ТЕМА 3 АГРАРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ Печать
Аграрное право - Ю.М.Крупка Аграрне право України

 


Поняття й особливості аграрних правовідносин.

Види аграр­них правовідносин.

Внутрішні аграрні правовідносини.

Зовнішні аграрні правовідносини.

Поняття й особливості аграрних правовідносин. Аграрними правовідносинами є суспільні відносини, врегульовані нормами аг­рарного права, що складаються в процесі виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції. Аграрні правовід­носини становлять комплекс взаємопов'язаних організаційно-уп­равлінських, майнових, земельних, трудових та інших відносин.

Особливе місце в системі аграрних правовідносин належить правовідносинам із використання землі, яка є матеріальною осно­вою й одним із основних засобів сільськогосподарського виробниц­тва. Саме відносини землекористування визначають специфічні особливості комплексу аграрних правовідносин, а отже, особливе місце аграрного права в системі права України.

Аграрні правовідносини відрізняються як за своїм особливим складом учасників (суб'єктів), так і за специфічними об'єктами та змістом відносин.

Суб'єктами аграрних правовідносин є фізичні та юридичні осо­би, наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю у сфері вироб­ництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, сервісного, фінансового, соціального та іншого забезпечення аграр­них товаровиробників. До суб'єктів аграрних правовідносин — юридичних осіб відносять колективні сільськогосподарські під­приємства, сільськогосподарські кооперативи, спілки селян, сіль­ськогосподарські товариства, фермерські господарства, приватні (приватно-орендні) підприємства, державні аграрні товаровироб­ники, спільні аграрні підприємства (із залученням іноземного капіталу). Суб'єктами аграрних правовідносин є також громадя­ни, які ведуть особисті селянські господарства.

Об'єктами аграрних правовідносин є: нерухоме майно (земель­ні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, тощо); товарні продукти харчування рослинного і тваринного (в тому числі водного та мисливського) походження; грошові кош­ти, в тому числі й іноземна валюта, цінні папери тощо; природні ресурси — ліс, водойма , загальнопоширені корисні копалини то­що; земельні й майнові паї; інші майнові та немайнові права, юри­дичні дії, що підлягають грошовій оцінці і мають вартість.

Специфічними об'єктами аграрних правовідносин є тварини, які використовуються У тваринництві, бджоли, які використову­ються у бджільництві, селекційні досягнення в рослинництві і тва­ринництві.

Змістом аграрних правовідносин є права та обов'язки учас­ників цих відносин. Права та обов'язки учасників аграрних відно­син визначаються змістом і цілями аграрного сектора економіки, які полягають у підвищенні кількісних і якісних показників сіль­ськогосподарського виробництва на основі здійснення земельної й аграрної реформ. Правовою формою, в якій урегульовані права й обов'язки аграрних суб'єктів, є чинне законодавство, а також їх установчі документи (засновницький договір і статут).

В умовах переходу До ринкової економіки принципово відмін­ними особливостями аграрних правовідносин є:

а) існування й функціонування цих відносин на засадах при­ватної власності, її вияву — колективної та державної фор­ми власності на землю та інше нерухоме майно, зокрема за­соби виробництва

б) розвиток різноманітних легальних приватних форм аграр­ного підприємництва (від селянських господарств до різних легальних юридичних осіб) поряд із державними юридич­ними особами;

в) поступовий перевід від державної форми аграрного господа­рювання до приватних форм;

г) розширення кола об'єктів правовідносин, які включають в се­бе всю повноту змісту й суті аграрного підприємництва, про­дукти харчування рослинного і тваринного (в тому числі водного й мисливського) походження і, зрештою, включен­ня до кола об'єктів аграрних правовідносин ряду тих, які раніше за законодавством належали до об'єктів виключно інших галузей права і галузей народного господарства;

ґ) збільшення питомої ваги майнових аспектів у системі аграр­них правовідносин;

д) відновлення значущості економічних функцій аграрного підприємництва, тобто зміна ролі і питомої ваги інших, особ­ливо соціальних, Функцій усіх легальних організаційно-пра­вових форм суб'єктів аграрної підприємницької діяльності1.

Види аграрних правовідносин. Аграрні правовідносини мо­жуть бути класифіковані за різними ознаками.

