§ 3. Спеціальні види зберігання

1.  Статті 967—978 ЦК присвячені таким спеціальним видам зберігання, як: зберігання речей у ломбарді; зберігання цінностей у банку; зберігання речей у камерах схову транспортних організацій;зберігання речей у гардеробах організацій; зберігання речей пасажира під час його перевезення; зберігання речей у готелях; зберігання речей, що є предметом спору; зберігання автотранспортних засобів; договір охорони. Норми, що вміщені у цих статтях, слід розглядати як спеціальні, тобто такі, що розраховані на регулювання конкретних видів зберігання. З цього випливає кілька висновків. По-перше, зміст цих норм може тлумачитися лише буквально,І вони не підлягають застосуванню за аналогією. По-друге, норми,що розраховані на регулювання певного спеціального виду зберігання, не можуть застосовуватися, навіть субсидіарно, до регулювання Іншого спеціального виду зберігання, крім випадків, передбачених договором або законом. По-третє, правила, що містяться взагальних положеннях про зберігання, застосовуються до регулювання певного спеціального виду зберігання лише субсидіарно.

2.  Основним видом діяльності ломбарду, який згідно зі ст.1 Закону про фінансові послуги є фінансовою установою,  є видача фізичним особам відповідних грошових сум під заставу їх певного майна (заставні операції ломбарду як фінансової установи). Ці відносини, хоча вони і пов'язані з передачею фізичною особою відповідного майна у володіння ломбарду, як предмета застави, регулюються не правилами про зберігання речей, а правилами, що встановлені для застави у формі закладу (див. коментар до гл.49 ЦК).

Додатковим, хоча І окремим видом діяльності ломбарду, є зберігання ним майна фізичних осіб. Саме на регулювання цих відносин і розраховані правила, закріплені в ст.ст.967—968 ЦК. Субсидіарно до цих відносин можуть застосовуватися правила, що становлять загальні положення про зберігання. Договір зберігання речі, прийнятої ломбардом, оформлюється видачею зберігачем (ломбардом) фізичній особі (поклажодавцеві) іменної квитанції. Річ, що здається до ломбарду на зберігання, підлягає оцінці за погодженням сторін. Цей вид договору зберігання завжди є оплатним.

Ломбард зобов'язаний страхувати на користь поклажодавця за свій рахунок речі, прийняті на зберігання, виходячи з повної суми їх оцінки. Строк договору визначається погодженням сторін. Поклажодавець зобов'язаний забрати річ після закінчення строку зберігання. Відповідно до ст.968 ЦК річ, яку поклажодавець не забрав із ломбарду, після спливу 3 місяців від дня закінчення строку договору зберігання, може бути продана ломбардом у порядку, встановленому законом. Із суми виторгу, одержаної від продажу речі, вираховуються плата за зберігання та інші платежі, що належать ломбардові. Залишок суми повертається ломбардом поклажодавцеві.

3.  Відповідно до ст.47 Закону про банки останні мають правонадавати послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів. Відповідно до цього ЦК передбачає два види договорів, у яких зберігачем виступає банк. Перший вид — це договір зберігання цінностей, передбачений ст.969 ЦК, а другий — договір про надання поклажодавцеві індивідуального банківського сейфа (його частини або приміщення), що охороняється банком, передбачений ст.970 ЦК.

За договором зберігання цінностей банк приймає на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності без надання поклажодавцеві особливих умов зберігання. При цьому за уповноваженням поклажодавця банк за таким договором може вчинювати і правочини з цінними паперами, прийнятими на зберігання. Укладення такого договору засвідчується видачею банком поклажодавцеві іменного документа, пред'явлення якого є підставою для повернення йому цінностей, шо зберігаються.

