Розділ Х Злочини проти довкілля PDF Печать
Уголовное право - Кримінальне право України Особлива частина

Розділ Х Злочини проти довкілля

 

§ 1. Поняття і види злочинів проти довкілля

Природа є зовнішнім середовищем людини. Це сукупність різно­манітних умов, які становлять матеріальну основу, сферу існування людства, що є водночас джерелом життя людини, її благополуччя та прогресу.

Усі природні багатства — «земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони — згідно з Конституцією України (ст. 13) — є об’ єктами права власності Українського народу». Стаття 66 Кон­ституції України зобов’язує кожного громадянина не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Охорона довкілля є однією з найважливіших функцій держави. Кримінальний кодекс України встановлює відповідальність за най­більш суспільно небезпечні правопорушення у сфері охорони до­вкілля.

Злочини проти довкілля мають своїм родовим об ’єктом суспільні відносини щодо охорони довкілля, збереження у природній багато­манітності, раціонального використання і відтворення природних ре­сурсів, охорони нормального екологічного стану біосфери.

За своїм безпосереднім об ’єктом усі злочини проти довкілля мо­жуть бути поділені на: 1) злочини проти екологічної безпеки (статті 236, 237, 238 і 253 КК); 2) злочини у сфері землекористування, охоро­ни надр, атмосферного повітря (статті 239, 240, 241 і 254 КК); 3) зло­чини у сфері охорони водних ресурсів (статті 242, 243 і 244 КК); 4) злочини у сфері лісокористування, захисту рослинного і тваринно­го світу (статті 245, 246, 247, 248, 249, 250, 251 і 252 КК).


 

§ 2. Злочини проти екологічної безпеки

Порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 КК). Об’єктивна сторона цього злочину виявляється в порушенні (дії або бездіяльнос­ті) порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, спо­руд, пересувних засобів та інших об’єктів. Правила проведення такої експертизи встановлені Законом України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 р.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є наявність наслідків — загибелі людей, екологічного забруднення значних тери­торій або настання інших тяжких наслідків.

Загибель людей — це смерть хоча б однієї людини[1] на час учинен­ня порушення правил екологічної безпеки чи після такого, але в при­чинному зв’язку з ним.

Під екологічним забрудненням необхідно розуміти істотне погір­шення екологічного стану внаслідок значного запилення, задимлення, викидів радіоактивних, хімічних, бактеріологічних та інших речовин, що становлять небезпеку для людини, довкілля, матеріальних ціннос­тей тощо[2].

Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти загибель чи масове захворювання людей; істотне погіршення екологічного стану в тому чи іншому регіоні (місцевості); зникнення, масову загибель чи тяжкі захворювання об’ єктів тваринного і рослинного світу; неможливість відтворити протягом тривалого часу ті чи інші природні об’єкти або використовувати природні ресурси в певному регіоні; генетичне пере­творення тих чи інших природних об’єктів; заподіяння матеріальної шкоди в особливо великих розмірах тощо[3].

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується складною (подвійною) формою вини: щодо дії (бездіяльності) — умисел або необережність, щодо наслідків — тільки необережність.

Суб’єкт злочину — службова особа, відповідальна за проведення екологічної експертизи, а так само за порушення вказаних правил про­ектування, будівництва, експлуатації підприємств, споруд та інших об’ єктів.

 

Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного за­бруднення (ст. 237 КК). Об ’єктивна сторона цього злочину проявля­ється в ухиленні від проведення або неналежному проведенні на тери­торії, що зазнала забруднення небезпечними речовинами або випро­мінюванням, дезактиваційних чи інших відновлювальних заходів щодо ліквідації або усунення наслідків екологічного забруднення.

Під ухиленням тут слід розуміти бездіяльність, тобто пряме неви­конання (ухилення від виконання) особою дій, необхідних для лікві­дації або усунення екологічного забруднення. Неналежне проведення необхідних дій для ліквідації або усунення наслідків екологічного за­бруднення на певній території означає, що особа хоч і діє в межах своїх службових обов’язків, але виконує їх неналежним чином, тобто всупереч правилам та інтересам роботи (посадових обов’язків).

