4.  Суб'єкт цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання

1. При порушенні договірного зобов'язання цивільно-правова відповідальність покладається на сторону, що порушила зобов'язання. При передорученні виконання свого обов'язку Іншій особі боржник згідно зі ст.6і8 ЦК відповідає за порушення зобов'язання цією особою, крім випадків, коли договором або законом встановлена відповідальність безпосереднього виконавця. У позадоговірних зобов'язаннях майнова та моральна шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала (див. коментар до гл.82 ЦК).

2. Згідно зі ст.619 ЦК поряд із відповідальністю боржника договором або законом може бути передбачена додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. Так, субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями виробничого кооперативу несуть згідно зі ст.163 ЦК Його члени (див. коментар до гл.8 ЦК), відповідно до ст.554 ЦК таку ж відповідальність перед кредитором несе поручитель, якщо це передбачено договором поруки (див. коментар до гл.49 ЦК). У позадоговірних зобов'язаннях субсидіарну відповідальність за шкоду, завдану неповнолітньою особою, у разі відсутності в неї майна, достатнього для її відшкодування, несуть згідно зі ст.1179 ЦК її батьки (усиновлювачі) або піклувальник (див. коментар до гл.82 ЦК). Особливість виконання субсидіарних зобов'язань, при яких з'являється додатковий боржник, зумовлена двома чинниками, а саме: черговістю виконання такого зобов'язання перед кредитором та особливим характером відносин між основним та додатковим боржником. Оскільки виконання такого зобов'язання є обов'язком основного боржника, кредитору належить право вимоги саме до нього. І тільки у випадках відмови основного боржника задовольнити вимогу кредитора, останній може пред'явити вимогу у повному обсязі до додаткового боржника. Таке ж право належить кредиторові і тоді, коли він не одержить від основного боржника в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу. Але у випадках, коли вимога кредитора може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника, кредитор не може вимагати задоволення такої вимоги від додаткового боржника. Особливий характер відносин між основним та додатковим боржником знаходить свій прояв у наступному. Додатковий боржник повинен до задоволення вимоги, пред'явленої Йому кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред'явлення до нього позову — подати клопотання до суду про залучення основного боржника до участі у справі. Невиконання додатковим боржником цієї вимоги закону надає право основному боржнику висунути проти його регресної вимоги усі заперечення, які він мав проти кредитора.

5. Підстави і умови цивільно-правової відповідальності

1. Юридичною підставою для усіх видів цивільно-правової відповідальності є норма права, що була порушена, а фактичною підставою цивільно-правової відповідальності є наявність певних умов, що у своїй сукупності утворюють склад цивільного правопорушення. Необхідними умовами цивільно-правової відповідальності за загальним правилом є: протиправність поведінки особи; школа, як результату протиправної поведінки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина особи, що заподіяла шкоду.

2.  ПротиправнІсть поведінки особи, на яку покладається цивільно-правова відповідальність, завжди є обов'язковою умовою. Правомірні дії особи не можуть спричиняти її майнової відповідальності, за винятком випадків, передбачених у законі. Такий виняток міститься, наприклад, у ст. 1171 ЦК, згідно з якою шкода,завдана особою у стані крайньої необхідності, тобто в результаті правомірних дій, підлягає відшкодуванню особою, яка її завдала(див. коментар до гл.82 ЦК). Протиправними в цивільному праві можуть бути як дії, так і бездіяльність особи, наприклад, поза невиконанні особою передбаченого законом або договором обов'язку здійснити певні дії. Якщо в сфері позадоговірних зобов'язані порушення стороною приписів правових норм, що завжди у цій сфері мають імперативний характер, безумовно свідчать про про-типравність поведінки особи, то в сфері договірних зобов'язань протиправною є така поведінка, яка порушує лише такі імперативні приписи актів цивільного законодавства, від яких сторони відповідно до ст.6 ЦК не можуть відступити в договорі (див. коментар до гл.1 ЦК), а також поведінка, шо призводить до порушення і договірного зобов'язання.  Одним  із  видів такого  порушення є прострочення боржника або кредитора. Згідно зі ст.612 ЦК боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання (невиконання зобов'язання) або виконав його не в строк, встановлений договором або законом (неналежне виконання зобов'язання).Боржник не вважається таким, що прострочив, якщо зобов'язання не може бути виконане ним внаслідок прострочення кредитора. Відповідно до ст.613 ЦК кредитор вважається таким, що прострочив, у таких випадках. По-перше, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником. По-друге, якщо він не вчинив дій, що встановлені договором та актами цивільного законодавства, або дій, що випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення   яких   боржник   позбавлений   можливості   виконати   свій обов'язок. Йдеться, наприклад, про випадки, коли довіритель у договорі доручення (кредитор) всупереч вимогам ст.1007 ЦК не забезпечив повіреного (боржника) засобами, необхідними для виконання доручення (див. коментар до гл.68 ЦК). По-третє, у разі затримання передачі боржником належно виконаного кредиторові через відмову останнього повернути боржникові борговий документ або видати розписку у відповідності з вимогами ст.545 ЦК(див. коментар до гл.48 ЦК).

3.   Під шкодою як наслідком протиправної поведінки особи, розуміють зменшення або втрату певного особистого (немайнового)чи майнового блага, а тому залежно від об'єкта цивільного правопорушення розрізняють майнову та немайнову (моральну) шкоду(характеристика збитків та моральної шкоди міститься в пп. 3.2,6.1-6.3 коментарю до цієї глави ЦК).

