ГЛАВА 7. Система адміністративного права та його місце в українській правовій системі Печать
Административное право - В.Б. Авер'янов Адміністративне право України

ГЛАВА 7. Система адміністративного права та його місце в українській правовій системі

§ 1. Система адміністративного права: поняття і зміст
§ 2. Підгалузі та інститути в системі адміністративного права
§ 3. Адміністративне право — галузь публічного права
§ 4. Зв'язки адміністративного права з іншими галузями українського права

§ 1. Система адміністративного права: поняття і зміст

Поняття системи адміністративного права в адміністративно-правовій науці ще остаточно не визначено. Наприкінці XIX ст. воно взагалі ототожнювалося з поняттям науки адміністративного права, хоча те, що за основу останньої береться система галузі права, не свідчить про їх повний збіг.
За радянських часів відповідно до панівного тоді нормативістського підходу система права, складовою якої є система адміністративного права, ототожнювалася з поняттям права. Але якщо право — система норм і система права — те саме, то виходить, що ці поняття тотожні.
Вихід із цієї ситуації на початку 90-х років минулого століття запропонував Р. 3. Лівшиць. Він обгрунтував — на відміну від суто нормативістського розуміння — визначення права, звівши його зміст до трьох компонентів: 1) ідей; 2) норм; 3) суспільних відносин. Це дало змогу розрізняти поняття “право” і “система права”, “право” і “закон”, “право” і “законодавство”.
Однією із самостійних частин правової системи України є галузь адміністративного права, яка згідно з новим підходом об'єднує, зокрема, правові принципи, норми права, що регулюють певне коло суспільних відносин. Водночас адміністративне право утворює певну систему норм, оскільки об'єднує відносно самостійні складові — підгалузі та інститути права.
Отже, поняття “система адміністративного права” означає внутрішню єдність цієї правової галузі, яка відображає послідовне розміщення і взаємозв'язок її структурних елементів (частин) — підгалузей права і правових інститутів, що складаються із певних сукупностей однорідних норм.
Щодо внутрішнього поділу системи адміністративного права заслуговує на увагу позиція російського вченого-адміністративіста К. С Бельського, який виокремлює у цій системі такі підгалузі, як управлінське право, поліцейське право і право адміністративної юстиції, називаючи їх складовими елементами функціонального поділу системи адміністративного права.
Проте запропонована диференціація є спірною. Зокрема, юрисдикційною (тобто фактично поліцейською) діяльністю у сфері державного управління займаються не лише органи внутрішніх справ, а й різні інші органи виконавчої влади (посадові особи), а також органи місцевого самоврядування. Більше того, застосування примусової дії норм права (що знову ж пов'язане з поліцейською діяльністю) є органічною функцією державного управління, а відтак не повинно відмежовуватися від управління. Отже, такий поділ системи адміністративного права має суперечливий характер і вимагає подальшого вивчення.
Існують інші критерії внутрішньої диференціації системи адміністративного права: інституційний, галузевий, процесуальний (тобто поділ норм адміністративного права на матеріальні та процесуальні).
Поділ на підгалузі та інститути є певною мірою умовним. Адже адміністративне право, як і право в цілому, є цілісною матерією, кожен елемент якої невід'ємний від інших. Тому одні й ті самі норми можуть одночасно стосуватися різних правових інститутів або підгалузей адміністративного права.
Традиційно головним критерієм об'єднання адміністративно-правових норм та їх розподілу по структурних частинах є предмет правового регулювання. Відповідно побудована система передбачає виокремлення правових інститутів, що об'єднуються в загальну й особливу частини адміністративного права.
До загальної частини адміністративного права відносять норми (у тому числі правові принципи), що діють у всіх сферах організації і функціонування публічного управління. Тобто вона об'єднує найбільш типове, загальне у правовому регулюванні зазначеної сфери.
Особливу частину адміністративного права утворюють норми, що регулюють конкретні сфери й галузі управлінської діяльності. Іноді говорять ще про спеціальну частину, під якою розуміють, наприклад, норми, що регулюють здійснення адміністративної діяльності органами внутрішніх справ.
Сучасна система українського адміністративного права у зв'язку із розвитком суспільних відносин зазнає істотних змін, наповнюється новим змістом. З'являються і розвиваються нові правові інститути: державної служби, адміністративно-правових режимів, адміністративної юстиції, державного управління в галузі приватизації, антимонопольного регулювання тощо. Починають говорити і про інститут адміністративних (управлінських) послуг.
На цей час систему адміністративного права загалом можна представити наступним чином.
1. Загальна частина адміністративного права об'єднує норми, що регулюють:
- принципи державного управління;
- правове становище суб'єктів адміністративного права (громадян, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій);
- державну службу;
- форми і методи управлінської діяльності;
- адміністративно-правові режими (надзвичайний, воєнного стану, митний тощо);
- адміністративний примус;
- засоби забезпечення законності в державному управлінні;
- адміністративний процес, включаючи адміністративне судочинство.
2. Особлива частина адміністративного права містить норми, що регулюють:
- управління економікою, промисловістю, агропромисловим комплексом;
- управління в соціально-культурній галузі (освіта, наука тощо);
- управління у сфері адміністративно-політичної діяльності (внутрішні справи, юстиція, зовнішні відносини тощо);
- міжгалузеве управління (статистика, стандартизація, ціноутворення тощо).
Зміст загальної і особливої частин адміністративного права становить органічне єдине ціле. Норми загальної частини застосовуються до всіх інститутів особливої частини. Наприклад, загальні правила, що регулюють порядок підготовки, видання, набуття чинності та дію правових актів управління, реалізуються у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності органів управління у всіх галузях соціально-культурного будівництва з урахуванням їх специфіки.
При цьому виокремлення структурних елементів у системі адміністративного права дає змогу краще зрозуміти принципи і механізм адміністративно-правового регулювання. Виходячи з цього, заслуговують на висвітлення ще не до кінця з'ясовані у правовій науці питання про підстави розмежування підгалузей та інститутів адміністративного права.