§ 4. Правове положення перегринів

Перегрини (peregrini) — це чужоземці, тобто населення общин, які не мали автономії. Унаслідок загарбницьких війн Рим підкорив сусід­ні території, населення яких не оберталося в рабство, але й не набува­ло римського громадянства.

Правового статусу перегрина набувала дитина при народженні в сім’ї перегринів або матір’ю-перегринкою поза шлюбом. Римський громадя­нин за деякі кримінальні злочини міг бути позбавлений свого статусу і висланий в місця проживання перегринів, де й набував їхнього статусу.

Політичних прав перегрини не мали. У приватноправовій сфері вони керувалися власним національним правом (ius gentium) згідно з законом про провінції, який встановлював для них особливий право­вий статус. Різноманітність приватного права, що діяло для перегринів різних общин, а також відсутність правових норм, які регулювали б відносини перегринів із римськими громадянами, ускладнювали роз­виток цивільного обороту (торгівлі). Основну роль в усуненні цих негативних факторів відіграв перегринський претор, який узагальню­вав досвід правової культури різних провінцій та застосовував його у практичній діяльності^[17].

В окремих випадках перегринам могло бути надане римське грома­дянство на підставі законів як нагорода за особливі заслуги перед Римом. Іноді надання римського громадянства перегринам спеціальними актами державної влади було пов’язане з політичними чи економічними моти­вами, наприклад з метою поповнення римських легіонів воїнами, в яких, як відомо, мали право служити тільки римські громадяни.

На початку III ст. н. е., а саме у 212 р., імператор Каракалла надав прав римського громадянства всім підданим Римської держави, за деякими незначними обмеженнями, чим усунув відмінності у право­вому статусі різних верств імперії.