3. Предмет виконання зобов'язання

1.  Предмет виконання зобов'язання — це та конкретна річ, робота чи послуга, яку згідно з зобов'язанням боржник повинен, відповідно передати, виконати чи надати кредиторові. Оскільки предмет виконання залежить від конкретного виду зобов'язання, вимоги щодо нього визначаються умовами договору, нормами актів цивільного законодавства, що регулюють певні види зобов'язань. Загальні правила щодо предмету виконання встановлені в цій главіЦК лише стосовно грошових (ст.ст.533—536) та альтернативних зобов'язань (ст.539).

2.  Предметом виконання грошових зобов'язань є певна грошова сума, що має бути сплачена: за будь-яким оплатним договором;за договором, предметом якого виступають безпосередньо гроші; за зобов'язаннями по відшкодуванню недоговІрної шкоди (див. коментар до гл.82 ЦК); за зобов'язаннями, що виникають у зв'язку з набуттям та збереженням майна без достатньої правової підстави(див. коментар до гл.83 ЦК).

3.  Грошове зобов'язання має бути виконане відповідно до вимогст.533 ЦК в гривнях. Це правило поширюється і на ті грошові зобов'язання, в яких був визначений його еквівалент в Іноземній валюті (див. коментар до гл.47 ЦК). При цьому сума, що підлягає сплаті за таким зобов'язанням в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором, законом чи іншим нормативно-правовим актом. І лише у випадках, передбачених законом, допускається використання Іноземної валюти та платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків по зобов'язанням на території України. Йдеться про Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", що має силу закону. Порядок здійснення такихрозрахунків, визначено Законом про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті.

4.  В умовах існування інфляційних процесів ЦК з метою захисту майнових прав фізичних осіб-кредиторів у ст.535 передбачає збільшення  сум,  що  виплачуються їм  за  грошовими зобов'язаннями,пов'язаними, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої каліцтвом,іншим ушкодженням здоров'я або смертю чи вчиненням договорудовічного утримання (догляду). Перелік зобов'язань, зазначених уст.535 ЦК, не є вичерпним, оскільки таке збільшення може мати місце і за іншими грошовими зобов'язаннями у випадках, передбачених договором або законом. Підставою для збільшення сум, що виплачуються фізичним особам, є збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. У разі його збільшення пропорційно мають збільшуватися і суми, що виплачуються фізичним особам за зазначеними грошовими зобов'язаннями. Таке збільшення відбувається автоматично без прийняття акта застосування права щодо конкретних фізичних осіб. У тих випадках, коли підставою грошового зобов'язання, за яким відбувається збільшення сум,що виплачуються фізичній особі, є договір, стороні, що зобов'язана провадити ці виплати, надано право вимагати розірвання такого договору в суді у разі, якщо вона доведе втрату нею вигоди, на одержання якої вона могла розраховувати при укладанні договору.

5.  Виходячи з презумпції відплатності договорів (див. коментар до гл.52 ЦК), ЦК у ст.536 закріплює загальне правило про сплату боржником у грошовому зобов'язанні процентів за користування чужими коштами, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами (див. коментар до гл.71 ЦК). Сплата боржником  процентів за  грошовими  зобов'язаннями є обов'язком боржника й у разі прострочення ним виконання грошового зобов'язання (див. коментар до гл.51 ЦК). Юридична природа процентів, що мають сплачуватися боржником у разі прострочення виконання зобов'язання, не викликає сумніву, оскільки при цьому йдеться про санкцію, особливий вид цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язання. Проценти, які боржник зобов'язаний сплачувати за користування чужими коштами,  за своєю юридичною природою є не санкцією, а боргом. Це пов'язане з тим, що таке користування носить правомірний характер. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного законодавства. Так, якщо за договором позики розмір процентів не був визначений сторонами, їх розмір визначається нарівні облікової ставки НБУ. Таке ж правило встановлено в ЦК і Для кредитних договорів та договорів банківського вкладу (див. коментар до гл.71 ЦК).

6.  На той випадок, коли сум переведеного боржником платежу недостатньо для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, ЦК у ст.534 передбачає черговість погашення вимог за ним. У першу чергу відшкодовуються витрати,  пов'язані з одержанням кредитором виконання. У другу чергу сплаті підлягають проценти та неустойка. І лише у третю чергу сплачується основна сума боргу- Ці правила не носять імперативного характеру, а тому зазначена черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням може бути змінена сторонами договору.

