МОДУЛЬ 1 ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ АГРАРНОГО ПРАВА ТЕМА1 ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА АГРАРНОГО ПРАВА Печать
Аграрное право - Ю.М.Крупка Аграрне право України

 

Поняття і предмет аграрного права.

Методи регулювання в аграрному праві.

Принципи аграрного права.

Система аграрно­го права.

Поняття і предмет аграрного права. Аграрне право України ви­никло у 70-х роках минулого століття і нині є однією з найваж­ливіших галузей національного права. Аграрне право регулює аг­рарні відносини, об'єднані за змістом, суттю, цілями та діяльністю. Вони виникають у процесі господарської діяльності аграрних суб'єк­тів, заснованих на різних формах власності й господарювання, що спрямована на виробництво, транспортування, зберігання, а також реалізацію сільськогосподарської продукції, продовольства і сиро­вини рослинного і тваринного походження, в тому числі й у пере­робленому вигляді, з метою одержання прибутку.

Сільськогосподарська діяльність має певну специфіку — пов'я­заність із використанням природних властивостей земель сільсь­когосподарського призначення. Тому аграрне право, поряд із зе­мельним правом, регулює відносини, пов'язані з використанням земель.

Норми аграрного права України регулюють певним чином і пи­тання розвитку соціальної сфери села, створення належного рівня життя селян, кількість яких становить більш як 3% чисельності населення країни.

Норми аграрного права України регулюють також відносини у сфері переробки сільськогосподарської сировини, реалізації від­повідної продукції.

Отже, аграрне право України — це комплексна галузь права, що охоплює сукупність правових норм, які регулюють аграрні відноси­ни, що складаються у сфері виробничої та пов'язаної з нею сільсько­господарської діяльності під час використання земель сільськогос­подарського призначення суб'єктами аграрного господарювання.

Аграрне право характеризується властивим їй предметом пра­вового регулювання. Таким специфічним предметом є аграрні правовідносини, які, по-перше, випливають зі спеціального пра­вового статусу суб'єктів аграрного права, зі специфіки їх завдань та предмета діяльності; по-друге, складаються у сфері виробницт­ва продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, переробки та реалізації сировини суб'єк­тами аграрної підприємницької діяльності. Аграрні правовідно­сини як предмет аграрного права являють собою взаємопов'язані інтегровані відносини майнового, земельного, членського, учасни-цького, корпоративного, управлінського і трудового характеру в усій багатогранності їх прояву в процесі здійснення завдань діяльності суб'єктів аграрного підприємництва.

Суспільні відносини, що становлять предмет аграрного права, являють собою складний комплекс відносин як за складом суб'єктів (зокрема громадян, які беруть участь і є членами чи акціонерами або учасниками суб'єктів аграрного підприємництва, кооперативного чи корпоративного типів), так і за своїм предметом і змістом. Суб'єкта­ми цих відносин є кожний аграрний підприємець зі статусом юри­дичної особи приватного права кооперативного чи корпоративного типів і відповідно його члени чи акціонери або учасники. У під­приємствах кооперативного типу між цією юридичною особою (ко­оперативом) та його членами виникають складні, ґрунтовані на праві членства, внутрішньогосподарські трудові, управлінські, май­нові та земельні правовідносини. Як родове поняття, всі вони скла­даються з окремих видів і зумовлюються характером виробничо-гос­подарської, фінансової, соціально-побутової діяльності аграрного суб'єкта підприємництва1.

Головну роль в аграрному виробництві відіграють відносини з приводу використання земель сільськогосподарського призна­чення як основного засобу виробництва сільськогосподарської продукції. Вони включають у себе порядок і умови надання права власності на землю та права землекористування, права й обов'яз­ки землекористувачів тощо.

Із земельними відносинами тісно пов'язані майнові аграрні відносини, які виникають з приводу володіння, користування та розпорядження об'єктами власності, розподілу прибутків між членами аграрних підприємств тощо.

До предмета аграрного права належать також трудові відноси­ни, які складаються у сфері організації праці, дотримання дис­ципліни праці, оплати праці тощо в аграрному секторі економіки. Самостійним видом аграрних відносин, як різновиду предмета аграрного права, є організаціино-управлінські відносини, які поді­ляються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні організаційно-управ­лінські відносини створюються між структурними підрозділами суб'єкта аграрного господарювання та його органами щодо органі­зації та здійснення сільськогосподарського виробництва. Зовнішні організаційно-управлінські відносини створюються між суб'єкта­ми аграрного господарювання та державними органами виконав­чої влади й органами місцевого самоврядування щодо регулюван­ня аграрного виробництва.

До предмета аграрного права належать також соціальні аграр­ні відносини, які складаються з приводу забезпечення зайнятості сільського населення на сільськогосподарських підприємствах, підвищення рівня заробітної плати селян, розвитку на селі осві­тянсько-культурної сфери тощо.

Отже, предметом аграрного права є врегульовані нормами аг­рарного законодавства земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські, соціальні відносини, які складаються в процесі здійс­нення аграрними суб'єктами виробничо-господарської та іншої сільськогосподарської діяльності.