Об’єктивна сторона цього злочину передбачає наслідки у вигляді загибелі людей або інші тяжкі наслідки.

Інші тяжкі наслідки — це істотне погіршення стану довкілля або стану рослинного і тваринного світу на визначеній забрудненій території, що загрожує екологічною катастрофою, спричиняє значні збитки, захво­рювання або масову загибель тварин, птахів, рибних запасів тощо.

Суб ’єктивна сторона злочину така сама, як і за ст. 236 КК.

Суб ’єкт злочину — службова особа, на яку покладені обов’язки щодо ліквідації та усунення екологічного забруднення.

 

Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238 КК). Предметом цього злочину виступають відомості про стан захворюваності населення; екологічний, у тому числі радіаційний, стан.

Збирання й обробка цих відомостей покладені на Державну еколо­гічну інспекцію.

Об’єктивна сторона злочину полягає у приховуванні або умисно­му перекрученні службовою особою відомостей про екологічний, у тому числі радіаційний, стан у районах з підвищеною екологічною небезпекою, а також про стан захворюваності населення. Перекручен­ня — це повідомлення в офіційних документах завідомо недостовірних відомостей (інформації, подання документів тощо) такого характеру. Відомості ці стосуються екологічного, у тому числі радіаційного, ста­ну, який пов’язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і такий, що негативно впливає на здоров’я людей, рослинний та тваринний світ, а також стану захворюваності населення.

Злочин вважається закінченим при вчиненні хоча б однієї з указа­них дій.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — службова особа, відповідальна за відомості про екологічний стан та захворюваність населення.

Частина 2 ст. 238 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або в місцевості, оголошеній зоною надзвичайної екологічної ситуації, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

 

Проектування чи експлуатація споруд без систем захисту дов­кілля (ст. 253 КК). Об’єктивна сторона цього злочину характеризу­ється розробленням і здачею проектів, іншої аналогічної документації замовнику службовою чи спеціально уповноваженою особою без обов’язкових інженерних систем захисту довкілля або введення (при­йом) в експлуатацію споруд без такого захисту, якщо вони створили небезпеку тяжких технологічних аварій або екологічних катастроф, загибелі чи масового захворювання населення, або інших тяжких на­слідків (наприклад, затоплення населеного пункту, зруйнування споруд, забруднення природного об’єкта тощо).

Суб’єктивна сторона злочину така сама, як і у злочині, передба­ченому ст. 236 КК.

Суб’єкт злочину — службова або спеціально уповноважена особа — розробник або здавальник проекту чи іншої аналогічної документації замовнику.

Частина 2 ст. 253 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, якщо вони спричинили наслідки, передбачені ч. 1 цієї статті.


 

§ 3. Злочини у сфері землекористування, охорони надр, атмосферного повітря

 

Забруднення або псування земель (ст. 239 КК). З об’єктивної сторони цей злочин проявляється в забрудненні або псуванні земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для жит­тя, здоров’я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля.

Під забрудненням розуміється внесення в (на) ґрунт речовин у ви­гляді різних шкідливих відходів (отрутохімікатів, хімічних і радіоак­тивних речовин) тощо.

Псування землі — це незаконне зняття родючого шару ґрунту і ґрунтового покриву, що призвело до його непридатного стану (не­можливості використання згідно з цільовим призначенням), або без­контрольне використання такого шару (покриву), розробка корисних копалин при проведенні геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, заболочування земель на значній території тощо.

Злочин вимагає настання наслідків у вигляді створення небезпеки для життя, здоров’я людей чи довкілля.

Суб ’єктивна сторона цього злочину така сама, як і у злочині, пе­редбаченому ст. 236 КК.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа.

Частина 2 ст. 239 КК передбачає відповідальність за ті самі діяння, що спричинили загибель людей, їх масове захворювання або інші тяжкі наслідки[4].

 

Порушення правил охорони надр (ст. 240 КК). Предметом цього злочину є надра і корисні копалини, крім загальнопоширених.

