Глава 68 Створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи

 

Загальні положення

 

Одним із нових видів недоговірних зобов’язань виступає зобов’язання по усуненню загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи. Згідно зі ст. 1163 ЦК фізична особа, життю, здоров’ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює. У юридичній літературі давно і справедливо підкреслювалося, що в законі про цивільно-правову і деліктну відповідальність центр ваги необхідно перенести зі шкідливого результату на більш ранній ступінь, коли протиправне діяння створює можливість заподіяння шкоди або коли сама діяльність має небезпечні властивості. Це припускає покладення цивільно-правової відповідальності не тільки за завдану шкоду, а й за «делікт створення небезпеки»^[1].

Віднесення вказаного зобов’язання до складу деліктів має спірний характер. Про це свідчить навіть закріплення правових норм, що регулю­ють дане зобов’язання в окремій главі, яка передує главі «Відшкодування шкоди». Інакше кажучи, якщо б підставою зобов’язання, що регулюється, виступав би делікт, то норми, які регулюють назване зобов’язання, зна­ходились би скоріше в гл. 82 «Відшкодування шкоди».

Крім того, очевидним є той факт, що розглядуване зобов’язання не виступає абсолютною новелою для приватного права: адже римському приватному праву був відомий популярний позов actio popularis. Різно­видом останнього виступав actio depositis et suspensі, який міг подати будь-який бажаючий проти господаря будинку, якщо біля цього будин­ку що-небудь було поставлене або підвішене так, що могло заподіяти шкоду перехожим (недбало підвішені вивіски і т. п.). Предметом позо­ву було стягнення штрафу в сумі 10 тис. сестерцій^[2]. Сплата штрафу, безумовно, стимулювала усунення відповідальною особою загрози заподіяння шкоди.

Правова конструкція, згідно з якою для покладення юридичної відповідальності достатньо діяння без урахування його шкідливого результату, досить давно використовується у кримінальному праві для пояснення існування злочинів із формальним складом,тобто таких, що не містять у собі як обов’язкову ознаку суспільно небезпечні наслідки, а тому злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у законі діянь^[3].

Суб’єктами відповідальності (боржниками) в зобов’язанні по ство­ренню загрози визнаються не лише юридичні та фізичні особи, які за­ймаються підприємницькою діяльністю, порушуючи при цьому довкілля, умови безпеки, а будь-яка особа, яка створює загрозу^[4]. Хоча було вислов­лено точку зору, що варіант боротьби з деліктами «створення небезпеки (загрози)» за допомогою норм цивільного законодавства не є найкращим з можливих. Оптимальнішим було б інше вирішення питання про суб’єкт відповідальності за неусунення небезпеки (загрози) життю, здоров’ю і майну, а саме визнання таким суб’єктом держави. Така позиція більшою мірою гарантувала б здійснення конституційного права на безпечне для життя та здоров’ я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50 Конституції України)^[5]. Подібний підхід вико­ристовувався в російському дореволюційному законодавстві і мав назву «державна винагорода», під якою розумілося зобов’язання держави від­повідати за шкоду, заподіяну особам шляхом правомірної діяльності влади. Причому й тоді поставало питання, до якої галузі права належать норми, що його регулюють. В. І. Сінайський зазначав, що в інтересах громадян, усталеності їх прав на винагороду за шкоду цивільному вирі­шенню питання, безумовно, слід віддати перевагу. І тому вилучення державної винагороди зі сфери цивільного права є небажаним^[6].

Однак ЦК визначив у ст. 1163 відповідальною за створення загро­зи фізичну або юридичну особу. Глава 81 ЦК передбачає дві стадії реалізації права фізичних і юридичних осіб на захист від створення загрози їх благам. Перша — вимагати усунення загрози від того, хто її створює (ст. 1163 ЦК). Друга, втілення в життя якої можливе лише у разі невиконання кредитором обов’язку по усуненню загрози, по­лягає в праві кредитора (заінтересованої особи) вимагати від боржни­ка:

а) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози;

б) відшко­дування завданої шкоди;

в) заборони діяльності, яка створює загрозу (ст. 1164 ЦК).

Раніше в цивільному праві загроза, небезпека розглядались як об’єктивні категорії, реально існуючі за межами свідомості людини, причому існуючі й незалежно від її волі. Небезпека і загроза — це тотожні поняття, які визначаються як можливість, іншими словами, вірогідність настання невигідних наслідків (шкідливого результату), перетворення цієї можливості в дійсність^[7].

