Виконання покарань у зарубіжних країнах

Пенітенціарна система Німеччини, її досвід поводження із засудженими, з огляду на демократичні принципи та окремі інститути, є унікальними і широко визнаними у Європі. Про це свідчить історичний шлях, що пройшла ця держава, розташована на перехресті країн африканського, азіатського і європейського континентів. У 1990 р. сталося історичне об'єднання Німеччини шляхом возз'єднання НДР і ФРН.

Визначне значення у чинній системі законодавства на території Німеччини має Конституція ФРН 1949 р., у відповідно до якої компетенція федеративного законодавства щодо юрисдикції земель є пріоритетною. На долю земель відводиться правове врегулювання у порядку конкуруючої компетенції вирішення питань щодо освіти, культури, діяльності місцевих органів влади, управління, політики тощо.

Кримінальне законодавство Німеччини базується на Кримінальному Кодексі 1871 р., в основу якого було покладене Прусське кримінальне положення 1851 р. У процесі вдосконалення Німецького кримінального законодавства було підготовлено 8 проектів нового Кримінального кодексу, жоден з яких, однак, не був реалізований повністю. У період Кайзерівської імперії і Веймарської республіки, тобто до 1933 р. в нього були включені часткові зміни та доповнення.

За період фашистської диктатури Гітлера у кримінальний закон були включені норми, які фактично скасували до всі буржуазно-демократичні основи права, що призвело до повного свавілля та беззаконня. Після розгрому фашистської Німеччини низка законів, прийнятих у період 1933-1945 рр., були виділені постановою сполученої Командної Ради. Кримінальний кодекс був відтворений у редакції 1933 р.

Потреба у правових засадах, які б відповідали сучасним поглядам на злочин і покарання, після всіх зазначених змін і доповнень, що вносились у різні історичні періоди, призвели до реформи. Як наслідок, з 1 січня 1975 р. у Німеччині почав діяти новий Кримінальний кодекс. Чинна редакція КК Шмеччини не охоплює всього кола кримінально-карних діянь і тому вони зустрічаються також у більш як 400 законодавчих актах.

Відповідно до п. 39 Кримінального кодексу Німеччини позбавлення волі повинно допомогти правопорушникам та іншим громадянам пізнати всю тяжкість та негідність злочинного діяння, а також підготовки його вчинення у суспільстві. У країні діє система покарань, і разом з цим використовуються заходи виправлення і безпеки в залежності від ступеня суспільної безпеки особи, яка здійснила правопорушення. Смертна кара була відмінена у 1949 р. згідно зі ст. 102 Конституції.

До додаткових видів покарання відносяться: заборона керування автотранспортними засобами на строк від одного до трьох місяців; заборона на професію тощо. Наприклад, до небезпечних злочинців як додаткова міра використовується інтерніювання з метою безпеки на строк до 10 років.

Позбавлення волі призначається на строк до шести місяців, а за наявності особливих обставин - до п'ятнадцяти років або на все життя. Сума штрафу обчислюється в денних заробітках у розмірі від 5 до 360 ставок у сумі однієї ставки, в межах від 2 до 10 000 марок. Тривалий процес доповнень та змін до кримінального законодавства призвів до того, що у 1978 р. було надруковано нову редакцію КК Німеччини.

Як доповнення до КК Німеччини у 1976 р. був виданий закон про виконання покарань та заходів виправлення і безпеки, пов'язаних з позбавленням волі. В ньому регламентується діяльність в'язниць та соціально-терапевтичних і інших закладів, які за ініціативою земель та на власні фінансові асигнування будуються у даних землях. Основні інститути цього закону набували чинності поетапно: - з 1 січня 1977 р., 1980 р., 1982 та 1986 р.

Відбування покарання у пенітенціарних установах Шмеччини відображає виражений диференційований підхід. Всі засуджені за злочини, вчинені проти державного або суспільного устрою, а також за насильницькі дії проти життя та інші, які кримінальний Закон називає небезпечними, тримаються у в'язницях закритого типу. Це основний вид пенітенціарних установ.