Надра — це верхня частина земної кори, що розташована під по­верхнею суходолу та дном водоймищ, у межах державних кордонів, і простягається до глибин, доступних для їх економічної розробки. До корисних копалин належать горючі речовини (нафта, природний газ), метали (залізна руда, мідь, свинець) і благородні метали (золото, іридій, платина, срібло), сировина для металургії, а також вогнетривкі, юве­лірні та інші загальнодержавного значення копалини.

Об’єктивна сторона цього злочину проявляється в порушенні встановлених правил охорони надр або в незаконному видобуванні корисних копалин.

Порушення встановлених правил охорони надр може полягати в недотриманні строків видобування, місця, розміру і видів копалин та інших умов і правил, що забезпечують безпеку людей та видобу­вання.

Незаконне видобування корисних копалин, окрім загальнопоши- рених (пісок, гравій, глина, галечник та ін.), — це їх видобування без відповідного дозволу.

Суб ’єктивна сторона злочину — умисел і необережність.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, як приватна, так і службова.

У частині 2 ст. 240 КК передбачене вчинення цього злочину на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду або повторно, або якщо він спричинив загибель людей, їх масове захворювання або інші тяжкі наслідки[5].

 

Безгосподарське використання земель (ст. 254 КК). Об’єктивна сторона цього злочину проявляється в безгосподарському викорис­танні земель, якщо це спричинило тривале зниження або втрату їх родючості, виведення земель із сільськогосподарського обороту, зми­вання гумусного шару, порушення структури ґрунту.

Безгосподарське використання земель може виражатися у викорис­танні земель сільськогосподарського призначення для інших потреб, у перенасиченні їх пестицидами та іншими агрохімікатами тощо.

Злочин вимагає настання наслідків у вигляді тривалого зниження або втрати родючості земель, виведення земель із сільськогосподарсько­го обороту, змиття гумусного шару, порушення структури ґрунту.

Суб ’єктивна сторона цього злочину — умисел або необережність.

Суб’єкт злочину — особа, обов’язком якої є дбайливе ставлення до використання земель.

 

Забруднення атмосферного повітря (ст. 241 КК). Предметом цього злочину є атмосферне повітря, що знаходиться у відкритому просторі над територією України.

Об’єктивна сторона злочину — це дія або бездіяльність щодо за­бруднення атмосферного повітря або зміни його природних властивос­тей, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’ я людей чи для довкілля.

Забруднення — це зміна хімічного складу повітря (наприклад, через викиди токсичних речовин в атмосферу). Інші зміни природних влас­тивостей атмосфери — це зміна складу повітря на певній території внаслідок будь-яких робіт, дослідів або дій з хімічними речовинами чи речовинами (предметами) з іншими властивостями.

Між порушенням спеціальних правил та наслідками у вигляді створення небезпеки для життя, здоров’я людей чи для довкілля має бути встановлений причинний зв’язок.

Суб’єктивна сторона цього злочину виражена в змішаній формі вини: щодо порушення правил може бути умисел або необережність, щодо наслідків — необережність.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, у тому числі службова.

У частині 2 ст. 241 КК передбачена відповідальність за порушення спеціальних правил, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки.


 

§ 4. Злочини у сфері охорони водних ресурсів

 

Порушення правил охорони вод (ст. 242 КК). Предметом цього злочину є всі водні об’єкти на території України, що беруть участь у кругообігу вод і нерозривно пов’язані з довкіллям. Це — ріки, озера, водосховища, канали, ставки, підземні води, джерела, морські затоки, протоки, лимани та інші водоймища, що знаходяться на поверхні або під землею (включно і автономні), включені та не включені до госпо­дарського обороту.

Об’єктивна сторона злочину проявляється в порушенні правил охорони вод (водних об’єктів), якщо це спричинило забруднення по­верхневих чи підземних вод і водоносних горизонтів, джерел питних, лікувальних вод, або зміну їх природних властивостей, або виснажен­ня водних джерел і створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи для довкілля.

Між забрудненням вказаних водних джерел і наслідками, що на­стали в результаті цього, має бути встановлений причинний зв’язок.

Суб’єктивна сторона злочину — змішана форма вини, тобто уми­сел або необережність щодо порушення правил, та необережність до наслідків.