7. Необхідність закріплення спеціальних правил щодо виконання альтернативних зобов'язань пов'язана з наступним. Зазвичай предмет виконання зобов'язання є визначеним. Оскільки в альтернативному зобов'язанні боржник має вчинити на користь кредитора одну з двох або кількох дій, предмет його виконання є теж "альтернативним" (наприклад, або певна річ, або певна сума грошей). Конкретизація предмету виконання альтернативного зобов'язання здійснюється стороною, якій належить право його вибору, Таке право, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства чи не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, належить боржникові. Але можуть бути передбачені І випадки, коли в альтернативному зобов'язанні право вибору предмета зобов'язання належить кредиторові. Так, наприклад, у разі пе-редання покупцеві як кредитору товару неналежної якості, саме йому належить згідно зі ст.678 ЦК право вибору однієї з можливих дій, які продавець як боржник зобов'язаний виконати. Отже предмет виконання в альтернативному зобов'язанні остаточно визначається особою, якій належить право його вибору. Слід розрізняти альтернативні зобов'язання від зобов'язань факультативних. Якщо предмет виконання альтернативного зобов'язання є конкретно невизначеним, то у факультативному він визначений (наприклад, річ), що підлягає передачі боржником кредитору. Але в ньому передбачено право боржника замінити предмет виконання при нас-танні певного юридичного факту (наприклад, при загибелі речі, визначеної індивідуальними ознаками) на інший, заздалегідь визначений предмет (наприклад, на певну суму грошей). При цьому згода кредитора на таку заміну не потрібна. Отже, предмет виконання факультативного зобов'язання є визначеним, але він може бути замінений боржником на інший, заздалегідь визначений предмет у разі настання певного юридичного факту.

4. Строк (термін) виконання зобов'язання

1.  Строк (термін) виконання може бути встановлений в зобов'язанні і визначатися роками, місяцями, тижнями, днями, годинами, календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати, а можуть бути і такі зобов'язання, в яких строк (термін) виконання обов'язку боржником не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги кредитором. У першому випадку йдеться про зобов'язання з визначеним, а у другому — про зобов'язання з невизначеним строком (терміном). З урахуванням цього в ст.530 ЦК закріплені відповідні правила шодо строку виконання зобов'язань.

2.  Зобов'язання, строк (термін) виконання яких є визначеним,підлягають виконанню саме у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання яких визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати (наприклад, початок навігації), підлягає виконанню з настанням цієї події. Про порядок обчислення строку (терміну)див. коментар до гл.18 ЦК).

3.  Дострокове виконання боржником свого обов'язку згідно зіст.531 ЦК може мати місце лише у випадках, коли інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. В деяких випадках право вимагати дострокового виконання зобов'язання надається кредиторові. Так, відповідно до ч.і ст. 107 ЦК кредитор юридичної особи, шо припиняється, може вимагати від неї не тільки припинення зобов'язання, а і його дострокового виконання (див. коментар до гл.7 ЦК). Право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, належить згідно зі ст.592 ЦК і заставодержателю (кредитору) у разі порушення його прав (див. коментар до гл.49 ЦК).

4.  У тих випадках, коли строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (наприклад, зобов'язання зберігання речей у гардеробі організації),   кредитор  має  право  вимагати  виконання такого  зобов'язання у будь-який час. Боржнику для належного виконанняобов'язку за таким зобов'язанням надається 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги кредитора за умови, що обов'язок його негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

5.  У разі невиконання зобов'язання у визначений строк виникає правопорушення, шо йменується простроченням. Стороною, що прострочила, може бути не тільки боржник, а й кредитор (див. коментар до ГЛ.51ЦК).

5. Місце виконання зобов'язання

1. Місце виконання зобов'язання може бути визначено в договорі, а можуть бути й такі зобов'язання, місце виконання яких в договорі не визначено.

Якщо місце виконання зобов'язання визначено в договорі, виконання його саме в цьому місці є належним.

У тих випадках, коли місце виконання зобов'язання в договорі не визначено, належним вважається виконання, що здійснено за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Таким є загальне правило для виконання усіх зобов'язань, крім тих, для виконання яких ЦК у ст.532 встановив виключення з загального правила.