Методи регулювання в аграрному праві. Специфіка аграрного права визначається також методом правового регулювання під­приємницьких правовідносин. Визначення методу правового ре­гулювання дає змогу відповісти на питання, яким чином здійс­нюється регулювання аграрних правовідносин. Метод аграрного права — це сукупність прийомів і способів впливу на правовідно­сини в галузі сільськогосподарського виробництва. Комплексний характер аграрних правовідносин, які поєднують в собі ор­ганізаційні та майнові відносини, зумовлює складний характер методу правового регулювання.

Майнові відносини, які базуються на юридичній рівності сто­рін, регулюються нормами цивільного права, тому стосовно цих відносин застосовується диспозитивний метод. Згідно з ним суб'єк­ти аграрного підприємництва, вступаючи у майнові правовідноси­ни, мають право відповідно до ст. 44 Господарського кодексу Ук­раїни (далі — ГК) з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України. Тобто суб'єкти підприєм­ницької діяльності діють за принципом «дозволено все, що не забо­ронено законом». В умовах формування та становлення ринкових, базованих на вільному підприємництві відносин диспозитивний метод набуває пріоритетного значення.

Із розширенням права колективного самоврядування як систе­ми управління діяльністю колективних сільськогосподарських під­приємств і виробничих сільськогосподарських кооперативів дедалі більшого розповсюдження набуває метод локальної правотворчос-ті. Застосування цього методу дає можливість заповнити наявні в аграрному законодавстві прогалини.

Організаційні відносини, що базуються на підпорядкуванні од­нієї сторони іншій, здебільшого регулюються нормами публічного права, тому стосовно цих відносин застосовується метод владних приписів, який виходить з того, що суб'єкти аграрного підприєм­ництва зобов'язані підпорядковувати свою діяльність моделям правовідносин, які визначені законодавством. Означений метод застосовують для регулювання порядку землекористування, ви­користання природних ресурсів у сільському господарстві, ліцен­зування окремих видів підприємницької діяльності, квотування, стандартизації та сертифікації тощо. При цьому органи державно­го управління економікою мають діяти за принципом «дозволено те, що встановлено законом».

В аграрному праві застосовують також метод рекомендацій, згід­но з яким держава в особі уповноважених органів виконавчої влади регулює діяльність суб'єктів аграрного підприємництва, пропонуючи зразкові форми договорів (наприклад, договору оренди майна), ста­тутних документів (типовий статут акціонерного товариства тощо).

Принципи аграрного права. Принципи права — це основопо­ложні засади, ідеї, які закріплені в правових нормах і відобража­ють закономірності певної галузі права, загальну спрямованість правового регулювання. В них розкриваються системні особли­вості галузі права, що зумовлюють її галузеву сутність.

Принципи аграрного права ґрунтуються на загальноправових принципах, які мають своєю основою положення Конституції Ук­раїни. Основними правовими принципами, що закріплені в чин­ному національному законодавстві (в тому числі й в аграрному), є:

1)    принцип справедливості;

2)    принцип пріоритетності і захисту прав людини;

3)    принцип рівноправності;

4)    принцип законності;

5)    принцип правосуддя;

6)    принцип системного формування та побудови національно­го права й окремих її галузей.

Аграрне право як комплексна галузь права має систему спеціа­льних принципів, наявність яких пояснюється особливостями ме­ти та змісту аграрних відносин. Найважливішими спеціальними принципами аграрного права є:

1) пріоритетність сільського господарства в народногосподарсь­кому комплексі України. Значущість цього принципу визначається тим, що аграрний сектор економіки забезпечує суспільство жит­тєво необхідною сільськогосподарською продукцією;

2)    забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб'єктів аграрних відносин. Формування ринкової економіки в Україні забезпечує можливість застосування в аграрному секторі різноманітних форм власності на землю та майно, організаційно-правових форм підприємств (сільськогоспо­дарських виробничих та обслуговуючих кооперативів, фермерсь­ких господарств, особистих селянських господарств, приватних аграрних підприємств та ін.) Держава гарантує суб'єктам аграр­ного підприємництва, незалежно від обраних ними організаційно-правових форм підприємницької діяльності і форм власті однакові права і створює рівні можливості для доступу до матеріаль­но-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів;

3)    право суб'єктів аграрного господарювання самостійно здійс­нювати будь-яку підприємницьку діяльність. Аграрний підприє­мець самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займати­ся з урахуванням встановлених законодавством заборон і обмежень на здійснення такої діяльності, формує програми діяльності, доби­рає постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залу­чає матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів, викорис­тання яких не обмежене законом, встановлює ціни на продукцію та послуги відповідно до закону;

4)    органічний взаємозв'язок трудових і земельних відносин. Сільськогосподарське виробництво органічно пов'язане із земле­користуванням. У процесі трудової діяльності селян використову­ються корисні природні властивості ґрунтів (родючість та ін.)з метою виробництва продуктів харчування, кормів для тварий і си­ровини для різних галузей промисловості;

