Підрозділ 2 ЮРИДИЧНА ОСОБА Глава 7 Загальні положення про юридичну особу PDF Печать
Гражданское право - Коментар Цивільний Кодекс України

 

1. Поняття та класифікація юридичних осіб

1. Сучасне суспільне життя не можна уявити без таких учасників відносин, як юридичні особи. Винайдена ще за часів пізнього римського   права,   ця   правова   конструкція   сьогодні   відіграє виняткову роль у вирішенні найважливіших завдань, що постають перед індивідами та суспільством. З одного боку, людина знаходить у ній своє посилення та продовження, а з Іншого — юридичні особи створюють необхідну інфраструктуру громадянського суспільства. Історія розвитку юридичних осіб відображає драматичну боротьбу особистості з державою за свою свободу та, зокрема, за свободу добровільних союзів. Тому стан юридичних осіб у сучасному суспільстві є важливим показником рівня свободи та значення особистості.

В принципі зміст правової конструкції юридичної особи завжди полягав і полягає в закріпленні за організацією (союзом або установою) певного майна на праві власності, в результаті чого негативні майнові наслідки її діяльності відносяться, за загальним правилом, на майно цієї організації, а не на майно учасників (засновників).

2. Законодавство багатьох країн не містить доктринальних визначень юридичної особи. Цим шляхом, у принципі, І пішов новий ЦК, в якому, на відміну від ст.23 ЦК 1963 p., поняття юридичної особи дається в найзагальніших рисах, без перелічення багатьох її констатуючих ознак. Проте інші статті ЦК вказують на такі ознаки юридичної особи, як її майнова відокремленість, самостійна майнова відповідальність, участь у цивільному обороті та в судових органах від свого імені тощо.

Сукупність деяких положень ЦК (наприклад, юридична особа як організація (ст.80 ЦК), здатність юридичної особи мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа (ст.91 ЦК) тощо) дозволяє припустити, що законодавець опирався на реалістичні теорії юридичної особи, представниками якої були, зокрема, О. Гірке (Німеччина), Р. Саллейль (Франція), І. Покровський (Україна—Росія). Суть цього теоретичного напряму зводиться до того, що природу Юридичної особи вбачають не у фікції правового мислення, а в реальності її існування. Причому реальність розуміють не у фізичному значенні, а в особливому — юридичному. Всі суб'єкти права існують саме в юридичній системі координат. Таким чином, право створює свої власні категорії і конструкції, а правові відносини становлять собою особливий та самостійний вид реально існуючих суспільних відносин.

За допомогою реалістичних теорій було доведено наявність у юридичної особи власної волі, самостійність її виступу суб'єктом цивільного обороту, необхідність явочного порядку створення юридичних осіб та визнання їх загальної правоздатності.

3. ЦК називає юридичну особу організацією, шо створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (ч. 1 ст.80 UK). Насамперед у цьому положенні вказується на таку ознаку юридичної особи, як її організаційна єдність, що характеризує будь-яку організацію як єдине ціле зі своєю внутрішньою структурою, тобто наявністю органів управління, філій, представництв тощо. Завдяки цьому воля окремих учасників (засновників) трансформується в єдину волю організації. Формальним виявом організаційної єдності є установчі документи (ст.88 ЦК), в яких закріплюються найменування, місцезнаходження, структура, компетенція та порядок прийняття рішень органами організації, а також інші відомості, передбачені законом.

Організацію не можна ототожнювати з трудовим колективом. Наявність останнього не є ознакою юридичної особи. Трудовий колектив взагалі може бути відсутнім, якщо, наприклад, товариство створюється однією особою (ст.83 ЦК) і в ньому не використовується наймана праця тощо.

Іншою ознакою юридичної особи є її майнова відокремленість, що означає наявність у неї певного майна на праві власності. У гл.7 ЦК прямо не вказується на те, що в нормальній ситуації юридичні особи — суб'єкти товарно-грошових відносин мають бути саме власниками майна. Однак вся концепція побудови ЦК свідчить про те, що ступінь відокремленості майна, що належить юридичній особі, має бути на рівні права власності. Так, наприклад, ст.325 ЦК передбачає, що юридична особа є суб'єктом права приватної власності. Принциповим моментом є і те, що в новому ЦК законодавець не згадує про існування такого способу відокремлення майна, як закріплення його на праві повного господарського відання або оперативного управління.

