ГЛАВА 11 Основи земельного права України
Загальна характеристика земельного права, його поняття, відносини та предмет правового регулювання; види земель та їх правовий статус; права та форми власності на землю; порядок набуття і реалізації права на землю; система гарантій прав на землю; порядок охорони земель; головні закономірності управління в галузі використання і охорони земель; проблема відповідальності за порушення земельного законодавства
§ 1. Загальна характеристика земельного права. Поняття, відносини та предмет правового регулювання
Земельне право — це галузь права, що регулює земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення ефективності цього процесу, охорони прав організацій і громадян як землевласників і землекористувачів. Звідси земельні відносини — це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються Земельним кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, за умови, якщо вони не суперечать Земельному кодексу України.
Отже, предметом правового регулювання земельного права є відносини з володіння, користування та розпорядження земельними ресурсами, а також їх охорони та раціонального використання. Земельне право — комплексна галузь права України, оскільки її основу складають норми цивільного права, органічно пов'язані з нормами адміністративного й екологічного права.
Головними джерелами земельного права слід визнати Конституцію України, Земельний кодекс України, що був прийнятий 25 жовтня 2001 p., набрав чинності з 1 січня 2002 р.1 Саме в останньому встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а тому право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. А завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Земельний кодекс в галузі земельних відносин первинними вважає повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Так, до повноважень Верховної Ради України в цій галузі відносять:
—прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин;
—визначення засад державної політики в галузі використання та охорони земель;
—затвердження загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель тощо.
До повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин на території республіки належать:
—розпорядження землями, що перебувають у спільній власності територіальних громад;
—забезпечення реалізації державної політики в галузі використання та охорони земель;
— погодження загальнодержавних програм використання та охорони земель, участь в їх реалізації в межах території Автономної Республіки Крим тощо.
Визначаються відповідні повноваження у цій сфері і для органів виконавчої влади. Так, до повноважень Кабінету Міністрів України належать:
—розпорядження землями державної власності;
—реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель;
—викуп земельних ділянок для суспільних потреб;
—координація проведення земельної реформи тощо.
До повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів віднесено:
—внесення пропозицій про формування державної політики у галузі земельних відносин і забезпечення її реалізації;
—координація робіт з проведення земельної реформи;
—участь у розробленні та реалізації загальнодержавних, регіональних програм використання та охорони земель;
—ведення державного земельного кадастру, в тому числі державної реєстрації земельних ділянок тощо.