Печать
PDF

Розділ XV Звільнення від кримінальної відповідальності - § 6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності

Posted in Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина


§ 6.  Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності

1.  Досягнення цілей кари і виправлення особи, яка вчинила злочин, загального і спеціального попередження іноді стає або взагалі немож­ливим (наприклад, унаслідок закінчення тривалого строку після вчи­нення злочину), або просто зайвим. Тому недоцільним є і притягнення особи до кримінальної відповідальності. Відпадає чи істотно зменшу­ється суспільна небезпечність особи, яка вчинила злочин. До того ж можуть бути втрачені речові та інші докази у справі.

Унаслідок цього у ст. 49 КК встановлено строки давності, тобто строки, після закінчення яких особа не може бути притягнута до кри­мінальної відповідальності за раніше вчинений злочин. Закінчення цих строків є підставою обов ’язкового і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності.

2.  У статті 49 КК передбачено такі диференційовані строки дав­ності:

1)   два роки з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який законом передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2)  три роки з дня вчинення злочину невеликої тяжкості, за який за­коном передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3)  п ’ять років з дня вчинення злочину середньої тяжкості;

4)  десять років з дня вчинення тяжкого злочину;

5)  п ’ятнадцять років з дня вчинення особливо тяжкого злочину.

3.  Для правильного обчислення цих строків необхідно визначити початковий та кінцевий моменти їх закінчення.

Початковим моментом спливу строків давності є день, коли злочин був закінчений (завершений). Іноді визначення цього моменту викликає труднощі, проте наука і практика виробили щодо цього певні рекомен­дації. Так, закінчення строку давності для злочинів із матеріальним і формальним складами починається з дня завершення суспільно не­безпечного діяння (дії або бездіяльності), передбаченого кримінальним законом. Строк давності відносно триваючих злочинів обчислюється з дня припинення їх з волі або поза волею особи (наприклад, з дня з’явлення особи із зізнанням, затримання тощо), а стосовно продо­вжуваних злочинів — з дня вчинення останнього діяння з числа тих, що становлять продовжуваний злочин. Початком обчислення строків давності при попередній злочинній діяльності слід вважати день, коли були припинені чи не вдалися підготовчі дії або злочин не було дове­дено до кінця з інших причин, що не залежать від волі винного. При співучасті початковим вважається день, в який була завершена та роль, котру виконував конкретний співучасник.

У ч. 1 ст. 49 КК встановлено і кінцевий момент обчислення строків давності — ним є день набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Відповідно до ст. 401 КПК обвинувальний вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього було внесено подання. У разі подачі апеляції, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасова­но, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляцій­ною чи касаційною інстанцією, якщо інше не передбачено КПК. Отже, якщо зазначені в ч. 1 ст. 49 КК строки закінчилися до дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду, то особа, яка вчинила даний злочин, підлягає звільненню від кримінальної відповідальності.

4. Сприятливе закінчення строків давності можливе лише в разі додержання особою, яка вчинила злочин, двох умов: така особа про­тягом строків, зазначених у ч. 1 ст. 49 КК, не повинна: 1) переховува­тися від слідства та суду і 2) вчинити новий злочин певного виду, а саме середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий.

5. Якщо особа, яка вчинила злочин, ухиляється від слідства або суду, то відповідно до ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання. Але в будь-якому разі особа звільняєть­ся від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення нею зло­чину минуло п ’ятнадцять років (недиференційований строк) і давність не було перервано вчиненням нового злочину.

Під переховуванням від слідства або суду розуміють вчинення осо­бою дій, що свідчать про її прагнення уникнути кримінальної відпо­відальності (наприклад, зміна місця проживання, нез’явлення без по­важних причин до слідчого або суду тощо). Однак при цьому особа має бути відома органам слідства або суду, які повинні вести розшук злочинця, котрий переховується. Як правило, це має місце після вине­сення постанови про притягнення конкретної особи як обвинувачено­го та оголошення її розшуку чи обрання запобіжного заходу.

Зупинення давності означає, що час, який минув з дня вчинення злочину, до дня, коли особа стала переховуватися від слідства або суду, не втрачає свого значення, він зберігається і зараховується в строк давності, що продовжує закінчуватися (а не починається спочатку) із дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання. З’явлення із зізнан­ням — це добровільне особисте з’явлення особи, яка переховується від слідства або суду, до прокурора, слідчого, органу дізнання або суду з усною або письмовою заявою про обставини вчинення злочину і пе­реховування від слідства та суду. Затримання являє собою захід про­цесуального примусу, відповідно до якого особу на короткий строк поміщають до приміщення для утримання затриманих і в такий спосіб позбавляють волі.