Гіпотетично юридична особа може створюватися без власного майна і діяти або на базі майна, що складається тільки з прав користування (оренда) чи прав вимоги, або взагалі без майна (ст.81 ЦК). Але всі ці випадки не є нормальним явищем і становлять загрозу майновому обігу у ринковому середовищі.

З майновою відокремленістю організації пов'язана і її самостійна майнова відповідальність за своїми зобов'язаннями, хоча і з цього правила можуть бути встановлені винятки (ст.96 ЦК). Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Тобто наявність такого майна є необхідною передумовою самостійної майнової відповідальності юридичної особи. Цивільно-правова відповідальність є проявом цивільної право-суб'єктності юридичної особи, якою вона наділяється відповідно до ч.2 ст.80 ЦК.

Юридична особа бере участь у цивільному обороті та в судових органах (позивачем, відповідачем тощо) від свого імені, яке слугує для ЇЇ індивідуалізації і полягає в її найменуванні, визначеному в установчих документах (ст.90 ЦК). Власне, ім'я (найменування) юридичної особи є похідною ознакою від організаційної єдності та майнової відокремленості юридичної особи.

4.  Необхідно підкреслити, що навіть наявність усіх зазначених вище ознак не приводить до автоматичного набуття організацією статусу юридичної особи. Для цього необхідна її державна реєстрація, на що вказується в ч.і ст.80 ЦК. Державну реєстрацію не слід розуміти як концесію (дозвіл) держави на створення юридичної особи. У XX ст. домінування концесійної системи як прояв недовіри й побоювань держави щодо ініціативи приватних осіб у світі було зруйновано.  На її місце внаслідок демократичних перемог приватних осіб над державою у питанні свободи здійснення юридичних актів, у тому числі свободи створення союзів та установ,прийшла явочна система.

Суть явочної системи полягає у встановленні законом певних умов, яким юридична особа має відповідати. Виконання цих умов організацією надає останній право на внесення її до реєстру. Із внесенням до реєстру організація отримує можливість діяти в цивільному обороті як юридична особа без будь-якого акту з боку держави. Таким чином, організація приходить до реєстрації не з проханням, а з правом на своє існування як юридична особа. Саме явочна система створення юридичних осіб знайшла відображення в ЦК. Ця система "вписується" в ринкову організацію обороту й відповідає принципам громадянського суспільства. Проте в окремих випадках закон може передбачати і концесійну систему створення юридичних осіб.

5.  У питаннях класифікації юридичних осіб ЦК повертається до тих критеріїв, видів та форм, що існували до жовтня 1917 р. і навіть формально до прийняття ЦК 1963 p. Юридичні особи поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Останні залишаються за межами ЦК (крім правового статусу держави, АРК та територіальних громад). Таким чином, за межами ЦК вперше залишилися "державні і комунальні підприємства та установи", яким майно належить на праві повного господарського відання чи оперативного управління. Існування таких юридичних осіб суперечить нормальному майновому обороту і зберігається лише внаслідок тривалого перехідного етапу вітчизняної економіки. Цей "острівець минулого" з часом трансформується в ринкові форми юридичних осіб приватного або публічного права.

Кожна юридична особа має створюватися за моделлю, відомою законодавцю та учасникам обороту. Тому ЦК встановлює вичерпний перелік форм юридичних осіб приватного права. Це зроблено передусім в інтересах усіх учасників обороту, які матимуть чітке уявлення про правовий статус тієї чи Іншої організації. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств та установ. Причому для підприємницьких товариств ще встановлюється закритий перелік їх видів. Що стосується непідприємницьких товариств та Установ, то в ЦК відсутній вичерпний перелік їх видів, а тому вони можуть створюватися безпосередньо на підставі положень ЦК, якщо для окремих їх видів не Існує спеціальних законів, що встановлюють особливості їхнього правового статусу.

6. У ЦК насамперед розрізняються юридичні особи публічного права та юридичні особи приватного права. Критерієм такого поділу виступає природа акта, на підставі якого виникає організація. Юридична особа приватного права створюється на підставі приватноправового акта (статут, засновницький договір, установчий акт) — ст.87 ЦК. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування (абз.З ч.2 ст.81 ЦК). Слід підкреслити, що суб'єктом створення юридичних осіб публічного права виступають не вищевказані органи, а відповідно держава, АРК та територіальні громади, яких, в свою чергу, визнає ЦК юридичними особами публічного права.

