Печать
PDF

Розділ XIV Обставини, що виключають злочинність діяння - § 6. Виконання наказу або розпорядження

Posted in Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина

§ 6. Виконання наказу або розпорядження

1.  Відповідно до ч. 1 ст. 41 КК дія або бездіяльність особи, що за­подіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомір­ною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

Особа, яка одержала законний наказ, зобов’язана його виконати. За своєю юридичною природою виконання законного наказу — це ви­конання особою свого юридичного обов’язку. Відмова від виконання такого наказу, його невиконання або неналежне виконання є право­порушенням, у тому числі злочином (наприклад, для військовослуж­бовця передбачена кримінальна відповідальність за непокору (ст. 402 КК) та невиконання наказу (ст. 403 КК)).

Таким чином, виконання законного наказу як обставина, що ви­ключає злочинність діяння, — це правомірне заподіяння шкоди право- охоронюваним інтересам людини, суспільства або держави особою, зобов ’язаною виконати цей наказ.

2.  Заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам на виконання наказу можливе лише за наявності відповідної підстави. Такою під­ставою згідно з ч. 1 ст. 41 КК і є законний наказ, який виступає необ­хідною і достатньою підставою відповідної дії або бездіяльності, якщо в особи існувала реальна можливість виконати його.

3. Перший елемент аналізованої підстави — це наявність закон­ного наказу або розпорядження. Відомо, що терміни «наказ» і «розпо­рядження» фактично є синонімами. Крім того, вже визнано, що термін «наказ» є родовим стосовно інших актів управління (розпорядження, вказівок тощо). Відносно обставини, що виключає злочинність діяння, наказ — це акт управління, виданий уповноваженою службовою осо­бою, який приписує певній особі (групі осіб) вчинити дію або бездіяльність, пов ’язану із заподіянням шкоди об ’єкту кримінально-правової охорони.

За своїм змістом наказ повинен відповідати повноваженням особи, що видала його. Крім того, він має наказувати вчинення діяння, яке за своїми зовнішніми (об ’єктивними) ознаками збігається з фактичними ознаками якогось злочину. Виконання іншого наказу не є предметом кримінального закону. Крім того, наказ не повинен суперечити чинно­му законодавству і не може бути пов’язаний із порушенням консти­туційних прав і свобод людини і громадянина (ч. 2 ст. 41 КК). Під «чинним законодавством» розуміють не тільки закони, а й підзаконні акти. Наказ, який не відповідає закону або цим актам, визнається не­законним. Виконання такого наказу, пов’язане із заподіянням шкоди об’єктам кримінально-правової охорони, не виключає кримінальної відповідальності за заподіяну шкоду.

Конституційні права і свободи людини і громадянина, які не пови­нен порушувати наказ, передбачені в розділі ІІ Конституції України (статті 21-64). Наказ, що порушує зазначені права і свободи, визна­ється незаконним. Його виконання, що заподіює шкоду правоохоро­нюваним інтересам людини і громадянина, не виключає злочинності скоєного.

Для того щоб відповідати вимогам законності, наказ повинен бути виданий у належному порядку. Цей порядок може передбачати, напри­клад, попереднє узгодження положень наказу з певними органами і особами, візування проекту наказу, видання наказу в письмовій або усній формі, доведення його до виконавця шляхом використання пев­них засобів зв’ язку і т. ін.

4.  Другий елемент, що характеризує підставу виконання законно­го наказу, — це наявність у особи, зобов ’язаної виконати такий наказ, реальної можливості для цього. Якщо така можливість була відсутня, наприклад, унаслідок хвороби виконавця, відсутності відповідної ква­ліфікації, досвіду тощо, то особа не підлягає відповідальності за неви­конання обов’ язкового для неї наказу.

5.  Ознаки виконання наказу, передбачені в ч. 1 ст. 41 КК, визначають його як акт правомірного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтере­сам. Ці ознаки характеризують: 1) суб’єкта виконання наказу; 2) його мету; 3) об’єкт заподіяння шкоди; 4) характер дії (бездіяльності) виконавця наказу. Крім того, слід виділити ще дві ознаки, а саме: 5) своєчасність виконання наказу та 6) межі заподіяння шкоди при виконанні наказу.

6. Суб’єкт виконання наказу. Відповідно до ст. 41 КК таким суб’єктом повинна визнаватися особа, яка зобов’язана виконати за­конний наказ. Це може бути як підпорядкована по службі особа (на­приклад, військовослужбовець, робітник або службовець підприємства, установи або організації), так і особа, яка хоча і не перебуває у від­носинах підпорядкованості, проте внаслідок закону зобов’язана ви­конати звернений до неї законний наказ (наприклад, особа, до якої звернене законне розпорядження представника влади).