Так, за характером правовідносин розрізняють:

-   відносини щодо безпосереднього здійснення сільськогоспо­дарської діяльності (товарного виробництва продуктів хар­чування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження, переробки та реалізації продукції виконання робіт, надання послуг агрохімічного, меліоративного, виробни­чо-технічного, фінансового та іншого характеру);

-   відносини щодо управління (у тому числі організації) госпо­дарською діяльністю як на рівні окремого аграрного підприєм­ства (внутрішньогосподарські організаційні відносини), так і на загальнодержавному рівні (відносини між аграрними підприємствами і державними органами, які здійснюють ре­гулювання сільського господарства);

-   вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управлін­ня, в тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.

За видами сільськогосподарської діяльності виділяють такі правовідносини:

-   відносини в галузі тваринництва;

-   відносини в галузі рослинництва;

-  відносини в галузі агровиробничого сервісу.


За сферою дії правовідносини поділяють на:

-   внутрішньогосподарські, що виникають всередині аграрного підприємства між її структурними підрозділами;

-   міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридично самостійними суб'єктами аграрного господарювання.

Внутрішні і зовнішні аграрні правовідносини мають свої особ­ливості, зумовлені як їх змістом, так і методами їх регулювання. Зокрема, внутрішньогосподарські відносини, на відміну від зовнішньогосподарських відносин, регулюються переважно локаль­ними актами суб'єктів аграрного господарювання, тим часом як зовнішні аграрні правовідносини — переважно нормативно-пра­вовими актами органів державної влади.

Внутрішні аграрні правовідносини. За змістом внутрішні аграрні правовідносини поділяють на відносини між підприємством і його членами чи працівниками, між підприємством та його структурними (виробничими) підрозділами, трудові і земельні правовідносини, майнові відносини, організаційно-управлінські відносини.

Зміст правовідносин між аграрними підприємствами та їх чле­нами (учасниками) становить сукупність їх взаємних суб'єктивних прав і обов'язків, які виникають у зв'язку зі здійсненням організа-ційно-управлінської і виробничо-господарської діяльності. До цієї групи правовідносин належать відносини з приводу задоволення мате­ріальних інтересів працівників (щодо розподілу прибутків і виплати дивідендів тощо) соціально-побутових та інших потреб (фінансу­вання індивідуального житлового будівництва, надання послуг з во­до-, газо-, енергопостачання тощо).

Трудові правовідносини ґрунтуються або на членстві у сільсь­когосподарських кооперативах, фермерських господарствах і регламентуються локальними нормативно-правовими актами, або на трудовому договорі і регулюються нормами трудового права.

Трудові правовідносини за своїм характером і змістом поділя­ють на: відносини щодо організації та дисципліни праці; відноси­ни щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку; відносини щодо оплати праці; відносини щодо охорони праці.

Земельні правовідносини, які визначають специфіку аграрних правовідносин поділяють на відносини земельної власності та відно­сини у сфері використання землі. Серед останніх розрізняють відно­сини сільськогосподарського й несільськогосподарського землеко­ристування. В аграрному секторі економіки пріоритет належить відносинам у сфері сільськогосподарського землекористування.

Майнові правовідносини становлять майнову основу аграрно­го господарювання і пов'язані з володінням, користуванням і роз­порядженням майном, яке належить їм на праві власності або праві господарського відання чи праві оперативного управління. Право власності — основне речове право у сфері аграрного госпо­дарювання. Згідно зі ст. 134 ГК суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для вико­ристання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм право­вого режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Аграрне підприємство, реалізуючи належні йому права влас­ника, переднє своїм виробничим підрозділам (бригадам, фермам та ін.) частину основних і обігових виробничих фондів (приміщен­ня, трактори, комбайни, насіння, корми для тварин тощо) для ви­користання їх на праві господарського відання чи праві оператив­ного управління.

Організаційно-управлінські відносини становлять організацій­ну основу аграрних підприємств. Зміст організаційно-управлінсь­ких відносин визначається організаційно-правовою формою суб'єкта сільсько-господарського виробництва. Управління аграр­ним підприємством здійснюють його органи. Так, згідно зі ст. 145 ЦК вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є за­гальні збори його учасників. У товаристві створюється виконав­чий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточ­не керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Загальні збори товариства можуть формувати ор­гани, що здійснюють постійний контроль за фінансово-госпо­дарською діяльністю виконавчого органу (ст. 146 ЦК).