Ознаками юридичних осіб публічного права є також публічний характер їхніх цілей, наявність у багатьох випадках владних повноважень чи особливого характеру членства. До юридичних осіб публічного права належать держава Україна, АРК, територіальні громади та створювані ними такі суб'єкти публічного права зі статусом юридичних осіб, як органи державної влади, органи влади АРК, органи місцевого самоврядування, навчальні заклади (університети, інститути, школи, гімназії) тошо. Публічно-правові юридичні особи можуть створюватися також для досягнення господарських і соціальних цілей загального характеру або для задоволення потреб певних груп населення.

ЦК встановлює порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права. Щодо порядку утворення та правового статусу юридичних осіб публічного права, то вони встановлюються Конституцією та законом (абз.2 ч.З ст.81 ЦК). Проте важливі положення щодо правового статусу таких юридичних осіб публічного права, як держава Україна, АРК та територіальні громади містяться безпосередньо в ЦК (ст.ст. 167— 176 ЦК).

Стаття 82 ЦК закріплює загальне для всіх країн світу положення про урівнення юридичних осіб публічного права з юридичними особами приватного права при виступі перших суб'єктами цивільного обороту. Підпорядкування юридичних осіб публічного права правовому режиму, встановленому для юридичних осіб приватного права, здійснюється в ЦК за допомогою формулювання про те, що на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення ЦК, якщо інше не встановлено законом.

Поширення загальних правил приватного права на цивільні відносини за участю юридичних осіб публічного права (як між собою, так і з фізичними особами та юридичними особами приватного права) означає також застосування тих положень гл.7 ЦК "Юридичні особи", які стосуються відносин юридичних осіб із третіми особами (так званих зовнішніх відносин). Наприклад, положення про те, що у відносинах Із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абз.2 ч.З ст.92 ЦК), має загальний характер, а тому, на нашу думку, застосовується і до відносин за участю юридичних осіб публічного права.

Закон може встановлювати винятки із правила про підпорядкування відносин за участю юридичних осіб публічного права нормам приватного права. Наприклад, ЦК передбачає тільки для держави спеціальне правило, згідно з яким держава відшкодовує у повному обсязі шкоду, завдану особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї (ст.1161 ЦК).

7. У питанні щодо способів "народження" юридичних осіб ЦК відображає історичну послідовність їх появи, насамперед як стійкого об'єднання кола осіб, які мають спільний інтерес у досягненні визначених цілей на основі концентрації певного майна цих осіб, що відокремлюється від них і стає майном створеної організації. Таким чином, найтиповішим шляхом створення юридичної особи є об'єднання майна разом з об'єднанням осіб, які мають загальну мету, структуру управління, причому зміна цих осіб не впливає на існування юридичної особи (ч.і ст.81 ЦК). Цим шляхом створюються товариства.

Формулювання правил ч.і ст.81 ЦК дозволяє припустити можливість створення юридичних осіб тільки шляхом об'єднання осіб, без відокремленого майна. Безумовно, інститут юридичної особи вже давно використовується не тільки в господарській сфері, а й для оформлення різного роду колективних інтересів у науковій, просвітницькій, мистецькій, релігійній та інших сферах. Проте слід відзначити, що конструкція юридичної особи і в цьому випадку має сенс не стільки для оформлення внутрішніх відносин між учасниками, скільки у зв'язку Із зовнішньою стороною — виступом даної організації в цивільних відносинах. Гіпотетично можливе навіть існування юридичної особи без майна, принаймні, на момент створення. Проте в процесі своєї діяльності така юридична особа неодмінно набуватиме майно.

Третім шляхом створення юридичної особи є призначення майна для служіння певній меті. Така організація хоч і не є об'єднанням осіб, однак управляється органами, що складаються з осіб. Таким шляхом створюються установи (ст.83 ЦК).

Частина 4 ст.81 передбачає можливість створення юридичної особи шляхом її примусового поділу (виділу). Однак такий спосіб не веде до появи якоїсь нової форми юридичної особи. Це положення радше стосується підстав припинення юридичної особи шляхом правонаступництва (ст. 106 ЦК).