7. Мета визначена в ч. 1 ст. 41 КК і полягає в тому, що дія або без­діяльність особи повинна бути підпорядкована меті виконання закон­ного наказу. Для визнання заподіяння шкоди правомірним достатньо, щоб воно було підпорядковано цій меті, і зовсім необов’ язково, щоб ця мета фактично була досягнута (наприклад, особа намагалася зни­щити будівлю на виконання наказу, але це їй не вдалося). Якщо ж осо­ба керувалася іншими цілями (наприклад, заподіяння шкоди для до­сягнення особистих цілей), то вона підлягає кримінальній відповідаль­ності за заподіяну шкоду на загальних підставах.

8. Об’єкт заподіяння шкоди — це правоохоронювані інтереси особи, суспільства або держави: життя і здоров’я людини, її особиста свобода, власність, недоторканність житла, громадська безпека, гро­мадський порядок, довкілля, недоторканність кордонів, авторитет органів державної влади, інтереси внутрішньої безпеки тощо.

9. Характер дії або бездіяльності особи, що виконала наказ, може бути як активним, так і пасивним, на що прямо вказується в ч. 1 ст. 41 КК. Причому дії або бездіяльність у будь-якому разі із зовнішньої, фактичної сторони повинні підпадати під ознаки якогось діяння, перед­баченого КК (наприклад, вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень, позбавлення волі людини, знищення або пошкодження майна, зловжи­вання службовим становищем, перевищення влади і т. ін.).

10. Своєчасність виконання наказу. Відомо, що однією із обов’ язкових ознак змісту законного наказу є вказівка на час, протягом якого він повинен бути виконаний. Тому заподіяння шкоди правоохоро- нюваним інтересам має визнаватися правомірним, якщо виконання за­конного наказу мало місце протягом часу, визначеного в цьому наказі.

11.  Межі заподіяння шкоди. Шкода, що заподіюється правоохо- ронюваним інтересам при виконанні наказу, не може бути безмежною. її межі визначаються змістом даного наказу. Заподіяння шкоди лише в цих межах і визнається правомірним.

Перевищення меж заподіяння шкоди при виконанні законного на­казу свідчить про так званий ексцес виконання наказу (наприклад, заподіяння явно надмірної шкоди, ніж це передбачалося наказом). Якщо цей ексцес вчинено, наприклад, службовою особою, то за на­явності всіх інших ознак її дії слід розглядати як перевищення влади або службових повноважень.

12.  Виконання явно злочинного наказу або розпорядження. Зло­чинним визнається наказ, який наказує вчинити злочин. Таким визна­ється не тільки діяння, передбачене КК, а й діяння, яке є злочином відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями (ч. 2 ст. 7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

У ч. 3 ст. 41 КК зазначено: «Не підлягає кримінальній відповідаль­ності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або роз­порядження». Це положення цілком відповідає ч. 1 ст. 60 Конституції України, де передбачено, що ніхто не зобов’ язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно зло­чинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Особа, яка виконала злочинний наказ, підлягає кримінальній відпо­відальності, як і особа, що віддала такий наказ. Так, службова особа, яка віддала злочинний наказ, підлягає відповідальності за зловживання вла­дою або службовим становищем (ст. 364 КК) і за підбурювання (органі - заторство) до вчинення злочину, передбаченого в наказі. Відповідальність особи, яка виконала такий наказ, залежить від того, чи усвідомлювала вона злочинний характер наказу. Якщо для особи було очевидно, що наказ є злочинним, але вона виконала його, то така особа підлягає кримінальній відповідальності за вчинення злочину на загальних підставах як викона­вець злочину. Це положення сформульоване в ч. 4 ст. 41 КК: «Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає криміналь­ній відповідальності на загальних підставах». При цьому суд може визна­ти вчинення злочину на виконання такого наказу обставиною, що пом’якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).

Особа, яка одержала злочинний наказ, може і не усвідомлювати його злочинного характеру. Проте якщо за обставинами справи вона повинна була і могла це усвідомлювати, то скоєне розглядається як необережний злочин, якщо, звичайно, таке необережне діяння перед­бачене в КК як злочинне. Якщо ж особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу, то за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ (ч. 5 ст. 41 КК). У цьому випадку особа, яка виконала наказ, виступає своєрідним знаряддям у руках того, хто видав злочинний наказ (так зване посереднє заподіяння). Останній підлягає відповідальності як виконавець того умисного злочину, вчи­нення якого передбачалося в наказі і який він вчинив «руками» невин­ного «виконавця» (ч. 2 ст. 27 КК).