельні ділянки у власність?
7. Які землі є об'єктом загального правового режиму?
8. На які землі поширюється особливий і спеціальний право­вий режим?
9. Які основні права сільськогосподарських землекористу­вачів ви знаєте?
10. Які обов'язки громадян-власників та інших осіб щодо ви­користання сільськогосподарських угідь передбачено земельним законодавством?