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про сільськогосподарську ко­операцію» вищим органом управління кооперативом є загальні збори його членів. У кооперативі з чисельністю не менше 50 чле­нів може бути створена спостережна рада, що контролює діяль­ність виконавчих органів кооперативу. Виконавчими органами ко­оперативу є правління та його голова. Вони здійснюють поточне керівництво діяльністю кооперативу і підзвітні спостережній раді і загальним зборам членів кооперативу.

Управління фермерським господарством здійснює його голова. Він представляє інтереси фермерського господарства перед органа­ми державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями. Згідно зі ст. 4 Зако­ну України «Про фермерське господарство» голова господарства має право письмово доручити виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

Зовнішні аграрні правовідносини. Зовнішні аграрні правовідно­сини охоплюють відносини суб'єктів аграрного виробництва між со­бою, а також із суб'єктами господарювання (підприємствами, орга­нізаціями, фізичними особами-підприємцями, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, наділеними госпо­дарською компетенцією), які здійснюють господарсько-виробничу й організаційно-господарську діяльність у різних галузях суспільно­го виробництва. Зовнішні аграрні правовідносини охоплюють також й зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів агробізнесу.

Зовнішні відносини суб'єктів аграрного виробництва регулю­ються нормами цивільного, господарського, земельного, фінансо­вого, адміністративного права, а також нормами аграрного права.

Зовнішні аграрні відносини поділяють на майнові відносини, договірні відносини, податкові відносини, відносини, що виника­ють внаслідок заподіяння шкоди.

Основну частину зовнішніх аграрних правовідносин станов­лять майнові відносини, що виникають у сфері здійснення права власності та інших речових прав на майно, яке належить суб'єктам аграрного підприємництва. Суб'єкт сільськогосподарського госпо­дарювання, який здійснює господарську діяльність на основі пра­ва власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єк­тами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відан­ня чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, здійснювати інші майнові операції, які не суперечать чинному законодавству.

В умовах ринкових перетворень в агропромисловому комплексі дедалі більше розпарюється сфера застосування договору як форми опосередкування товарно-грошових відносин. До зовнішніх аграр­них договірних відносин належать договори, що спрямовані на за­безпечення потреб суб'єктів аграрного виробництва у матеріальних, енергетичних та інших ресурсах (купівля-продаж, поставка, поста­чання енергії тощо), договори майнового найму (оренди землі, орен­ди майнового і земельного паїв, лізингу тощо) договори контрактації та інщі договори на реалізацію сільськогосподарської продукції, до­говори про надання послуг (агрохімічне обслуговування тощо).

Податкові правовідносини виникають під час сплати податків та інших обов'язкових платежів і регулюються нормами податкового права. Суб'єкти аграрного підприємництва вступають у відносини з органами державної податкової служби з приводу встановлення, зміни та стягненая податків у відповідний бюджет (державний, місцевий). Специфічним для аграрного сектора економіки є земель­ний податок — обов'язковий платіж, що справляється з сільськогос­подарських товаровиробників за використання земельних ділянок.

Певну частину зовнішніх аграрних правовідносин становлять правовідносини, що виникають внаслідок заподіяння майнової шко­ди. Майнова шкода, завдана учасникам зовнішніх аграрних пра­вовідносин (суб'єктам аграрного підприємництва та їх контраген­там), відшкодовується відповідно до норм цивільного, земельного і аграрного законодавства.

Запитання для самоконтролю

1.  Що являють собою аграрні правовідносини?

2.  У чому полягає особливість аграрних правовідносин?

3.  На які види поділяють аграрні правовідносини?

4.  Які характерні ознаки аграрних правовідносин Ви знаєте?

5.  У чому специфіка внутрішньогосподарських аграрних пра­вовідносин?

6.  Хто є суб'єктом внутрішньогосподарських аграрних пра­вовідносин?

7.  Що є змістом внутрішньогосподарських аграрних право­відносин?

8.  Хто є суб'єктом зовнішньогосподарських аграрних пра­вовідносин?

9.  У чому полягають основні права і обов"язки суб'єктів аг­рарних правовідносин?

10. У чому полягає зв'язок внутрішньогосподарських і зовніш­ньогосподарських аграрних правовідносин?