За договором про надання індивідуального банківського сейфа (його частини або приміщення), що охороняється, банк надає поклажодавцеві особливі умови зберігання, які за змістом можуть бути відмінними. По-перше, банк може сам приймати від поклажодавця цінності, що становлять предмет зберігання, і контролювати їх поміщення в сейф та одержання їх із сейфа поклажодавцем. По-друге, банк може надавати поклажодавцеві право особистого доступу до сейфа (Його частини або приміщення), що охороняється, тобто права на особисте розміщення цінностей у сейфі та одержання цінностей з нього, для чого видає поклажодавцеві ключ від сейфа, картку, що його ідентифікує, інший знак або документ, що посвідчує право його пред'явника на доступ до сейфа та одержання з нього цінностей. При цьому банк не контролює вміст сейфа, хоча й несе обов'язок з охорони приміщення, де знаходиться сейф. Саме тому згідно зі ст.971 ЦК до такого договору повинні застосовуватися положення ЦК про майновий найм (оренду) (див. коментар до гл.58 ЦК).

4. Згідно зі ст.972 ЦК камери схову загального користування, що перебувають у віданні транспортних організацій, зобов'язані брати на зберігання речі у будь-яких осіб, незалежно від наявності у них проїзних документів. Це пов'язано з тим, що цей договір визнається публічним договором (див. коментар до гл.52 ЦК). Оскільки ст.972 ЦК виокремлює деякі правила щодо договору зберігання речі в автоматичних камерах схову, слід виходити з того, що при цьому існує два способи зберігання, а саме: зберігання речей власне в камерах, де річ приймається відповідальним за це працівником; зберігання речей в автоматичних камерах, при якому річ в камері розміщується безпосередньо поклажодавцем без контролю з боку зберігача, хоча останній зобов'язаний створювати такі умови, які б виключали можливість зламування автоматичної камери. Саме тому відповідно до ч.б ст.972 ЦК до договору про зберігання речі в автоматичних камерах підлягають застосуванню положення ЦК про майновий найм (оренду) (див. коментар до гл.58 ЦК). На підтвердження прийняття речі на зберігання до камери (крім автоматичних камер) поклажодавцеві видається квитанція або жетон. При їх втраті здана до камери зберігання річ видається поклажодавцеві із наданням доказів належності йому цієї речі. При зберіганні речі у камері схову предмет зберігання підлягає оцінці в момент її передання на зберігання, оскільки збитки, завдані поклажодавцеві внаслідок її втрати, нестачі або пошкодження, відшкодовуються у розмірі суми, встановленої цією оцінкою. Зазначені збитки підлягають відшкодуванню протягом доби з моменту пред'явлення вимоги про це. Строк зберігання речей визначається правилами, що видаються відповідно до транспортних кодексів (статутів), або погодженням сторін. Речі, що не були забрані у встановлений строк, підлягають зберіганню камерою ще протягом 3 пільгових місяців. Зі спливом цього строку річ може бути продана у порядку, встановленому законом.

5.  Гардеробом організації є спеціально визначене місце в її приміщенні для зберігання верхнього одягу та головних уборів її працівників та відвідувачів організації. Оскільки гардероб є частиною організації, зберігачем речі, що була здана, є згідно зі ст.973 ЦК сама організація. Прийняття речі на зберігання гардеробом організації посвідчується відповідно до ст.937 ЦК видачею поклажодавцеві номерного жетона або іншого знака. Такий спосіб укладення договору є звичайним для цього виду зберігання. Договір зберігання речей у гардеробах організацій може бути як безоплатним, так і оплатним.  Про о платний характер такого договору поклажодавець повинен бути попереджений у будь-який спосіб, що є очевидним. Незалежно від того, здійснюється цей вид зберігання оплатно чи безоплатно, зберІгач речі зобов'язаний вжити для забезпечення її схоронності усіх необхідних заходів. Ці правила застосовуються також до зберігання верхнього одягу, головних уборів у місцях, спеціально відведених для цього в закладах охорони здоров'я та Інших закладах.

6.  Згідно зі ст.974 ЦК перевізник зобов'язаний забезпечити схоронність валізи (сумки) та особистих речей пасажира (крім дорогоцінностей та грошей), які пасажир перевозить у відведеному місці. У цій статті йдеться про ручну поклажу пасажира, яку він має право провозити із собою безоплатно. Це випливає Із змісту ст.911ЦК, яка серед інших прав пасажира закріплює і його право перевозити безоплатно ручну поклажу у межах норм,  встановлених транспортними кодексами (статутами) (див. коментар до гл.64 ЦК).Якщо раніше відповідальність перевізника за втрату, нестачу або пошкодження ручної поклажі мала місце лише при морських і повітряних перевезеннях і за умови, шо пасажир доведе вину перевізника, нині ЦК поширює правило про відповідальність перевізника за незабезпечення схоронності ручної поклажі незалежно від виду пасажирського перевезення.