8. Відповідно до шляхів створення (об'єднання осіб та майна, об'єднання осіб, об'єднання майна) юридичні особи приватного права можуть набувати форми товариств або установ (ч.і ст.83 ЦК). Щоправда, ЦК допускає створення юридичних осіб також в шших встановлених законом формах. Проте, на наш погляд, інших Форм у правовій реальності Існувати не може. Різні види юридичних осіб приватного права можуть існувати в межах лише двох Форм — товариств та установ. Інколи окремою формою юридичних осіб називають, наприклад, "приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи". Очевидно, що останнє не є окремою формою юридичної особи, а Існує лише в межах такої форми, як товариство, оскільки закон встановлює презумпцію Існування товариства, створеного і однією особою.

У формі товариства чи установи можуть бути створені різні за структурою управління, метою, внутрішніми відносинами тощо юридичні особи. Проте всі товариства і всі установи разом та окремо мають певні загальні риси, про що йдеться у статтях гл.7 ЦК. Тому положення цієї глави застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для їх окремих видів не встановлено законом. Наприклад, до підприємницьких товариств застосовуватимуться ще й спеціальні правила гл.8 ЦК про підприємницькі товариства та відповідних законів.

9. Товариство, відповідно до германської правової традиції, розглядається як об'єднання осіб, розраховане на довгострокове існування, яке у своєму складі не залежить від зміни учасників, має корпоративний устрій, загальне ім'я, та в якому управління справами належить членам. Поява союзів (у ЦК вони названі товариствами) як суб'єктів права стала можливим внаслідок розвитку особистості, яка вимагала заміни примусових союзів (рід, громада, професійні корпорації, цехи тощо) на добровільні. Саме така заміна й відкрила шлях до вільного вияву індивідуальної сили та ініціативи людини.

У ст.83 та інших статтях ЦК закріплюються основні ознаки toвариства, а саме: об'єднання осіб та право участі осіб у товаристві. Однією з основних ознак товариства є об'єднання осіб. Слід, щоправда, зауважити, що для підприємницьких товариств крім об'єднання кваліфікаційною ознакою осіб виступає також об'єднання майна. Крім того, ЦК встановлює презумпцію існування об'єднання і у випадку, коли товариства створюються однією особою. Наприклад, акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, непідприємницьке товариство можуть за законом створюватися однією особою. Варто відзначити, що конструкція товариства однієї особи має певні протиріччя із загальними правилами щодо внутрішньої організації "звичайного" товариства, які розраховані на випрацювання загальної волі юридичної особи, відмінної від волі її окремих учасників.

Проте законодавець вводить презумпцію наявності товариства при одному учаснику, тому що це відповідає вимогам економічного життя та праву Євросоюзу. Закон передбачає випадки, коли товариство (наприклад, повне та командитне) не може створюватись однією особою. Право участі в товаристві є особистим не-майновим правом і не може окремо передаватися іншій особі (ст.ІОО ЦК).

10. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (абз.2 ч.2 ст.83 ЦК). Стаття 84 ЦК визначає критерій віднесення товариств до категорії підприємницьких і дає закритий перелік видів підприємницьких товариств. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками, називаються підприємницькими. Таким чином, кваліфікаційною ознакою підприємницького  товариства є можливість розподілу між учасниками прибутку, одержаного в результаті здійснення товариством підприємницької діяльності. Встановлений ст.84 ЦК закритий перелік видів підприємницьких товариств має важливе значення для визначеності й передбачуваності великого сектору майнових відносин за участю цих юридичних осіб. Підприємницькі товариства можуть бути створені лише в організаційно-правових формах повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства та виробничого кооперативу. Перші чотири види товариств мають загальну назву — "господарські товариства". Важливі положення щодо всіх п'яти видів підприємницьких товариств міститься безпосередньо в ЦК (гл.8). Більш детальне регулювання правового статусу підприємницьких товариств, у тому числі в певних областях діяльності, здійснюється в окремих законах.

Стаття 85 ЦК визначає критерій віднесення товариств до категорії непідприємницьких. Останніми визнаються товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Таким чином, критерієм розмежування виступає не можливість отримання чи неотримання прибутку (всі юридичні особи можуть займатися підприємницькою діяльністю та отримувати прибуток), а можливість його подальшого розподілу. В непідприємницьких товариствах учасники не можуть розподіляти між собою прибуток від підприємницької діяльності. Цей прибуток має спрямовуватися на фінансування діяльності цієї юридичної особи.

