2. Здійснення цивільних прав та виконання обов'язків

1. У коментованій главі у загальному вигляді закріплено один із фундаментальних принципів цивільного права — принцип диспози-тивності, згідно з яким суб'єкти цивільного права вільно здійснюють та реалізують свої права на власний розсуд (ст.12). Слід зауважити, що більшість правових норм ЦК побудовано саме на принципі дис-позитивності. Так зокрема учасники цивільних правовідносин самостійно приймають рішення щодо встановлення договірних відносин та їх умов, щодо обрання того чи іншого способу захисту порушених цивільних прав та охоронюваних законом інтересів тощо.

Принцип диспозитивності, закріплений у ст.12 ЦК, також кореспондується із положеннями ч.З ст.6 ЦК, відповідно до якої сторонам договору надана можливість відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Наприклад, нездійснення особою своїх повноважень власника щодо певної речі (права володіти, користуватися, розпоряджатися нею) без наміру відмовитися від права власності на неї не є підставою для припинення права власності такої особи на зазначену річ.

2. ЦК допускає можливість відмови від майнового права (ч.З ст.12). Слід зазначити, що за цією нормою особа може відмовитися від свого конкретного майнового права, наприклад, від отримання авторського гонорару за певним договором, від права вимоги виконання зобов'язання та припинити його шляхом прощення боргу тощо. Водночас законодавство не передбачає можливості відмовитися від своїх майнових прав в цілому, наприклад, відмовитися на майбутнє від права отримувати авторські гонорари за ще неукладеними договорами. Крім того, чинне законодавство не дає можливості відмовитися від права на судовий захист, від немайнових прав особи, зокрема, від права на захист честі, гідності і ділової репутації та ін.

Процедура відмови від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі встановлюється актами цивільного законодавства. Зокрема, відповідно до ч.З ст.347 ЦК у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

3. Особа вправі передати своє майнове право іншій особі. Підставою передачі майна та, відповідно, переходу прав на це майно буде у цьому разі відплатний або безвідплатний договір — договір купівлі-продажу, оренди, комерційної конвенції тощо. Водночас законом встановлені окремі випадки, коли передача майнових прав не допускається за певними договорами. Так, згідно з ч.З ст.720 ЦК підприємницьким товариствам заборонено укладати між собою договори дарування, якщо така можливість прямо не передбачена установчим документом дарувальника.

У ч.5 ст.12 ЦК'встановлюється презумпція добросовісності та розумності особи при здійсненні нею своїх цивільних прав.

Оспорювання цієї презумпції здійснюється винятково у судовому порядку. З іншого боку, коментована норма опосередковано закріплює обов'язок учасників цивільного обігу дотримуватися принципів добросовісності та розумності при здійсненні цивільних прав.

4. ЦК закріплює загальні засади та межі здійснення цивільнихправ. Межі здійснення цивільних прав визначаються договором таактами цивільного законодавства (чч.2—5 ст.13).

Виходячи із принципів добросовісності та розумності, передбачається обов'язок особи утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, заподіяти шкоду довкіллю або культурній спадщині.

5. ЦК закріплює нове для українського цивільного законодавстваправило про заборону шикани, тобто про неприпустимість зловживання суб'єктивним правом шляхом вчинення певних дій з наміромзавдати шкоди особі, а також зловживання правом в Інших формах.

Тлумачення ст.13 ЦК дає підстави дійти висновку, що під зловживанням правом слід розуміти не тільки дії, вчинені особою під час реалізації свого суб'єктивного права з винятковим наміром завдати шкоди іншій особі. Дії, вчинені особою під час реалізації свого суб'єктивного права з правомірними намірами, в тому числі, з наміром завдати шкоди іншій особі, також слід розглядати як заборонене законодавством зловживання правом.

6. Одним із обов'язків, яких має дотримуватися особа при здійсненні цивільних прав, є обов'язок додержуватися моральних засадсуспільства, який у сукупності з принципами добросовісності тарозумності спрямований на посилення правового захисту морально-етичних засад у цивільному праві.

ЦК прямо забороняє використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, недобросовісну конкуренцію (ч.5 ст.13 ЦК). Зазначена норма відображає принцип, закріплений у ст.42 Конституції, за яким держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. За тією ж конституційною нормою не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Особливості захисту конкурентного середовища в Україні визначені законами про захист економічної конкуренції, про захист від недобросовісної конкуренції.

ЦК також встановлює і наслідки недодержання меж здійснення цивільних прав. У такому випадку суд може зобов'язати особу, яка своїми діями порушила вимоги ст.ІЗ ЦК, припинити зловживання своїми правами. Якщо здійснення особою належного їй цивільного права призвело до заподіяння шкоди майну та (або) майновим інтересам третіх осіб, така особа може бути зобов'язана судом не тільки утриматися в подальшому від зловживання своїми правами, а й відшкодувати заподіяні збитки на підставі ст.22 ЦК.

7. У коментованій главі також закріплені основні принципи виконання цивільних обов'язків. Так само як цивільні права, що кореспондують їм, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ст. 14 ЦК).

Якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений певний обов'язок особи, вона не може бути примушена до його виконання. Так, наприклад, виходячи з принципу свободи договору, обирати контрагентів, визначати умови договору. Особа не може бути примушена до укладання договору, більш того, пра-рочин, вчинений особою проти її справжньої волі, визнається судом недійсним (ст.231 ЦК).

Водночас обов'язок укласти договір може бути передбачений законодавством. Згідно зі ст.633 ЦК підприємець не вправі відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, що встановлені договором або актом цивільного законодавства. На практиці загальні принципи відповідальності, закріплені в законі, деталізуються та доповнюються сторонами у договорі з урахуванням специфіки правовідносин між ними.

Випадки звільнення особи, яка не виконала свого цивільного обов'язку, від відповідальності також встановлюється в актах цивільного законодавства та в договорі. Найпоширенішою підставою для звільнення особи від відповідальності є дія обставин непереборної сили, що призвела до невиконання особою покладеного на неї цивільного обов'язку.