Розділ XIV Обставини, що виключають злочинність діяння

 

§ 1. Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння

1. Нерідко приватні, а також службові особи вимушені скоювати вчинки, що за своїми зовнішніми ознаками збігаються з тим або іншим злочинним діянням (наприклад, позбавлення життя того, хто посягає, при захисті від його нападу збігається з ознаками вбивства; знищення майна для усунення небезпеки, викликаної пожежею, має однакові фактичні ознаки зі злочином, передбаченим ст. 194 КК; застосування зброї працівником міліції при затриманні небезпечного злочинця збі­гається з кваліфікованим перевищенням влади тощо). Однак по суті такі вчинки не є суспільно небезпечними і передбаченими КК, а, на­впаки, визнаються правомірними і, як правило, суспільно корисними. У науці кримінального права такі вчинки — необхідна оборона, край­ня необхідність, затримання особи, що вчинила злочин, виправданий ризик, виконання службового обов’язку, виконання законного наказу тощо — іменуються обставинами, що виключають суспільну небез­печність і протиправність, або, інакше кажучи, злочинність діяння. Юридична природа цих обставин полягає в тому, що вони виключають саму підставу кримінальної відповідальності (ст. 2 КК), тобто зазна­чені вчинки характеризуються такими ознаками, які виключають мож­ливість їх визнання суспільно небезпечним діянням, що містить озна­ки складу злочину, передбаченого КК. Цим вони відрізняються від обставин, що служать підставою для звільнення особи від криміналь­ної відповідальності (докладно про це див. у розділі XV підручника).

2. Кримінальний кодекс 2001 р. уперше виділив зазначені обстави­ни в самостійний розділ VIII Загальної частини під назвою «Обстави­ни, що виключають злочинність діяння». Їх перелік — необхідна обо­рона, затримання особи, що вчинила злочин, крайня необхідність, фізичний або психічний примус, виправданий ризик, виконання на­казу або розпорядження, виконання спеціального завдання з поперед- 266 ження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи зло­чинної організації — значно розширений порівняно з КК 1960 р., який передбачав лише необхідну оборону, крайню необхідність та затри­мання злочинця.
Названі обставини характеризуються низкою загальних ознак. Перша ознака полягає в тому, що всі вони являють собою свідомі і во­льові вчинки людини у формі дії (наприклад, при необхідній обороні) або бездіяльності (наприклад, ненадання допомоги при виконанні на­казу). 3.

3. Виняток становить лише заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у результаті непереборного фізичного примусу, якщо вна­слідок такого примусу особа не могла керувати своїми вчинками (ч. 1 ст. 40 КК). Відомо, що непереборний фізичний примус як обставина, яка виключає волимість діяння, розглядається насамперед у розділі, присвяченому об’єктивній стороні злочину. Вочевидь, що ця обстави­на за своєю юридичною природою та ознаками відрізняється від інших обставин, які виключають злочинність діяння, що передбачені в роз­ділі VIII Загальної частини КК.

Друга ознака — це зовнішня подібність (збіг) фактичних, видимих, об ’єктивних ознак скоєного вчинку і відповідного злочину (наприклад, позбавлення життя при необхідній обороні збігається із зовнішніми ознаками вбивства, а заподіяння смерті небезпечному злочинцю пра­цівником міліції при його затриманні збігається з видимими ознаками перевищення влади тощо). У чинному КК аналізовану ознаку прямо не закріплено, проте вона була передбачена в КК 1960 р., в якому стат­ті 13 та 14 характеризували необхідну оборону і крайню необхідність як дії, що підпадають під ознаки діяння, передбаченого КК. Однак і зараз, якщо скоєний вчинок за своїми зовнішніми ознаками не збіга­тиметься з тим чи іншим злочином, то і безпредметним є обговорення питання про наявність якоїсь із розглядуваних обставин.

