Печать
PDF

Розділ ІХ Суб’єкт злочину - § 4. Відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння

Posted in Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина

§ 4. Відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння

1.  Пияцтво, наркоманія, токсикоманія є тим соціальним злом, що прямо пов’язане зі злочинністю. Кримінологічні дослідження показу­ють, що під впливом пияцтва вчиняються 40-45 усіх злочинів, а такі тяжкі злочини, як убивство, тяжкі тілесні ушкодження, хуліганство, грабежі та розбої, в 70-80 випадків учиняються у стані сп’яніння (так званого фізіологічного сп’яніння).

Звичайно, ступінь сп’яніння при вчиненні злочинів буває різним. Нерідко особи, що вчинили злочини у стані сильного сп’яніння, по­силаються на те, що зовсім не пам’ятають, як учинили злочин і чим були зумовлені їх дії. Дійсно, зловживання спиртними напоями, як і наркотичними чи іншими одурманюючими речовинами, знижує само­контроль людини, розвиває моральну нестійкість, корисливі та агре­сивні мотиви, з’являється нерозбірливість в обранні засобів для до­сягнення різних антисоціальних цілей. Мозок людини, отруєний на­званими речовинами, завжди дає негативні збої у своїй діяльності.

У зв’язку з цим і виникає питання про осудність і неосудність осо­би, яка вчинила злочин у стані алкогольного, наркотичного чи психо­тропного сп’яніння, і правомірність притягнення її до кримінальної відповідальності.

2.  У ст. 21 КК це питання вирішене досить виразно: «Особа, яка вчинила злочин у стані сп’ яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримі­нальній відповідальності». Таким чином, за загальним правилом, стан сп’яніння незалежно від його ступеня не виключає кримінальної від­повідальності. Така позиція закону має принципово важливе значення для профілактики і попередження злочинів, що вчиняються у стані сп’яніння.

Пояснюється це тим, що при звичайному фізіологічному сп’янінні відсутній медичний критерій — психічне захворювання, а тому немає підстави для визнання особи неосудною. При фізіологічному сп’янінні не настають ті істотні зміни у психічному стані особи, які характерні для психічного захворювання. Необхідно враховувати й те, що такі особи самі і за власною волею доводять себе до стану сп’яніння, добре розуміючи негативний вплив спиртних напоїв, наркотиків або інших одурманюючих речовин на свою поведінку. Вони усвідомлюють ха­рактер їх можливої негативної поведінки в результаті стану сп’ яніння, передбачають суспільно небезпечні наслідки. Практика свідчить про те, що навіть у стані глибокого фізіологічного сп’яніння особа не втра­чає повною мірою здатності усвідомлювати характер учинюваних нею дій і керувати ними. Інший підхід до вирішення цього питання призвів би до необґрунтованого звільнення від кримінальної відповідальності багатьох осіб, що вчинили тяжкі, особливо тяжкі злочини. Так, не мож­на було б притягти до кримінальної відповідальності водія автотран­спорту, який, перебуваючи у стані глибокого алкогольного сп’ яніння, скоїв автоаварію, внаслідок якої загинули люди.

Отже, при вчиненні злочинів у стані фізіологічного сп’яніння від­сутній не тільки медичний, а й юридичний критерій неосудності. Більш того, в таких випадках осудність особи настільки очевидна, що немає необхідності навіть призначати судово-психіатричну експертизу.

3.  Однак у судовій практиці, хоча і рідко, але трапляються випадки, коли на ґрунті хронічного алкоголізму виникають тяжкі психічні за­хворювання — біла гарячка, алкогольний галюциноз та ін. Під впливом таких захворювань особа може вчинити суспільно небезпечне діяння у стані, коли вона не усвідомлює свої дії (бездіяльність) або не може керувати ними. У таких випадках на підставі ч. 2 ст. 19 КК особа ви­знається неосудною і не підлягає кримінальній відповідальності.

Таке захворювання може виникнути не тільки у злісних алкоголіків, але навіть і в тих, хто не страждає на алкоголізм. Практиці відомі ви­падки, коли під впливом різних несприятливих обставин — фізичного або психічного виснаження, нервових перевантажень та інших не­сприятливих обставин, навіть при незначному вживанні алкоголю або наркотиків настають такі серйозні розлади психіки (так зване патоло­гічне сп’яніння), коли особа не усвідомлює свої дії або не може керу­вати ними. Такі особи з урахуванням висновків судово-психіатричної експертизи визнаються неосудними.

З огляду на підвищену небезпечність осіб, що вчиняють злочини у стані сп’яніння, у п. 13 ст. 67 КК ця обставина визнається обтяжу­ючою при призначенні покарання. Але залежно від характеру вчинено­го злочину суд має право і не визнавати цю обставину обтяжуючою (ч. 2 ст. 67 КК). Це, наприклад, випадки, коли вчинення злочину аж ніяк не пов’язано зі станом сп’яніння або коли неповнолітній, який раніше не вживав спиртних напоїв, під впливом дорослих довів себе до стану сп’яніння і в такому стані вчинив хуліганство.

В усіх випадках, коли суд не визнає стан сп’ яніння обтяжуючою обставиною, він повинен навести у вироку мотиви свого рішення.

 

Контрольні запитання

1. Хто може бути суб’єктом злочину?

2. Які обов’язкові ознаки суб’єкта злочину?

3. З якого віку особа може бути визнана суб’єктом злочину?

4. Що таке осудність як ознака суб’єкта?

5. Які особи можуть бути визнані неосудними?

6. Яке співвідношення медичного та юридичного критеріїв у формулі неосудності?

7. Що таке обмежена осудність?

8. Які наслідки визнання особи неосудною та обмежено осуд­ною?

9. Як у законі вирішується питання відповідальності особи, котра вчинила злочин у стані сп’ яніння?

10. Хто такий спеціальний суб’єкт злочину?




[1] Вводиться в дію з 1 січня 2010 р.

[2] Бажанов, М. И. Уголовное право Украиньї: Общая часть / М. И. Бажанов. - С. 44.