В установах, призначених для використання заходів виправлення та безпеки, в яких створено соціально-терапевтичні відділення, тримаються особи з психічними хворобами, а також засуджені, що лікуються від наркоманії та алкоголізму. До цієї категорії відносять також установи, у яких тримають після одержання покарань рецидивістів, які проходять стадію адаптації до життя на волі. Створено також установи для засуджених жінок, осіб молодого віку та попереднього ув'язнення.

Крім того, існують пенітенціарні установи відкритого типу. На організацію виконання відбування покарань справляє значний вплив концепція та ідеї класичної школи права - відплата за вчинене. Персонал в'язничної системи ФРН чітко притримується заповіді: не забирати у людей більше прав, ніж треба, привчати засудженого підкорятися закону і бути підзвітним за свої дії. Виконуються ці завдання за допомогою різних інститутів системи, насамперед зусиллями соціальних працівників.

Великого значення такі працівники надають вивченню особи засудженого у той період, коли він потрапляє на 6 тижнів у в'язницю, у відділення тимчасового тримання. У цей період психологи, юристи, педагоги, представники біржі праці ретельно слідкують за засудженими, після чого на кожного з них складається характеристика. Передбачається, що на першому етапі перебування засудженого в пенітенціарному закладі вона повинна полегшити роботу персоналу. Потім до неї заноситимуть зміни і доповнення.

Після своєрідного обстеження засудженого направляють до закладу, в якому йому легше адаптуватись з огляду на загальні риси оточення, в яке його введуть для відбуття покарання у разі позбавлення волі.

Особливо цікавим є порядок, відповідно до якого засуджені направляються в місця відбуття покарання, розташовані не далі як 110 км від їхнього постійного місця проживання. Становить інтерес організація праці. Відповідно до Закону засуджені працюють 38,5 годин на тиждень, що на 1,5 години менше за максимально допустиме продовження робочого часу, передбаченого міжнародно-правовими нормами.

Як в Україні, так і в Німеччині існує проблема працевлаштування засуджених. Щоб її вирішити, адміністрація встановлює зв'язки з потенційними роботодавцями, зацікавлюючи їх тим, що кожного тижня вони можуть використовувати саме ту кількість робітників, яка їм потрібна на певний час. Компанії перераховують зароблені кошти до земельного бюджету, з якого фінансуються пенітенціарні установи, що, однак, покриває лише 15% витрат на утримання засуджених. Звідси - державні субсидії.

Однак вважається, що економічна вигода від праці засуджених за 5-8 років їх ув'язнення у будь-якому разі не покриється тими соціальними збитками, які виникнуть, після повернення на волю озлобленої людини з підірваним здоров'ям, не пристосованої до життя, що буде мешкати серед правослухняних громадян. Щоб цього не сталося, персонал пенітенціарних установ повинен підтримувати і закріплювати зв'язки засудженого з середовищем в цілому і зі своєю сім'єю зокрема. Крім соціальних працівників, ці завдання вирішуються спеціальними контактними групами.

На відміну від соціальних працівників, які надають допомогу порадами, роз'ясненнями і рекомендаціями, запрошують засуджених у свої домівки, працівники контактних груп добровільно контактують з ними під час відбуття покарання, надають їм різну практичну допомогу.

До контактних груп допускають тих, хто виправдав себе як добропорядний громадянин. Це можуть бути і службовці Мін'юсту, і працівники пенітенціарних установ. Крім цього, в ФРН діють піклувальницькі ради, які зобов'язані допомагати адміністрації пенітенціарних установ у виправних діях до засуджених. Піклу-вальницька рада не повинна залежати від адміністрації в'язниці, тому її представники не входять до ради, у той самий час як його члени ради мають можливість без заборон відвідувати пенітенціарні установи.

До тклувальницької ради входять 8-10 авторитетних громадян міста. Це можуть бути члени парламенту, юристи, лікарі, вчителі, бізнесмени, промисловці, робітники. Вони наділені функцією контролю за організацією виконання наказів, працею засуджених і виховними діями соціальних працівників і контактних груп.