§ 2. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини, захоплення заручників, підміна дитини та незаконне поміщення в психіатричний заклад

 

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК). Безпосереднім об ’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують особисту волю людини та її недоторканність. Потерпілим від злочину може бути будь-яка фізична особа. Виняток становлять певні потерпілі, позбавлення волі або викрадення яких потребує ква­ліфікації за іншими статтями КК (наприклад, ст. 444).

Об ’єктивна сторона злочину передбачає: 1) незаконне позбавлен­ня волі або 2) викрадення людини. Вчинення одного із зазначених діянь є достатнім для її встановлення. Склад цього злочину — формаль­ний.

Незаконне позбавлення волі полягає в протиправному перешко­джанні людині обирати за своєю волею місцезнаходження. Воно може виявитися у затриманні потерпілого в тому місці, де він перебувати не бажає, або поміщенні його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити. Це діяння може бути здійснене шляхом застосування фізич­ного насильства (наприклад, потерпілого зв’язують і замикають у під­валі, поміщують у заздалегідь підготовлене місце тощо), а також шля­хом психічного насильства (наприклад, під загрозою застосування зброї потерпілого примушують залишитися у приміщенні). Воно може бути вчинене і шляхом обману (наприклад, людину заманюють у будь-яке місце і замикають з метою позбавлення волі).

За статтею 146 КК карається лише незаконне позбавлення волі, тому відповідальність виключається, коли особу було позбавлено волі внаслідок необхідної оборони (ст. 36 КК), правомірного затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК), або крайньої необхідності (ст. 39 КК).

Найнебезпечнішою формою незаконного позбавлення волі є ви­крадення людини, тобто протиправне таємне або відкрите захоплення потерпілого, переміщення його з того місця, де він знаходився, та по­дальше утримання потерпілого викрадачем або іншою особою. Ви­крадення майже завжди супроводжується фізичним або психічним (погрози) насильством.

Незаконне позбавлення волі та викрадення людини передбачають дії, що вчинюються проти волі потерпілої особи.

Діяння як у формі незаконного позбавлення волі, так і у формі викрадення людини вважаються закінченими з моменту фактичного обмеження свободи переміщення потерпілого. При цьому необхідно враховувати, що і незаконне позбавлення волі, і викрадення людини належать до триваючих злочинів, тому зазначені діяння вважаються вчинюваними аж до часу фактичного звільнення потерпілого. Виходя­чи з цього дії особи, яка приєднується до утримування потерпілого, що перебуває у стані позбавлення волі, можуть бути кваліфіковані як співвиконавство або інша співучасть у вчиненні цього злочину.

Суб ’єктивна сторона. Вина — прямий умисел (обов’язкова ознака). Мотиви — різні (факультативна ознака), наприклад користь, помста.

Суб’єктом незаконного позбавлення волі або викрадення людини, передбачених ст. 146 КК, є лише приватна особа, що досягла 16 років. Службові особи за подібні дії несуть відповідальність за перевищення повноважень (ст. 235² КК), перевищення влади або службових повно­важень (ст. 365 КК) чи інші злочини, які передбачені спеціальними нормами (наприклад, ст. 371 КК).

Згідно з ч. 2 ст. 146 КК обставинами, що обтяжують відповідаль­ність за цей злочин, є дії, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб, або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або такі, що супроводжувалися заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснювані протягом тривалого часу.

У частині 3 ст. 146 КК передбачені особливо обтяжуючі обстави­ни злочину — вчинення його організованою групою або спричинення внаслідок позбавлення волі чи викрадення людини тяжких наслідків (такими можуть бути визнані смерть потерпілого, його самогубство, спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження тощо).

 

Захоплення заручників (ст. 147 КК). Законодавець включив до КК цю норму відповідно до Міжнародної конвенції, прийнятої Гене­ральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 р., до якої у 1987 р. приєд­налася й Україна.

Об’єктом злочину є не тільки особиста воля, але й особиста безпека особи, захопленої як заручник. Потерпілим від злочину є фізична особа — заручник. Захоплення заручника, що має додаткові суб’єктні ознаки, наприклад, представника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів, тягне за собою відповідальність за ст. 349 КК.

Об’єктивна сторона полягає в 1) захопленні або 2) триманні осо­би як заручника. За конструкцією об’ єктивної сторони склад цього злочину — формальний. Вчинення одного із зазначених діянь є до­статнім для її встановлення.

Захоплення заручника — це його викрадення, яке може бути таєм­ним або відкритим; воно може бути вчиненим шляхом обману; супро­воджуватися насильством, у тому числі із застосуванням зброї, або може обійтися без такого насильства. Тримання заручника — це, як правило, логічний наслідок його захоплення, хоча тримання може здій­снюватися і особою, яка не брала участі у захопленні. Також тримання може бути здійснене і без попереднього захоплення заручника. Три­мання — це позбавлення заручника волі, коли йому забороняють за­лишати певне місце або унеможливлюють це зробити.