Суб’єкт злочину — будь-яка особа, у тому числі службова.

У частині 2 ст. 242 КК передбачена відповідальність за ті самі ді­яння, якщо вони спричинили загибель або захворювання людей, масо­ву загибель об’єктів тваринного і рослинного світу або інші тяжкі наслідки.

 

Забруднення моря (ст. 243 КК). Об’єктивна сторона цього зло­чину визначається законом як забруднення моря і виявляється в таких двох формах: 1) у порушенні спеціальних правил поводження з мате­ріалами чи речовинами, шкідливими для життя чи здоров’я людей або живих ресурсів моря; 2) у незаконному скиданні чи похованні вказаних матеріалів, речовин і відходів.

Важливе значення у визначенні об’єктивної сторони цього складу має така ознака, як місце вчинення злочину. Забруднення моря шляхом порушення спеціальних правил поводження з деякими речовинами, матеріалами, відходами здійснюється в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або вод виключно] (морської) еконо­мічної зони України, а забруднення шляхом незаконного скидання вказаних речовин і відходів, їх поховання — у межах внутрішніх мор­ських територіальних вод України або у відкритому морі[6].

Як наслідок вказаних дій необхідно встановити наявність забруд­нення моря і створення небезпеки для життя і здоров’я людей або живих ресурсів моря чи можливість перешкодити законним видам використан­ня моря внаслідок вказаного забруднення.

Суб’єктивна сторона злочину передбачає змішану форму вини: щодо забруднення моря — умисел або необережність, щодо наслідків — не­обережність.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа, частіше службова.

Частина 2 ст. 243 КК передбачає відповідальність за ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель або захворювання людей, масову загибель об’єктів тваринного та рослинного світу або інші тяжкі наслідки.

Частина 3 ст. 243 КК передбачає по суті самостійний склад зло­чину. Об’єктивна сторона цього складу проявляється в неповідомлен­ні спеціально відповідальними за те особами морських та повітряних суден або інших засобів і споруд, що знаходяться в морі, адміністрації найближчого порту України, іншому уповноваженому органу або осо­бі, а у разі скидання з метою поховання — і організації, яка видає до­зволи на скидання, інформації про підготовлюване або здійснене вна­слідок крайньої потреби скидання чи невідворотні втрати ними в межах внутрішніх морських і територіальних вод України або у відкритому морі шкідливих речовин чи сумішей, що містять такі речовини понад встановлені норми, інших відходів, якщо це створило небезпеку для життя, здоров’я людей або живих ресурсів моря чи могло завдати шкоди зонам лікування і відпочинку або перешкодити іншим законним видам використання моря.

Суб’єктивна сторона цього злочину може бути у вигляді умислу або необережності.

Суб’єкт злочину — особа, спеціально відповідальна за своєчасне і достовірне повідомлення адміністрації про випадки скидання або поховання в морі.


Порушення законодавства про континентальний шельф Укра­їни (ст. 244 КК). Предметом цього злочину є континентальний шельф України. Континентальний шельф України — це поверхня і надра морського дна до глибини 200 м, що примикають до території Украї­ни.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 244 КК, характеризується дією або бездіяльністю і виражається: в порушен­ні законодавства про континентальний шельф України, що заподі­яло істотну шкоду, а також невжитті особою, що відповідає за екс­плуатацію технологічних установок або інших джерел небезпеки в зоні безпеки, заходів для захисту живих організмів моря від дії шкідливих відходів або небезпечних випромінювань та енергії, якщо це створило небезпеку їх загибелі або загрожувало життю чи здоров’ю людей.

Суб ’єктивна сторона злочину може бути як умисною, так і не­обережною.

Суб’єкт злочину за ч. 1 ст. 244 КК — громадяни України, а також особи без громадянства.

У частині 2 ст. 244 КК передбачена відповідальність за досліджен­ня, розвідування, розробку природних багатств та інші роботи в райо­ні континентального шельфу України, які проводяться іноземцями, якщо це не передбачено договором між Україною і заінтересованою іноземною державою, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України або спеціальним дозволом, виданим у встановленому законом порядку.

Суб ’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 244, можуть бути тільки іноземці.