Третя ознака характеризує соціальний зміст зазначених вчинків. І хоча в КК його прямо не визначено, однак висновок про соціальну характеристику необхідної оборони, крайньої необхідності та інших обставин, що виключають злочинність діяння, може бути зроблений на основі оцінювання підстав для їх вчинення, їх цілей, допустимих засобів їх досягнення тощо. Вони свідчать про те, що більшість із за­значених вчинків є суспільно корисними. Водночас це не виключає того, що в деяких випадках такі вчинки можуть і не бути суспільно корисними (наприклад, окремі випадки заподіяння шкоди потерпілому з його згоди, у стані крайньої необхідності тощо). У таких випадках вони визнаються соціально допустимими (прийнятними), або, як іно­ді кажуть, суспільно нейтральними, але доцільними. Цей висновок відповідає положенням КК, в якому названі вчинки характеризуються як незлочинні. Соціальний же зміст злочину, як відомо, КК визначає через категорію суспільної небезпеки (ст. 11 КК). Отже, аналізовані вчинки як незлочинні не є і суспільно небезпечними.

Четверта ознака характеризує юридичну форму аналізованих вчинків, що визначається в КК передусім через заперечення юридичної форми злочину, тобто передбаченості діяння КК (ч. 1 ст. 11 КК). Так, характеристика більшості з досліджуваних вчинків у КК починається словами «не є злочином...». Позитивна ж характеристика їх юридичної форми полягає в тому, що всі вони є вчинками правомірними. Про це прямо вказується в ч. 1 ст. 41 КК, де заподіяння шкоди правоохороню- ваним інтересам з метою виконання законного наказу визнається дією (бездіяльністю) правомірною. В основі ж правомірності аналізованих вчинків лежить або реалізація особою свого суб’єктивного права, або виконання юридичного обов’язку, або здійснення владного повнова­ження. Тому зазначені обставини закріплені не тільки в КК, а й в інших законодавчих актах (наприклад, законах України «Про міліцію», «Про службу безпеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність», адміністративно-правових та інших законах). До обставин, передбаче­них іншими законодавчими актами, належать виконання професійних чи службових обов’язків, застосування сили, спеціальних засобів, зброї тощо.

Нарешті, п ’ята ознака характеризує кримінально-правові наслідки здійснення аналізованих правомірних вчинків. Ці наслідки полягають насамперед у тому, що такі вчинки не визнаються злочинними, тому вони виключають саму підставу кримінальної відповідальності, а від­повідно і кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду.

Розділ про обставини, що виключають злочинність діяння, не ви­падково розташований в КК після приписів щодо вчення про злочин. Тому зазначені обставини мають значення для вирішення питання про виключення як закінченого, так і незакінченого злочину, а також для виключення злочинності діяння, вчиненого як індивідуально, так і де­кількома особами (у співучасті).

Таким чином, обставини, що виключають злочинність діяння, — це передбачені КК та іншими нормативно-правовими актами зовнішньо подібні зі злочинами суспільно корисні (соціально прийнятні) та право­мірні вчинки, що виключають підставу кримінальної відповідальності за шкоду, заподіяну правоохоронюваним інтересам.

Обставини, що виключають злочинність діяння, можуть бути кла­сифіковані за різними критеріями. Для кримінального права істотним критерієм такої класифікації є юридична форма названих правомірних вчинків. З цього погляду всі обставини, що виключають злочинність діяння, як правомірні вчинки можуть бути розподілені на три групи, а саме:

1) реалізація особою свого суб’єктивного права (наприклад, необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця тощо);

2)  виконання юридичного обов’язку (наприклад, виконання професій­них обов’язків, наказу або розпорядження та ін.); 3) здійснення владних повноважень (наприклад, застосування запобіжних заходів, фізичної сили, спеціальних засобів або зброї, примушування до покори).

Аналізовані обставини в КК посідають різне місце: одні з них пе­редбачені в Загальній частині КК, інші — у частині Особливій. Ті з них, що підпадають під ознаки декількох злочинів, закріплені у Загальній частині КК і вивчаються в курсі Загальної частини кримінального права (необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця, виконання наказу тощо). Інші обставини, що підпадають під ознаки якогось одного злочину, вивчаються в курсі Особливої частини кримі­нального права (наприклад, воєнна необхідність — ч. 1 ст. 433 КК).