§ 7. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким

Поняття заміни невідбутої частини покарання більш м’яким визначається на підставі положень ст. 82 КК. Під заміною невідбутої частини покарання більш м ’якимрозуміється звільнення засудженого від подальшого відбування призначеного йому вироком суду одного виду покарання шляхом заміни невідбутої частини цього покарання іншим, більш м’яким видом покарання. Питання застосування заміни невід- бутої частини покарання більш м’ яким роз’ясняються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2.

Передумовою заміни невідбутої частини покарання більш м ’яким є фактичне відбування засудженою особою основного пока­рання у виді обмеження волі або позбавлення волі. Особа, яка відбуває інший вид основного покарання, не підлягає звільненню від його по­дальшого відбування шляхом заміни його невідбутої частини іншим, більш м’яким видом покарання. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 82 КК у разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м’яким засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю. За роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України таке звільнення від додаткового покарання є безумовним (абз. 2 п. 7 по­станови від 26 квітня 2002 р. № 2).

Підстава заміни невідбутої частини покарання більш м’яким складається із двох елементів, кожен з яких є обов’язковим.

Першим елементом підстави (так званим матеріальним елемен­том) — відповідно до ч. 3 ст. 82 КК є те, що засуджений повинен стати на шлях виправлення, тобто в процесі відбування покарання у засу­дженого мають проявитися ті риси, подальший розвиток яких призве­де до мінімалізації можливості вчинення ним нового злочину. Проте для закріплення і розвитку вже досягнутого результату ще вимагаєть­ся подальше відбування засудженим покарання, хоча і більш м’якого порівняно з тим, яке він відбував досі. Досягнення такого стану слід відрізняти від випадків, коли засуджений сумлінною поведінкою і став­ленням до праці вже повністю довів своє виправлення — такий стан є елементом підстави умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Другим елементом підстави (так званим формальним, або форма­лізованим, елементом) згідно з ч. 4 ст. 82 КК є відбуття засудженим певної частини призначеного йому покарання. Розмір цієї частини за­лежить від тяжкості вчиненого особою злочину, форми вини, з якою цей злочин вчинено, наявності рецидиву та деяких інших чинників. Частини покарання, які належить відбути для наявності даного еле­мента підстави, диференційовані за тими самими ознаками, що й при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання, однак у цьому разі вони є меншими. Зокрема, для наявності цього елемента підстави звільнення особа повинна відбути:

1)  не менше третини строку покарання, призначеного судом за зло­чин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2)   не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбав­лення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який її було засуджено до позбав­лення волі;

3)  не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

За наявності зазначених передумов та підстав відповідно до ч. 1 ст. 82 КК суд заміняє особі невідбуту частину покарання іншим по­каранням, додержуючись таких правил:

1)  те покарання, яким замінюється невідбута частина раніше при­значеного особі покарання, має бути більш м’яким, тобто знаходитися на «сходинках покарань» у ст. 51 КК вище за покарання, яке заміню­ється. Наприклад, якщо особа відбуває позбавлення волі на певний строк, воно може бути замінене обмеженням волі, виправними робо­тами, арештом тощо;

2)  це покарання обов’язково повинно бути строковим. Тому не мож­на замінити невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі, наприклад, штрафом чи конфіскацією майна;

3)  строк більш м’якого виду покарання повинен бути визначений в межах, встановлених у Загальній частині КК для даного виду пока­рання. Наприклад, при заміні невідбутої частини позбавлення волі обмеженням волі строк останнього не може бути меншим за один рік і більшим за п’ ять років;

4)  тривалість більш м’якого покарання не повинна перевищувати строку невідбутої частини покарання, раніше призначеного вироком суду. Наприклад, якщо особі заміняються обмеженням волі невідбуті три роки позбавлення волі, то цей більш м’ який вид покарання не може бути їй призначений на строк менше одного року (мінімум для даного виду покарання) і більше трьох років (строк невідбутої частини по­карання).

Цей вид звільнення від відбування покарання є факультативним — за наявності передумов та підстав такого звільнення суд має право, але не зобов’язаний його здійснити.

Кримінально-правові наслідки заміни невідбутої частини по­карання більш м’яким залежать від характеру поведінки особи про­тягом відбування більш м’ якого покарання і можуть бути як сприятли­вими для неї, так і несприятливими. Зокрема, ці наслідки є сприятли­вими, якщо особа під час відбування більш м’якого виду покарання не вчинює жодних нових злочинів. У такому разі строк погашення її судимості обчислюватиметься з моменту закінчення відбуття більш м’якого покарання. Більше того, відповідно до ч. 5 ст. 82 КК за таких умов особа, якій покарання було замінене більш м’яким, може бути умовно-достроково звільнена і від цього більш м’якого покарання за правилами, передбаченими ст. 81 КК. Несприятливі кримінально- правові наслідки настають у разі вчинення особою під час відбування більш м’якого покарання будь-якого нового злочину. У цьому разі згідно з ч. 6 ст. 82 КК суд до покарання за знов вчинений злочин при­єднує невідбуту частину більш м’якого покарання (але не невідбуту частину покарання, з самого початку призначеного особі, від подаль­шого відбування якого її було звільнено) за правилами сукупності вироків (ст. 71 КК).