2. Винятки щодо місця виконання зобов'язань встановлені для таких зобов'язань. Зобов'язання про передання у власність або в користування земельних ділянок, будинків, споруд або іншого нерухомого майна (див. коментар до гл.13 ЦК) мають виконуватися за їх місцезнаходженням. Зобов'язання про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, має виконуватися за місцем здавання товару (майна) перевізникові, а зобов'язання про передання товару (майна), що виникає з будь-яких інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), за умови, що це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання. Грошові зобов'язання мають виконуватися за місцем проживання кредитора (а якщо кредитором є юридична особа, то за її місцезнаходженням) на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання грошового зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) І сповістив про це боржника, належним вважається виконання, щ₀ здійснено за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора. При цьому всі витрати, пов'язані зі зміною міста виконання зобов'язання, покладаються на кредитора.

3. Зазначені правила про місце виконання зобов'язання діють, якщо інші правила не встановлені актами цивільного законодавства або не випливають із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обе роту.

б. Спосіб виконання зобов'язання

1.  Спосіб виконання зобов'язання — це порядок здійснені боржником дій, спрямованих на настання наслідків, що свідчать про його належне виконання. За загальним правилом спосіб виконання зобов'язань обумовлюється сторонами при його виникненні?Так,   сторони   можуть   передбачити   одноразове   виконання   зобов'язання у повному обсязі або допустити можливість періодичного виконання зобов'язання частинами, зокрема, сплати грошових сум. Якщо виконання зобов'язання частинами не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, кредитор згідно зі ст.529ЦК вправі не приймати таке виконання від боржника як таке, що не є належним виконанням.

2.  Особливий порядок встановлено у ст.538 ЦК для зустрічного виконання зобов'язання. Зустрічним виконанням зобов'язання є виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням обов'язку другою стороною. Зустрічне виконання має місце в платних зобов'язаннях. При цьому сторони повинні виконувати свої обв'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Так, зобов'язання по купівлі - продажу речей, за загальним правилом, мають виконуватися одночасно продавцем і покупцем. Та сторона у такому зобов'язанні, яка наперед знає про неможливість виконання нею свого обов'язку, повинна своєчасно повідомите про це другу сторону. Невиконання однією зі сторін свого обов'язку є підставою для зупинення виконання зобов'язання другою стороною, відмови від його виконання частково або в повному обсязі. Право вибору однієї з зазначених дій належить другій стороні і за характером вона має бути адекватною змісту правопорушення, скоєного першою стороною Таке право належить другій стороні І за наявності очевидних підстав вважати, що перша сторона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі. Виконання зустрічного зобов'язання однією з сторін, незважаючи на невиконання свого обов'язку другою стороною, не звільняє її від виконання свого обов'язку в натурі, оскільки друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

3.  У тих випадках, коли боржник, через відсутність у місці виконання зобов'язання кредитора або уповноваженої ним особи або через ухилення зазначених осіб від прийняття запропонованого належного виконання або за наявності з їх боку іншого прострочення а так само при відсутності представника недієздатного кредитора, позбавлений можливості виконати свій обов'язок по передачі грошей або цінних паперів безпосередньо кредиторові чи його представникові, йому згідно зі ст.537 ЦК надано право виконати зазначений обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса. Виконання боржником свого обов'язку у такий спосіб є належним. Обов'язок по повідомленню кредитора про внесення боргу в депозит покладається на нотаріуса.

7. Підтвердження виконання зобов'язання.

1.  В ст.545 ЦК закріплена низка правил, спрямованих на отримання боржником письмових доказів, шо підтверджують часткове або повне виконання ним свого обов'язку перед кредитором. Необхідність наявності письмових доказів пов'язана з тим, що виконання зобов'язання є правочином, на який поширюються вимоги щодо його форми. Саме тому, відповідно до вимог ст.218 ЦК (див. коментар до гл.16 ЦК) заперечення кредитором факту виконання боржником свого обов'язку може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, крім свідчень свідків.

2.  На кредитора, що прийняв виконання зобов'язання від боржника за правочином (незалежно від того, в якій формі він був вчинений), покладено обов'язок видати боржникові розписку, але лише за умови, що останній вимагає цього від кредитора.

3.  Якщо при вчинені правочину боржник видавав кредиторові борговий документ (наприклад, боргову розписку), кредитор після прийняття виконання зобов'язання повинен повернути цей документ боржникові. Сам факт наявності боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У тих випадках, коли кредитор не може повернути боржникові борговий документ, віз зобов'язаний вказати про це у розписці, що видається боржнику.

4.  Відмова кредитора видати боржникові розписку чи повернути борговий документ тягне наступні наслідки. По-перше, це надає право боржнику затримати виконання зобов'язання, а по-друге, у цьому разі настає прострочення кредитора (див. коментар догл.51 ЦК).