4. Учасники цивільних правовідносин — суб'єкти права власності

1. Стаття 318 ЦК визначає суб'єктів права власності. В ст.2ЦК учасниками цивільних відносин визначені фізичні та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є також держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти цивільного права. Крім АРК, всі вони є суб'єктами права власності. Це означає, що вказані учасники цивільних відносин можуть мати право володіння, користування І розпорядження майном. Не можуть мати права власності об'єднання громадян, які не є юридичними особами, бо тільки юридичні особи є учасниками цивільного обігу. АРК, яка не є державним утворенням, здійснює управління належним їй майном (п.З ч.і ст.138Конституції).

2.   Своєрідним суб'єктом права власності є Український народ. У ст.324 ЦК вказується на об'єкти права власності Українського народу — земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної  зони.   Проте   характеристика  Українського  народу  як суб'єкта права власності не дається. Насправді Українській народ поєднує дві якості — як суб'єкта публічного права і як суб'єкта приватного права. Як суб'єкт останнього Український народ і здійснює свої права власника. Особливість цього здійснення полягає в тому,шо його проводять органи державної влади від імені Українського народу. Правомочності володіння, користування і розпорядження здійснюють органи державної влади. Все залежить від того, від імені кого здійснюються ці правомочності. Якщо від Імені Українського народу, то це є вираженням права власності Українського народу, якщо від Імені держави, то маємо справу з уособленням права державної власності. Розмежування відбувається відповідно до об'єктів права власності.

3.   Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом (ч.2ст-318 ЦК) і усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Рівність суб'єктів цивільних правовідносин, яка є основою цивільно-правового регулювання, виражається не тільки в рівності прав при здійсненні права власності, а й у його захисті. Згідно зі ст.386 ЦК держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Рівні права усіх власників є основою для побудови відносин між власниками і рівності прав учасників цивільних правовідносин.

 

5. Здійснення права власності

1. Право власності абсолютне, проте є певні принципи, яких \ власник має дотримуватися при здійсненні своїх прав. Так, власник повинен дотримуватися правил, згідно з якими ті чи інші об'єкти не можуть знаходитися у власності тих чи інших суб'єктів цивільних правовідносин. Це стосується окремих видів майна. Постанова ВР "Про право власності на окремі види майна" містить Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, а також Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна (додатки І і 2 до постанови). В цей перелік включені речі, застосування яких небезпечно для суспільства. Це — бойова і спеціальна військова техніка, вибухові речовини, зброя, радіоактивні речовини. Деякі речі можуть набуватися лише з дотриманням спеціального порядку набуття громадянами права власності. Це стосується вогнепальних мисливських гвинтівок, деяких видів пневматичної зброї, пам'яток історії і культури та ін.

Головним чинником обмеження права власності є необхідність дотримання забезпечення суспільних інтересів у поєднанні з приватними. Але реалізовуватися це обмеження може лише на підставі закону. Про це свідчить ч.7 ст.319 ЦК, де вказується, шо діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

2.  Основне правило, відповідно до якого може відбуватися обмеження прав власника, полягає в тому, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, а також погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Відповідно до цього правилавласник і може діяти, використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, здійснювати свої правомочності.

3.  Власник не лише має користь від володіння майном, він несе й певні обов'язки. Одним з таких обов'язків є тягар утримання майна, витрат, пов'язаних з майном, охорона майна. Власник також несе ризик випадкового знищення та пошкодження майна. Це також становить той тягар, який несе власник. Випадкова втрата майна або втрата в результаті дії непереборної сили повністю лягає на плечі власника.

4.  Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. І це дуже важливо, бо раніше допускалися можливості переваг для права державної власності. На сьогодні ЦК, який є кодексом приватного права, містить правило про те, що держава не втручається у здійснення власником права власності, а право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст.321 ЦК). Проте можуть мати місце випадки, коли суспільні інтереси вимагають того, щоббуло, наприклад, примусово вилучено нерухоме майно — земельна ділянка або будинок, шо знаходиться на цій ділянці. Це може бути необхідно, наприклад, для проведення шляхових авто- або залізничних трас, трубопроводів та інших споруд див. ст.350 ЦК).

 

6. Право приватної власності фізичних і юридичних осіб, право державної власності, право комунальної власності

1. Право власності виражає стан належності майнових прав окремим суб'єктам права власності, визначеним ЦК. Насамперед це право приватної власності приватних осіб — фізичних і юридичних. Це положення закріплене у ст.325 ЦК, в якій вказується, що суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Крім цих суб'єктів права власності є й інші — держава та територіальні громади (ст.ст.326, 327 ЦК). Не визначене правове становище АРК, яка не є державним утворенням.

Проте слід зазначити, що згідно з п.З ч.і ст. 138 Конституції до відання АРК відноситься управління майном, що належить цій республіці. Управління не означає власність, а отже, слід вважати, що ми маємо справу зі здійсненням права власності держави Україна шляхом управління державним майном АРК. Здійснення права державної власності АРК має бути відмежовано від здійснення права комунальної власності, управління майном якої здійснюють безпосередньо територіальні громади та утворені ними органи місцевого самоврядування (ст.327 ЦК).

2.   Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками, як правило, будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Проте законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної чи юридичної особи (ст.325 ЦК).

3.   Право державної власності визначається ст.326 ЦК. Згідно з цією статтею держава має майно, у тому числі грошові кошти,які належать державі Україна. Перелік майна, яке належить державі, не надається. Управління об'єктами державної власності здійснює Кабінет Міністрів України відповідно до закону України (ст. 116 Конституції). На міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади покладено здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній  власності,  крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби ВР, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно Із законодавчими актами України (див. Декрет Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності").

4.   Хоча ЦК не визначає переліку об'єктів права державної власності, проте він визначений ст.34 Закону про власність, згідно з якою об'єктами права загальної власності є: майно, що забезпечує діяльність ВР та утворених нею державних органів; майно Збройних Сил України, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ, оборонні об'єкти, енергетичні системи і системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення, кошти республіканського бюджету, республіканський НБУ, Інші республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси;республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або Інше майно, шо становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний і соціальний розвиток; інше майно, передає у власність України іншими державами, а також юридичними особами та громадянами.

Відповідно до ст.5 Закону про приватизацію державного майна не підлягають приватизації об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства.

Відповідно до ст.32 Закону про власність суб'єктом права державної власності є ВР.

5.   Право комунальної власності визначено ст.327 ЦК. У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є в комунальній власності, здійснює безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

6.   Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне  або тимчасове  користування  юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання щодо їх відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування та оренду(ст.60 Закону про місцеве самоврядування).

7.   Права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ст. 16 Закону про місцеве самоврядування). Ради є представницькими  органами   місцевого самоврядування.   Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови,виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених Законом про місцеве самоврядування та іншими законами, а також статутами територіальних громад.