До непідприємницьких товариств належать передусім об'єднання осіб, які мають так звані ідеальні цілі — політичні, наукові, соціальні, художні тощо. ЦК не містить переліку видів непідприємницьких товариств, однак це не означає, що ЦК відходить від закритого переліку форм і видів юридичних осіб. Річ у тім, що всі види непідприємницьких товариств можуть створюватися безпосередньо на підставі загальних положень про товариство, які містяться в ЦК, якщо для окремих їх видів спеціальні закони не встановлюють особливості їхнього правового статусу. Так, наприклад, правовий статус споживчих кооперативів визначено в Законі про споживчу кооперацію та в Законі про кооперацію; об'єднань громадян — У Законі про об'єднання громадян; релігійних організацій — в Законі про свободу совісті та релігійні організації; профспілок — у Законі про професійні спілки тощо. Безумовно, що всі закони, що на сьогодні визначають правовий статус окремих видів непідприємницьких товариств, мають бути приведені у відповідність з положеннями гл.7 ЦК.

П. Другою формою юридичних осіб є приватні установи. Пристосування форми юридичної особи до установ відбулося вже в пізньому римському праві. Причина цього полягала в намаганні надати міцності і постійності служінню певним цілям спеціально призначеного для цього майна. Слід зазначити, шо для вітчизняного права приватні установи не є новою формою юридичних осіб. Вона широко використовувалась до 1917 р. Навіть ЦК 1922 р. за інерцією ще передбачав можливість створення приватних установ. Правда, в наступні роки використання такої форми було практично неможливе. Термін "установа" за новим ЦК слід відрізняти від аналогічного терміну, шо використовувався в ЦК 1963 p. і використовується ще й зараз в українському законодавстві. Установа належить до юридичних осіб, які фінансуються Із бюджетів (державні органи, органи місцевого самоврядування, установи освіти, охорони здоров'я, культури, науки тощо). Правда, останнім часом цей термін втратив свою строгість і використовується в багатьох інших випадках (наприклад, комерційні банки іменують установами, з'явився термін "заклад" тощо).

Під приватною установою в ЦК розуміють організацію, в якій для постійного служіння певній меті засновником (засновниками) призначається майно та визначаються ті органи, які експлуатуватимуть його відповідно до призначення. Така організація не є об'єднанням   осіб,   але   визнана   суб'єктом   цивільних   прав   та обов'язків для здійснення певних цілей. У цьому випадку, як І при об'єднанні осіб, перед нами з'являється новий юридичний центр, який є правоздатним та незалежним від тих чи інших осіб. Для установи навіть не вимагається наявності визначеного кола осіб (дистинаторів), в інтересах яких вона діє. Але навіть коли таке коло осіб визначається, йому не належить право управління установою. Остання не має членів, керування нею здійснюється відповідно до волі засновника, яка виражена в установчому акті. Таке розуміння установи закріплено в кількох статтях ЦК. У ч.З ст-83 ЦК наводяться такі ознаки установи: 1) особи (засновник чи засновники), що створюють установу, не беруть участі в управлінні нею; 2) об'єднання (виділення) майна засновників; 3) визначення засновниками мети установи, яка досягається за рахунок цього майна. У формі установ найчастіше діють різні благодійні фонди, навчальні заклади, бібліотеки, музеї, лікарні тощо. Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюватимуться законом (абз.2 ч.З ст.83 ЦК).

12. Для розуміння суті сучасної конструкції юридичної особи дуже важливим є позиція ЦК, яка полягає в тому, що всі юридичні особи приватного права можуть займатися підприємницькою діяльністю. Проте непідприємницькі товариства та установи з огляду на спосіб їх створення, мету, інтенсивність участі в майнових відносинах тощо правоздатні в підприємницькій сфері остільки, оскільки залишаються в межах своєї мети. Стаття 86 ЦК дозволяє названим юридичним особам поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлене законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Таким чином, ст.86 ЦК встановлює спеціальну або обмежену (цільову) правоздатність нспідприємницьких товариств та установ. Такий вид правоздатності юридичних осіб з'явився тільки на останньому етапі проходження проекту ЦК у ВР. У всіх попередніх проектах ЦК обмежена правоздатність будь-яких юридичних осіб приватного права безпосередньо в ЦК не передбачалась. Правила про обмежену правоздатність слід розглядати як виняток із загального правила ст.91 ЦК, яке передбачає універсальну або загальну правоздатність юридичної особи.