Розділ ХІХ Звільнення від покарання та його відбування PDF Печать
Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина

Розділ ХІХ Звільнення від покарання та його відбування

 

§ 1. Поняття звільнення від покарання та його види

1. Поняття звільнення від покарання. Реалізація в КК ідей гума­нізації та диференціації кримінальної відповідальності дала підстави для існування інституту звільнення особи, яка вчинила злочин, від покарання. Під звільненням від покарання розуміється відмова дер­жави від застосування покарання до особи, яку обвинувальним вироком суду було визнано винною у вчиненні злочину. Звільнення від покарання має важливе значення у протидії злочинності, оскільки часто досяг­нення цілей, які стоять перед кримінальним правом, можливе без від­бування покарання. Його відбування може стати зайвим, неефективним, зашкодити процесам ресоціалізації особи, яка вчинила злочин.

2. Відмінність звільнення від покарання від звільнення від кримі­нальної відповідальності. Відповідно до чинного КК звільненою від покарання може бути лише така особа, яку суд обвинувальним вироком визнав винною у вчиненні злочину. У цьому — одна із відмінностей звільнення від покарання від звільнення від кримінальної відповідаль­ності, котре, як уже зазначалося, може мати місце лише до винесення судом обвинувального вироку і процесуально оформлюється постановою (ухвалою) суду про закриття провадження у справі у зв’язку зі звільнен­ням особи від кримінальної відповідальності. Крім того, звільнення особи від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання мають різні правові підстави, передбачені у відповідних статтях розділів ІХ та ХІІ Загальної частини КК. Нарешті, особа, яка за вчинення зло­чину була звільнена від кримінальної відповідальності, в усіх випадках визнається такою, що не має судимості. Особа ж, яка звільняється від покарання, у багатьох (однак не в усіх) випадках визнається судимою.

3.  Види звільнення від покарання. Передбачені в розділі ХІІ За­гальної частини КК види звільнення від покарання можуть бути кла­сифіковані за різними критеріями, зокрема:

1)  залежно від «ступеня наближеності» покарання до особи, яка вчинила злочин, виділяють:

а) звільнення від призначення покарання — має місце там, де суд, постановивши обвинувальний вирок, разом з тим у самому вироку зазначає про те, що покарання особі не призначається, тобто суд по­становляє обвинувальний вирок без призначення винній особі пока­рання. Зокрема, таку можливість передбачено у ч. 4 ст. 74 КК, згідно з якою особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визна­но, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною;

б) звільнення від відбування покарання, призначеного судом, — має місце у тих випадках, коли суд виносить стосовно особи обвинувальний вирок з призначенням їй покарання, але в цьому ж вироку постановляє про те, що ця особа не відбуватиме призначене їй покарання. Напри­клад, такі випадки передбачено у статтях 75 та 79 КК. Крім того, звільнення від відбування призначеного покарання може мати місце також через деякий час після постановлення обвинувального вироку — у випадках, встановлених ст. 80 КК;

в) звільнення від подальшого відбування призначеного судом по­карання — має місце там, де особа на підставі обвинувального вироку суду відбуває призначене їй цим вироком покарання, проте в певний момент, до закінчення відбування такого покарання, звільняється від його подальшого відбування. Цей вид звільнення від покарання, у свою чергу, розпадається на два підвиди: перший пов’язаний з тим, що осо­ба звільняється від подальшого відбування покарання без заміни його іншим (наприклад, статті 81, 83, 84 КК), а другий стосується випадків, коли особа звільняється від подальшого відбування одного покарання шляхом заміни його іншим (ст. 82 КК);

2)  залежно від того, правом чи обов ’язком суду є звільнення особи від покарання, виділяють:

а) обов ’язкові види звільнення від покарання — ті, при яких суд зобов’язаний звільнити особу від покарання. До них належать випад­ки, при яких у КК імперативно вказується, що особа звільняється від покарання. Це має місце, наприклад, у разі закінчення строків давнос­ті виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК) або коли особа під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) чи керувати ними (ч. 1 ст. 84 КК);

б) факультативні види звільнення від покарання — ті, при яких суд має право, але не зобов’язаний звільнити особу від покарання. До них належать випадки, коли в КК вказується, що певна особа може бути звільнена від покарання. Це, наприклад, види звільнення від покаран­ня, передбачені ч. 4 ст. 74, статтями 75, 79 КК та деякими іншими;

3)  залежно від того, чи висуваються певні умови щодо подальшої поведінки особи, звільненої від покарання, виділяють:

а) умовні (чи неостаточні) види звільнення від покарання — ті, при яких щодо подальшої поведінки особи протягом визначеного строку висуваються певні умови, виконання яких впливає на остаточність такого звільнення. До них, зокрема, належать випадки, передбачені статтями 75, 79 та 81 КК;

б) безумовні (чи остаточні) види звільнення від покарання — ті, при яких жодні вимоги щодо подальшої поведінки особи не висуваються і звільнення від покарання стає остаточним з моменту набрання законної сили відповідним правозастосовним актом суду. До них належать, на­приклад, випадки, передбачені ч. 4 ст. 74, статтями 80 та 82 КК.

4.  Загальний підхід до характеристики окремого виду звільнення від покарання. Характеристика окремого виду звільнення від покаран­ня логічно розпочинається з визначення поняття такого виду звіль­нення від покарання. Далі, оскільки закон часто пов’язує можливість звільнення від покарання з видами таких покарань, їх розмірами та злочинами, за які їх призначено, ці питання розглядаються як перед­умова звільнення. Проте наявності лише самої передумови звільнення для його здійснення ще недостатньо, оскільки кожен вид звільнення закон пов’язує з певними підставами звільнення, тобто з тими юри­дичними фактами, які тільки й породжують для суду право чи обов’ язок звільнити особу від покарання. Оскільки певна група видів звільнення від покарання пов’язується з вимогами щодо подальшої поведінки за­судженого, то підлягають встановленню умови звільнення від покаран­ня або ж їх відсутність. Після цього має бути встановлено характер звільнення, тобто яким воно є — обов’язковим чи факультативним. І нарешті, визначаються кримінально-правові наслідки звільнення від покарання, які можуть бути як сприятливими, так і несприятливими для особи. Такий порядок аналізу кожного виду звільнення від пока­рання охоплює всю його кримінально-правову характеристику.

5.  Порядок звільнення від покарання. Відповідно до ч. 1 ст. 74 КК «звільнення засудженого від покарання або подальшого його від­бування, заміна більш м’яким, а також пом’якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом’якшення покаран­ня на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених КК». Таким чином, сам законодавець визначає загальне правило, згідно з яким органом, повноважним звільнити особу від покарання, є суд. Процесуальний порядок винесення судом рішення про звільнення особи від покарання визначено у КПК (статті 7, 407, 4071, 408, 4081, 4082, 4083 та ін.).

У разі прийняття Верховною Радою України закону про амністію застосування такого закону до конкретних осіб та їх звільнення від по­карання (незалежно від того, чи є такі особи на момент набрання законом чинності підозрюваними, обвинуваченими, підсудними чи засудженими) також здійснюються виключно судами. Коли ж йдеться про помилуван­ня засудженої особи, то в цьому разі відповідний указ Президента Укра­їни підлягає безпосередньому виконанню тим органом, який здійснює виконання покарання, без спеціального рішення суду.