Особа, яка вчинила злочин і переховується від слідства або суду, не може все життя, що залишилося, знаходитися під постійним страхом того, що в будь-який час, скільки б його не минуло з дня вчинення зло­чину, вона може бути за нього притягнута до кримінальної відповідаль­ності. Тому в частинах 2 та 3 ст. 49 встановлено, що особа, яка пере­ховується від слідства або суду, в будь-якому разі звільняється від кримінальної відповідальності, якщо: 1) з дня вчинення злочину ми­нуло не менше п’ятнадцяти років і 2) давність не було перервано вчи­ненням нового злочину — середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого.

6. Якщо до закінчення зазначених у ч. 1 або ч. 2 ст. 49 КК строків особа вчинить новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин, то відповідно до ч. 3 ст. 49 КК перебіг давності пере­ривається. Переривання давності означає, що час, який минув з дня вчинення першого злочину, втрачає своє значення. Він визнається юридично незначущим і при новому обчисленні давності взагалі не бе­реться до уваги. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При перериванні давності з дня вчинення нового злочину починають закінчуватися самостійно і паралельно два давнісних строки: один — за перший, а другий — за другий злочин. Ці строки не складаються і не поглинаються, а закінчуються паралель­но і обчислюються окремо по кожному злочину.

Якщо ж протягом строку давності особа вчинить злочин невеликої тяжкості, то перебіг давності за перший злочин не переривається, а продовжується. Одночасно з ним паралельно і самостійно починає спливати строк давності по новому злочину невеликої тяжкості з дня його вчинення.

7. Додержання умов, передбачених частинами 1-3 ст. 49 КК, як правило, є підставою звільнення особи від кримінальної відповідаль­ності. Проте із цього правила закон передбачає два винятки: один — факультативний, а другий — обов’язковий.

8. Факультативний виняток полягає в тому, що якщо після вчи­нення особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено довічне позбавлення волі, минув п’ятнадцятирічний строк давності, то питан­ня про застосування давності розглядається судом, у якого є два варі­анти вирішення цього питання: 1) застосувати давність і на цій під­ставі звільнити особу від кримінальної відповідальності за раніше вчинений нею особливо тяжкий злочин або 2) не застосовувати дав­ність, у зв’язку з чим постановити обвинувальний вирок, а також при­значити винному покарання. При цьому, якщо суд переконається, що винний все ж таки заслуговує на довічне позбавлення волі, він не може його призначити (ч. 4 ст. 49 КК), а заміняє його позбавленням волі на певний строк відповідно до санкції статті КК, за якою кваліфіковано злочин.

9. Обов ’язковий виняток із загального правила про застосування строків давності полягає в тому, що давність не застосовується до осіб, які вчинили злочини проти миру і безпеки людства, передбачені статтями 437-439, ч. 1 ст. 442 КК (планування, підготовка, розв’язання і ведення агресивної війни, порушення законів і звичаїв війни, засто­сування зброї масового знищення, геноцид). Це положення відповідає міжнародним зобов’язанням України, яка 25 березня 1969 р. ратифіку­вала Конвенцію ООН «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства», відповідно до якої ніякі строки давності не застосовуються до воєнних злочинів і злочинів проти люд­ства незалежно від часу їх вчинення. Ця Конвенція з 11 листопада 1970 р. має для України обов’язкову силу. Законом України від 6 бе­резня 2008 р. ратифіковано Європейську Конвенцію 1974 р. про неза- стосування строків давності до злочинів проти людяності та воєнних злочинів. За ст. 9 Конституції України положення міжнародних дого­ворів є частиною національного законодавства України.

 

 

Контрольні запитання

1. Що визнається звільненням від кримінальної відповідаль­ності?

2. Якими є підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності?

3. Якими є передумови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям?

4. Якими є передумови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потер­пілим?

5. Якими є передумови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки?

6. Якими є передумови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обстановки?

7. Якими є передумови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строку давності?

8. В яких випадках перериваються або зупиняються строки давності і які кримінально-правові наслідки це має?