5)    державна підтримка сільськогосподарського виробники- Аг­рарне господарювання належить до ризикових видів виробничої діяльності, що пояснюється його залежністю від кліматичних умов, від кон'юнктури на ринку паливно-мастильних матеріалів, трива­лим проміжком часу між вкладенням праці й одержанням при­бутків від реалізації виробленої продукції тощо. Внаслідок цього сільське господарство є дотаційним. Держава повинна забезпечу­вати паритетність закупівельних цін на сільськогосподарську про­дукцію, пільгове кредитування аграрних виробників, фінансуван­ня соціальної сфери села за рахунок державного і місцевих бюджетів тощо;

6) забезпечення рівності і справедливого розподілу матеріальних і культурних благ між міським і сільським населенням. Це зумовлює
необхідність забезпечення пріоритетного розвитку соціально-культурної сфери села, створення належного рівня життя селян.

 

Система аграрного права. Система аграрного права — це су­купність взаємопов'язаних, розміщених у певній логічній послі­довності норм і правових інститутів, які регулюють аграрні право­відносини суб'єктів аграрного господарювання.

Усталеним інститутом аграрного права є інститут права членства в юридичних особах. Правові норми, що утворюють цей інститут, регулюють організаційно-правові відносини, пов'язані з умовами і порядком вступу у члени сільськогосподарських під­приємств (виробничі сільськогосподарські кооперативи, спілки се­лян та ін.) та виходом із них.

Одним із провідних інститутів аграрного права є інститут права власності на землю, який сформувався в результаті здійс­нення земельної та аграрної реформи, виникнення аграрних това­ровиробників, заснованих на різних формах власності.

Важливу роль відіграє інститут аграрної оренди як організа­ційно-виробничої форми сільського господарства. Норми цього інституту регулюють відносини щодо порядку й умов надання зе­мельної ділянки, призначеної для виробництва сільськогосподар­ської продукції.

Важливим інститутом аграрного права є інститут корпоративного права. Правові норми, що регулюють цей інститут, пов'язані з умовами та порядком заснування господарських товариств  у результаті приватизації державних сільськогосподарських підприємств через створення відкритих акціонерних товариств, а також  перетворення колективних сільськогосподарських підприємств,  спілок селян, виробничих сільськогосподарських кооперативів в ак­ціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальніс­тю. Правові норми цього інституту визначають корпоративні пра­ва учасників щодо отримання дивідендів та управління справами товариства, розпорядження своїми акціями, частками у статутно­му капіталі товариства. Порядок реалізації корпоративних прав урегульовано ГК і Цивільним кодексом України (далі — ЦК), За­коном України «Про господарські товариства» та установчими до­кументами господарських товариств.

Дедалі більшого значення набуває інститут фермерського господарства, який включає норми права, що регулюють склад­ний комплекс організаційно-управлінських, трудових, майнових, земельних та інших відносин.

Традиційним інститутом аграрного права є інститут сільсько­господарської кооперації. Із прийняттям Закону України «Про сіль­ськогосподарську кооперацію» особливого поширення в аграрному секторі набули виробничі й обслуговувальні кооперативи.

Своєрідним інститутом аграрного права є інститут правового становища приватних підсобних господарств. Правовими нор­мами цього інституту визначається правовий статус суб'єкта права ведення приватного підсобного господарства, регулюються майно­ві, договірні та інші відносини, пов'язані з веденням цього госпо­дарства.

В умовах ринкових перетворень у сільському господарстві важливе значення має інститут аграрно-договірних відносин, норми якого забезпечують створення майнових, фінансових та інших передумов для ефективної господарської діяльності аграр­них товаровиробників.

Здійснення завдань щодо активізації соціального розвитку се­ла зумовлює необхідність послідовної реалізації комплексного аг­рарно-правового інституту пріоритетного соціального роз­витку села. 18 січня 2001 р. було прийнято Закон України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років», який визначив форми і методи державної підтримки сільського господарства, забезпечення нормальних со­ціально-економічних умов життя та праці селянства.

Система аграрного права як навчальна дисципліна складаєть­ся з двох частин — Загальної та Спеціальної.

До Загальної частини належать такі загальнотеоретичні теми, як предмет аграрного права, його принципи й система; джерела аг­рарного права; аграрні правовідносини; правовий статус аграрних суб'єктів; державне регулювання сільського господарства тощо.

Особлива частина навчального курсу містить матеріал про правове регулювання виробничо-господарської діяльності аграр­них підприємств, особливості правового режиму земель сільсько­господарського призначення, договірні відносини в аграрному сек­торі, відповідальність за порушення аграрного законодавства України тощо.

Запитання для самоконтролю

1.  Що є предметом аграрного права?

2.  Що таке сільськогосподарська діяльність?

3.  Які правовідносини складаються в процесі аграрного гос­подарювання?

4.  Які методи аграрного права Ви знаєте?

5.  Що таке метод автономних рішень?

6.  Що являють собою принципи аграрного права?

7.  Що таке система аграрного права?

8.  У чому полягає особливість аграрного права як галузі права?

9.  Яке місце займає аграрне право в системі права України?

10. Що вивчає наука аграрного права?