Злочин вважається закінченим з моменту захоплення потерпілого або з моменту фактичного позбавлення заручника права вільно пере­суватися.

Суб ’єктивна сторона. Вина—прямий умисел. Обов’язковою озна­кою складу цього злочину є також мета. Згідно з диспозицією ч. 1 ст. 147 КК особа вчинює злочин з метою спонукання родичів затрима­ного, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фі­зичної або службової особи до вчинення чи, навпаки, утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника. Інакше кажучи, злочинець пов’язує звільнення заручника із задоволенням його вимог, які він висуває вказаним вище особам, органам державної чи іншої установи (це, наприклад, вимога надання зброї, звільнення заарешто­ваного, надання транспортного засобу тощо).

Суб ’єкт злочину — особа, яка досягла 14-річного віку. У разі вчи­нення службовою особою з використанням своїх службових повно­важень дій, зазначених у ст. 147 КК, вони кваліфікуються за сукупніс­тю цієї статті та ст. 235² або ст. 365 КК.

У частині 2 ст. 147 КК передбачені такі обставини, що обтяжують відповідальність: вчинення цього злочину щодо неповнолітнього або організованою групою, або якщо вчинені дії були поєднані з погрозою знищення людей, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки. Дії, що були поєднані з погрозою знищення людей, — це випадки погрози вбивством однієї чи більше осіб. Погроза може стосуватися як самого заручника (наприклад, особа загрожує підірвати будівлю, в якій пере­буває затриманий), так і інших осіб (наприклад, близьких родичів за­ручника або осіб, які будуть намагатися його звільнити). Тяжкими наслідками можуть бути визнані смерть однієї чи декількох осіб, само­губство потерпілого, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній особі, спричинення великої матеріальної шкоди (наприклад, внаслідок вибуху), тривала дезорганізація роботи установи, підпри­ємства чи організації. Ставлення винного до цих наслідків може бути як умисним, так і необережним. «Дії особи, яка вчинила злочин, перед­бачений ст. 147 КК, і умисно вбила заручника, мають кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. 3 ч. 2 ст. 115 КК» (абз. 3 п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про життя та здоров’я особи»).

 

Підміна дитини (ст. 148 КК). Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують особисту недоторканність ди­тини та її нормальний розвиток. Під дитиною у цій статті слід розуміти лише чуже для винної особи новонароджене або грудне немовля.

З об ’єктивної сторони злочин полягає в підміні чужої дитини, тобто в заміні одного новонародженого або грудного немовляти іншим. Склад злочину — формальний. Вважається закінченим з моменту під­міни дитини.

Суб ’єктивна сторона. Вина—прямий умисел. Обов’язковою озна­кою суб’єктивної сторони є також мотиви: корисливі (наприклад, під­міна дитини для передачі іншій особі за винагороду) або інші особис­ті (наприклад, заміна своєї хворої дитини на чужу).

Суб ’єктом злочину є особа, яка досягла 16 років і для якої немов­ля є чужою дитиною.

 

Незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151 КК) ста­новить спеціальний вид незаконного позбавлення волі.

Безпосереднім об ’єктом злочину є воля особи, її гідність та недо­торканність. Потерпілий від злочину — психічно здорова людина.

З об ’єктивної сторони цей злочин полягає в поміщенні в психіа­тричний заклад завідомо психічно здорової особи на стаціонарне об­стеження або лікування. Місцем, куди поміщається потерпілий, є ста­ціонарний психіатричний заклад. Це психоневрологічний, наркологіч­ний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо всіх форм власності, діяльність яких пов’ язана з наданням психіатричної допо­моги. Злочин вважається закінченим з моменту поміщення потерпіло­го в психіатричний заклад на стаціонарне обстеження або лікування.

Суб’єктивна сторона. Вина — прямий умисел. Мотиви та мета цього злочину не є обов’язковими ознаками складу злочину, вони мо­жуть бути різними (наприклад, прагнення заволодіти житлом потерпі­лого або отримати іншу матеріальну вигоду, бажання помститися людині тощо).

Суб’єкт злочину спеціальний — лікар-психіатр, член комісії лікарів-психіатрів. Якщо таким суб’єктом є службова особа (головний психіатр, завідуючий відділенням тощо), вчинене утворює сукупність злочинів і кваліфікується за статтями 151 і 235² (перевищення повно­важень) або 365 КК (перевищення влади або службових повнова­жень).

У частині 2 ст. 151 КК вказана обставина, що обтяжує відповідаль­ність, — спричинення тяжких наслідків (наприклад, смерть потерпі­лого, його самогубство, тяжка хвороба тощо). Ставлення винної особи до тяжких наслідків може бути як умисним, так і необережним.