3. Права на свободу та особисту недоторканність

1. Особистими немайновими правами, що забезпечують природне існування фізичної особи, є право на свободу (ст.288) та право на особисту недоторканність (ст.289 ЦК). Згідно зі ст.29 Конституції кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Стаття 3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, ст.7, ч.і ст.9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права також закріплюють це право для кожної людини.

Право на особисту свободу означає відповідну міру можливої та юридично дозволеної поведінки фізичної особи розпорядитися собою, своїми вчинками та часом. А право особи на особисту недоторканність в об'єктивному смислі — це сукупність цивільно-правових норм, які передбачають недопустимість будь-якого посягання на особистість з боку будь-кого, за винятком випадків, передбачених законом.

Юридична природа права на свободу ґрунтується на розумінні того, що кожна людина народжується вільною і має право вільно обирати для себе характер і спосіб спілкування з зовнішнім світом, людьми, природою, за власним розумінням будувати світ, який її безпосередньо оточує, здійснювати на свій розсуд будь-які дії, які не суперечать закону тощо. Свобода включає фізичну, економічну, політичну та індивідуальну свободу.

Під фізичною свободою слід розуміти можливість належати собі у конкретному фізичному світі, рухатися, переміщуватися у просторі. До сфери індивідуальної свободи належать такі блага, як особисте та сімейне життя, задоволення суто індивідуальних потреб, моральні відносини тощо. Але тільки наявність фізичної свободи надає індивіду можливість бути учасником суспільних відносин у повному обсязі. Якщо в результаті примусу обмежується фізична свобода особи, то автоматично обмежується і ЇЇ політична, економічна та індивідуальна свобода.

2. Фізична особа має право на особисту недоторканність. Стаття 289 ЦК містить загальну заборону щодо будь-яких форм фізичного чи психічного тиску на особу. Право на особисту недоторканність розкривається у цій статті як право, згідно з яким фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує ЇЇ гідність, поводженню чи покаранню. Водночас воно розуміється більш широко і включає особисту фізичну, психічну недоторканність тощо та нерозривно пов'язується з правом на свободу.

Право на особисту недоторканність характеризується як право на особисту безпеку та означає юридично забезпечену можливість фізичної особи розпоряджатися собою без перешкод, на свій власний розсуд і припиняти будь-які протиправні дії, що обмежують особисту свободу. Цьому праву кореспондує обов'язок осіб, які оточують фізичну особу, не зазіхати на її особистість шляхом фізичного, психологічного, юридичного та іншого впливу, якщо можливість такого впливу прямо не передбачена законом. Нормативну основу для цивільно-правового регулювання недоторканності особистості становить конституційне законодавство. Право на особисту недоторканність охоплює право на психологічну та тілесну (фізичну) недоторканність. ЦК містить положення, згідно з яким фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх дітей та підопічних не допускається. У разі жорстокого, аморального поводження фізичних осіб з неповнолітніми дітьми вживаються заходи, передбачені законодавством.

Частина 3 ст.289 ЦК містить положення про те, що у разі жорстокої, аморальної поведінки фізичної особи щодо іншої особи, яка перебуває у безпорадному стані, застосовуються заходи, встановлені ЦК та іншим законом. Безпорадний стан слід розглядати як з фізичної, так і з психологічної точки зору.

Фізична особа також має право розпорядитися щодо передачі після її смерті органів та Інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам, що є одним із компонентів права на особисту недоторканність. Якщо фізична особа ще за життя виявила свою волю щодо вилучення органів та інших анатомічних матеріалів з її тіла після смерті, ніяких труднощів не виникає, але якщо вона не залишила такого розпорядження, вилучення не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом. ЦК закріплює також окремий випадок розпорядження фізичної особою своїми органами та анатомічними матеріалами на випадок своєї смерті — можливість передати їх науковим, медичним або навчальним закладам, надаючи праву на особисту недоторканність досить широкий зміст.

3. Після смерті людини її тіло може бути використане з донорського мстою. Але право на недоторканність особи зберігається і після її смерті. Тому у разі смерті особи потрібна її згода стати донором анатомічних матеріалів. Фізична особа може за життя дозволити або заборонити вилучення після смерті органів та тканин з її тіла (ч.З ст.290 ЦК). Якщо особа не висловила своєї волі щодо можливості такого вилучення, воно може бути здійснене після її смерті лише відповідно до закону. Відповідно до ст.15 Закону про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині вилучення тканин та органів з тіла людини можливе тільки у разі беззастережної констатації її смерті. Члени сім'ї, близькі родичі донора у разі імплантації органів та інших анатомічних матеріалів померлого мають право знати ім'я особи-реципієнта.

 

4. Право на сім'ю та інші особисті права, що забезпечують природне Існування фізичної особи

1. Згідно зі ст.291 ЦК фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я має право на сім'ю. Стаття З СК визначає сім'ю як первинний та основний осередок суспільства І вказує на те, що сім'ю становлять особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Право особи на сім'ю включає: право на створення сім'ї; право кожної особи на проживання в сім'ї; право на повагу до свого сімейного життя. Фізична особа не може бути проти її волі розлучена з сім'єю, крім випадків, встановлених законом. Фізична особа має право на підтримання зв'язків Із членами своєї сім'ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією.

2.  Стаття 292 ЦK, закріплюючи право особи, що є малолітньою,неповнолітньою, а також фізичної особи, яка визнана недієздатною або цивільна дієздатність якої обмежена, на опіку та піклування, фактично продублювала ст.ст.131, 132 КлШС, визначаючи осіб,над якими встановлюється опіка та піклування. СК присвятив цьому питанню гл.19 "Опіка та піклування над дітьми" (ст.ст.243—251).Водночас положення СК не регулюють всіх проблем, пов'язаних із особистим немайновим правом на опіку і піклування.

3.  Відповідно до ст.50 Конституції кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту. Така Інформація ніким не може бути засекречена.

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля означає забезпечену законом можливість користуватися здоровим та сприятливим для життя навколишнім природним середовищем, вживати чисту питну воду, дихати чистим повітрям тощо, а також можливість перебувати у сприятливому для життя і здоров'я середовищі проживання (включаючи місце проживання, навчання, відпочинку, харчування тощо).

Праву фізичних осіб на одержання достовірної інформації повинен відповідати встановлений в законодавстві обов'язок тих чи Інших суб'єктів надавати таку інформацію. Його покладено на місцеві органи державної виконавчої влади і органи місцевого самоврядування, загальнодержавні та місцеві органи охорони навколишнього природного середовища. Фізичні особи не позбавлені також права самостійно збирати інформацію. Так, в Конституції (ст.34) поряд із закріпленням права доступу до інформації про стан довкілля передбачено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати її. Саме на це спрямована і відповідна норма ЦК.

Фізична особа, реалізовуючи своє право на інформацію, може оскаржити відмову в наданні інформації до суду. За рішенням суду може бути припинена і діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю (ч.2 ст.293 ЦК), а незаконною така діяльність є, якщо вона призводить до нищення, псування, забруднення довкілля. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. За рішенням суду діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена. Фізична особа має також право на безпечні для неї продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту) і право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тошо.