§ 1. Поняття договору схову

Майно, що належить громадянам та орга­нізаціям, часто здається на зберігання іншим громадянам чи організаціям. Призначення схову— всебічно сприяти збере­женню будь-якої форми власності.

У дореволюційному російському законодавстві і в юридич­ній літературі договір схову називався договором поклажі, а його суб'єкти — відповідно поклажодавцем і покла-жоприймальником. Радянська теорія і практика відмовились від терміна "поклажа", замінивши його терміном "схов". Особа, що приймала майно на зберігання, іменувалася не поклажоприймальником, а охоронцем, а суб'єкт, який здавав річ на зберігання, у зв'язку з відсутністю нової термінології, так і продовжує називатися поклажодавцем¹.

Зобов'язання зберегти будь-яку річ може мати різний зміст. Так, наприклад, коли йдеться про охорону предметів, в основному мають на увазі лише зовнішню недоторканність майна. Зобов'язання схову обумовлює повернення особі, яка здала річ, тієї самої речі без втрати і пошкодження, тобто збе­реження внутрішніх якостей і властивостей предмета. Схо­ронність майна — поняття ще більш широке, воно включає як обов'язок схову, так і обов'язок охорони речі. Цивільно-пра­вове зобов'язання схову, як правило, передбачає збережен­ня, а потім повернення майна у цілості особі, яка здала майно на схов.

За договором схову одна сторона (охоронець) зобов'язана зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути його у цілості ( ч. 1 ст. 413 ЦК). Суть договору схову полягає в тому, що одна особа передає іншій особі майно, яка приймає його для зберігання на певний строк, тобто мета да­ного зобов'язання зберегти річ і повернути в схоронності, а не сховати її. Отже основним у даному зобов'язанні є те, що потрібно зберегти річ, тобто отримати певний позитивний результат. І тому в проекті ЦК України (глава 64) даний договір називається договором зберігання, що повніше відображає відносини, які виникають між двома сторонами з приводу зберігання майна¹. ЦК України передбачає, що охо­ронець повинен повернути річ у цілості. Проект ЦК України вказує, що річ має бути повернута у схоронності. З точки зору автора доцільно було б зазначити, що річ має бути повернута в тому стані, в якому її було передано на зберігання. Дане положення повніше відображало б суть схову, а точніше зберігання майна.

Слід зазначити, що обов'язок зі зберігання майна в одних випадках виступає як самостійні цивільні правовідносини, а в інших відіграє роль додаткової умови в зобов'язанні. Самос­тійним цивільно-правовим зобов'язанням схов визнається тоді, коли він є основою або однією з основних цілей, заради якої сторони вступають у правовідносини (наприклад, здача майна на зберігання в камеру схову). Додатковою умовою схов буває в тих випадках, коли він виконує допоміжну функ­цію, яка сприяє належному виконанню основного зобов'я­зання з іншим основним змістом. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо право власності (оперативного управління) переходить до покупця раніше передачі речі, про­давець зобов'язаний до передачі зберігати річ, не допуска­ючи її погіршення, або за ч. 1 ст. 337 ЦК підрядчик зобов'я­заний вжити всіх заходів, щоб забезпечити збереження ввіреного йому замовником майна, він несе відповідальність за будь-які упущення, що потягли за собою втрату або по­шкодження майна. В даних випадках зобов'язання схову є до­датковою умовою у договорах купівлі-продажу і підряду.

Договір схову є реальним, тобто він вважається укладеним з моменту передачі речі на зберігання, а не з часу досягнення про це згоди. Це має місце у договорах, де однією стороною виступає громадянин (наприклад, при здачі майна в ломбард, камеру схову на вокзалі). Але в певних випадках договір схову може бути консенсуальним, зокрема тоді, коли він укладається між організаціями, одна з яких бере на себе зобов'язання прийняти на схов майно, що передано їй іншою організацією (ч. 2 ст. 413 ЦК). Так, холодильники, що прийма­ють продукцію підприємств м'ясної і молочної промисловості, укладають з відповідними збутовими конторами договори, на підставі яких холодильники зобов'язуються приймати, а кон­тори — здавати на зберігання м'ясо-молочні продукти.

Договір схову вважається безоплатним. Але він може бути і сплатним, якщо ця послуга здійснюється за винагороду. Без­оплатними є відносини, що виникають, коли громадяни зда­ють майно на короткострокове зберігання у гардероби орга­нізацій, камери схову будинків відпочинку, санаторіїв, або якщо функцію охоронця приймає на себе громадянин у порядку надання товариських послуг, що часто трапляється у побуті. Договір схову може стати оплатним у відносинах між громадянами, якщо при укладенні договору сторони це обу­мовлюють, а також у відносинах, де однією стороною є орга­нізація; договір схову має бути оплатним, якщо норматив­ними актами передбачено стягнення організацією плати за зберігання майна.

Договір схову належить до двосторонніх договорів, тобто при оплатних і безоплатних відносинах зобов'язання збері­гання є взаємними, де існують певні права та обов'язки обох сторін. Охоронець, зокрема, зобов'язаний забезпечити збе­реження майна і повернути його іншій стороні, яка в свою чергу зобов'язана після закінчення строку, зазначеного охо­ронцем взяти назад здане нею на схов майно (ч. 1ст. 421 ЦК) і відшкодувати охоронцеві витрати, необхідні для збереження майна (ч. 2 ст. 417 ЦК), та збитки, завдані властивостями цього майна, коли охоронець, приймаючи майно на схов не знав і не повинен був знати про ці властивості (ст. 422 ЦК). Якщо ж договір оплатний, то обов'язком поклажодавця є сплата охоронцеві винагороди, розмір якої затверджений у встановленому законом порядку таксами, ставками, тари­фами, а за відсутності таких за згодою сторін.

Договір схову має спільні риси з договором про охорону об'єктів, з договорами позики і майнового найму. За догово­ром про охорону об'єктів власник доручає органам охорони здійснювати щоденну охорону відповідних об'єктів без пере­дачі їх у господарську сферу органові, що здійснює охорону, а за договором схову покпажодавець передає майно охорон­цеві. Договір про охорону об'єктів завжди оплатний, а договір схову також може бути оплатним і може бути безоплатним. Спільні риси договорів схову, безоплатного користування майном, майнового найму в тому, що у всіх вказаних правовідносинах майно одного суб'єкта надходить у тимчасо­ве володіння іншої особи. Проте, у той час як при безоплат­ному користуванні майном і майновому наймі користування є основною метою договору, в договорі схову воно може лише доповнювати основну мету обов'язку контрагента — зберегти ввірене майно. Зобов'язання схову можуть бути оплатними і безоплатними, а правовідносини з найму речі тільки оплатними. На відміну від інших правовідносин зобо­в'язання зберігання між громадянами, а також між громадя­нами та організаціями виникають лише з моменту передачі, залишення майна у володінні зобов'язаної особи (охоронця).