7.  Аналіз правил, вміщених у ст.975 ЦК щодо зберігання речей У готелях, дає підстави для виокремлення двох принципових положень. По-перше, ЦК чітко розмежовує відповідальність готелю як зберігача за схоронність майна, внесеного особою, що проживає в ньому, та відповідальність за втрату грошей, інших валютних цінностей, цінних паперів та інших коштовностей особи, що проживає в готелі. В першому випадку обов'язок готелю із зберігання майна, внесеного до готелю, випливає із закону, і тому особа, щопроживає у готелі, лише зобов'язана негайно заявити готелю про виявлену нею втрату речі (порушення цього правила звільняє готель від відповідальності) і довести, що ця річ була внесена нею до готелю. Такою, що внесена до готелю, вважається річ, передана працівникам готелю, а так само річ, що знаходиться у відведеному для особи приміщенні. У другому випадку готель несе відповідальність за втрачені гроші, інші валютні цінності, цінні папери та коштовності тільки у випадку, коли вони були окремо передані готелю на зберігання на підставі договору особою, що проживає в готелі. По-друге, ЦК виходить з того, що зазначені правила застосовуються до зберігання речей фізичних осіб у гуртожитках, мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та Інших організаціях, у приміщеннях яких особа тимчасово проживає.

8.  Статтею 976 ЦК передбачені правила щодо зберігання речей,що є предметом спору (секвестр). За договором секвестру дві або більше осіб, між якими виник спір про право на річ, передають її на зберігання третій особі (зберігачеві речі), яка приймає на себе обов'язок після вирішення спору повернути річ особі, визначеній за рішенням суду або за погодженням усіх осіб, між якими є спір(договірний секвестр). Річ, що є предметом спору, може бути передана на зберігання за рішенням суду (судовий секвестр). Зберігачем у такому випадку може бути особа, призначена судом, або особа,визначена за домовленістю сторін, між якими є спір. В обох випадках необхідна згода зберігача, якщо законом не передбачено інше. Як виняток із загального правила про зберігання слід розглядати можливість передачі на зберігання в порядку секвестру нерухомих речей. Зберігач, що здійснює зберігання речі в порядку секвестру,має право на плату за рахунок сторін, між якими є спір.

9.  Спеціальним видом зберігання згідно зі ст.977 ЦК є зберігання автотранспортних засобів. У тих випадках, коли зберігачем за цим договором є суб'єкт підприємницької діяльності, такий договір є публічним (див. коментар до гл.52 ЦК). За договором зберігання транспортного засобу в боксах, гаражах та спеціальних стоянках зберігач зобов'язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видавати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця. Прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером чи жетоном). Відповідальність зберігача за втрату або пошкодження автотранспортного засобу ст.977 ЦК не регулюється, а тому вона має наставати за правилами, закріпленими в загальних положеннях про зберігання(див. пункти 1.12, 1ЛЗ коментарю до цієї глави). Договір зберігання транспортного засобу поширюється також на відносини між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та їх членами. Це правило є диспозитивним, а тому застосовується, якщо інше не встановлено законом або статутом кооперативу.

10. Нарешті, серед спеціальних видів зберігання ст.978 ЦК передбачає договір охорони, який слід розглядати не як спеціальний вид зберігання, а як окремий вид договору про надання послуг. За цим договором охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності,   зобов'язується  забезпечити  недоторканність  особи   чи майна, які охороняються. Вказівка на те, що охоронцем у цьому договорі виступає суб'єкт підприємницької діяльності, свідчить про то шо цей договір є публічним (див. коментар до гл.52 ЦК). Предметом цього договору може бути нерухоме майно або фізична особа Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов’язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцеві встановлену плату. Оскільки цей договір є різновидом договору про надання послуг, на відносини, що виникають на його підставі, поширюються правила гл.63 ЦК.