4.   Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності,як причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення того факту,що саме протиправна поведінки конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що спричинила шкоду (збитки) іншій особі. Коли виникнення шкоди (збитків) є результатом єдиної дії особи, труднощів у встановленні причинного зв'язку не виникає. Труднощі виникають тоді, коли негативним наслідкам передують декілька діянь. Саме у цих випадках необхідно з усього ланцюжка загального взаємозв'язку явищ, які відносяться до конкретної справи, виділити лише те (ті) з діянь, яке (які) були необхідними і достатніми для заподіяння шкоди (спричинення збитків). У практичній площині питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою (збитками) — це питання факту, яке має бути вирішено судом шляхом детальної оцінки усіх фактичних обставин справи, у тому числі й результатів можливих експертиз.

5. Вина в цивільному праві тривалий час розглядалась як психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків і вважалася суб'єктивною підставою цивільно правової відповідальності. Певною мірою це було пов'язано з тим, що цивільно-правова відповідальність розглядалась як різновид загально-юридичної відповідальності, стосовно якої вина визнавалася не тільки її обов'язковою умовою, а й заходом відповідальності, оскільки вид і розмір, наприклад, кримінальної відповідальності залежать від форми вини, що поділяється на умисну та необережну, а кожна з них має ще й відповідні види. Саме тому КК у ст.ст.23—25 містить законодавчі визначення усіх форм та видів вини. Хоча і у цивільному праві вина згідно зі ст.614 ЦК формально також поділяється на зазначені форми, а необережність у свою чергу буває легкою чи грубою, ні ЦК, ні інші акти цивільного законодавства не закріплюють аналогічних визначень, оскільки форми та види вини в цивільному праві мають певною мірою умовний характер. Лише як виняток із загального правила в ЦК інколи є посилання на умисну або необережну форму вини. При цьому умисел у цивільному праві включає елемент наміру, тоді як необережність пов'язана з недотриманням стороною вимог уважності та обачливості. Взагалі вина в цивільному праві є лише підставою відповідальності, а не її заходом. Заходом цивільно-правової відповідальності є розмір завданої шкоди (спричинених збитків). Це пов'язано з тим, що головною функцією цивільно-правової відповідальності є компенсаційна функція, суть якої полягає у поновленні порушеної майнової сфери особи шляхом відшкодування їй заподіяної шкоди (спричинених збитків), а тому для настання цивільно-правової відповідальності, за загальним правилом, достатньо наявності вини у будь-якій формі. Більш того, відповідно до ст.614 ЦК договором або законом може передбачатися цивільно-правова відповідальність незалежно від вини особи, яка порушила зобов'язання. Така відповідальність передбачена наприклад ст-950 ЦК для професійного зберігача, який відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (див. коментар до гл.66 ЦК). Незалежно від вини відшкодовується шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, оскільки згідно зі ст.1187 ЦК особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (див. коментар до гл.82 ЦК). З урахуванням зазначених чинників ЦК відмовився від традиційного підходу до розуміння вини. Про це свідчить правило, закріплене в п.2 ч.ї ст.614 ЦК, згідно з яким особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Отже, є усі підстави стверджувати, що під виною ЦК визнає не психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків, а невжиття нею об'єктивно Існуючих заходів, що залежать від неї і спрямованих на недопущення порушення зобов'язання. У такий спосіб вина в цивільному праві переводиться зі сфери суб'єктивних психічних відчуттів у сферу об'єктивно можливої поведінки особи з урахуванням обставин конкретної ситуації. Згідно зі ст.614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, вважається винною в цьому, поки не доведе відсутність своєї вини. Аналогічне правило закріплено в ст.1166 ЦК стосовно особи, яка завдала шкоди іншій особі. Отже, в цивільному праві діє презумпція (припущення) вини правопорушника. Це означає, що потерпіла від правопорушення особа не зобов'язана доводити вину правопорушника, а останній, якщо він вважає себе невинним, зобов'язаний довести це (спростувати вказану презумпцію).

6. Відшкодування збитків і моральної шкоди

1.  Покладення на правопорушника цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків та моральної шкоди може мати місце за наявності повного складу цивільного правопорушення   (протиправність   поведінки,   наявність   майнової   шкоди(збитків) чи моральної шкоди, причинний зв'язок та вина).

2.  З урахуванням того, що збитки є загальною цивільно-правовою санкцією, будь яке порушення зобов'язання згідно зі ст.623ЦК має своїм наслідком обов'язок щодо їх відшкодування. За загальним правилом, викладеним у ст.22 ЦК, відшкодуванню підлягають збитки у повному обсязі, тобто як реальні збитки, так і упущена вигода, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірах (див. коментар до гл.З ЦК). Наявність збитків, завданих порушенням зобов'язання,та їх розмір у кожному конкретному випадку має доводитися кредитором. Стаття 623 ЦК містить правило, яким слід керуватися кредиторові при визначенні збитків. Згідно з цим правилом при визначенні збитків мають враховуватися ринкові ціни, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а у разі якщо вимога не буде задоволена добровільно, — у день пред'явлення позову. Суду надане право задовольняти вимоги кредитора про відшкодування збитків з урахуванням ринкових цін, існуючих на день ухвалення ним відповідного рішення. При визначенні упущеної вигоди мають враховуватися заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

3. Відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням договірних зобов'язань може мати місце у випадках, передбачених договором чи законом. Підстави, умови та порядок відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, дією чи бездіяльністю, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, закріплені в ст.ст.1167— 1168 ЦК (див. коментар до гл.82 ЦК). За загальним правилом, викладеним у ст.23 ЦК, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню і не пов'язана з розміром цього відшкодування. Якщо інше не встановлено договором чи законом, моральна шкода відшкодовується одноразово. При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд має враховувати характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань потерпілого, погіршення його здібностей або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини завдавача моральної шкоди (якщо вина є підставою для її відшкодування), а також інші обставини, які мають істотне значення (див. коментар до гл.З ЦК). При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватися вимоги розумності і справедливості (див. коментар до гл.1 ЦК).