Стаття 1163 ЦК базується на дещо інших засадах стосовно об’єктивності категорії «загроза», оскільки боржником виступає особа, яка створює цю небезпеку і повинна повсякчас контролювати свою діяльність, котра може створити загрозу для оточуючих. Наприклад, це стосується володільця джерела підвищеної небезпеки. Під останнім розуміється діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, викорис­танням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійців­ських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 ЦК).

В екологічному законодавстві закріплено визначення поняття «об’єкт підвищеної небезпеки» як об’єкта, на якому використовують­ся, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспорту­ються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені поро­гові маси, а також інші об’ єкти як такі, що відповідно до закону є ре­альною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру (ст. 1 Закону «Про об’єкти підвищеної небез­пеки»^[8]).

Доцільно розглядати поняття «джерело» і «об’єкт» відповідно як родове та видове, тому що вказаний Закон регулює відносини, поєд­нані лише з одним видом небезпечної діяльності, пов’язаної з поводжен­ням із небезпечними речовинами, а ст. 1187 ЦК має за мету визначен­ня загального поняття, не вдаючись до вичерпного переліку. Свідчен­ням того, що розглядувані поняття належать до одного виду, є те, що однакові межі відповідальності заподіювача шкоди за ст. 1187 ЦК і ст. 16 Закону «Про об’єкти підвищеної небезпеки». Як у першому, так і в другому випадку від відповідальності звільняє лише непереборна сила або умисел потерпілого.

Зобов’язання зі створення загрози може припинитися вже на першій стадії, після задоволення вимоги заінтересованої особи (ст. 1163 ЦК). На цій стадії загроза небезпеки не призвела до виникнення (заподі­яння) шкоди^[9]. Наприклад, у передмісті м. Харкова у сел. Безлюдовка було зупинено сміттєспалювальний завод, який через недосконалость технологічного процесу значно забруднював атмосферу.

На другій стадії, яка починається після незадоволення вимоги^[10], можуть скластися три правові ситуації залежно від того, завдана шко­да чи ні:

а)     загроза життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи продовжує існувати, але шкоду не завдано;

б)     загроза реалізувалась, тобто призвела до заподіяння шкоди, і негативний вплив на час подання позову на охоронювані блага три­ває;

в)     шкода заподіяна, але загрозу усунено.

Залежно від цього кредитор обере способи захисту свого поруше­ного права. Звісно, що він може заявити за наявності умов кілька вимог одночасно. Наприклад, вимагати заборони діяльності, яка створює за­грозу, і відшкодування завданої шкоди.

Цивільний кодекс виходить із того, що створення загрози є деліктом і до його елементів належать такі юридичні факти:

1) небезпека (за­гроза) завдання шкоди нематеріальним та матеріальним благам;

2)   створення небезпеки (загрози) завдання шкоди внаслідок порушен­ня екологічних норм, норм техніки безпеки;

3) причинно необхідний зв’язок між створенням небезпеки і небезпекою завдання шкоди.

Що ж до суб’єктивного чинника — вини як юридичного факту згаданого делікту, то він відсутній і для виникнення відповідальності за створення небезпеки (загрози) достатньо встановлення об’єктивного факту — «створення небезпеки (загрози)»^[11].

Оскільки виникнення зобов’язання по усуненню загрози не пов’язане із заподіянням майнової або немайнової шкоди, його слід кваліфікувати як квазіделіктне.

Умовою його виникнення виступає створення небезпеки (загрози) життю, здоров’ю або майну фізичної особи чи майну юридичної особи.

Суб ’єктами зобов ’язання можуть виступати як фізичні, так і юри­дичні особи.

Об ’єктами, яким може створюватися загроза стосовно фізичних осіб, виступають життя, здоров’я та їх майно, для юридичних осіб — їх майно. Зміст зобов’язання складають: право заінтересованої особи вимагати усунення загрози і обов’язок особи, яка створила загрозу, її усунути. Усунення небезпеки може полягати як у припиненні дій, ко­трими створюється небезпека, так і у вчиненні дій, наприклад, коли чинником небезпеки є бездіяльність^[12].

При невиконанні вказаного зобов’язання боржником у зазначений судом строк кредитор може використати права, закріплені в ст. 1164 ЦК. Реалізація їх призведе до виникнення нових зобов’язань між тими самими сторонами, але з новими підставами виникнення і змістом.

По-перше, це зобов’язання, підставою якого є неусунення загрози відповідальною особою у строк, встановлений рішенням суду. Змістом такого зобов’язання буде право кредитора вимагати від відповідальної особи вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози або забо­рони діяльності, яка створює загрозу, і відповідно обов’язок останньої задовольнити ці вимоги.

По-друге, зобов’ язання по відшкодуванню шкоди, завданої вна­слідок неусунення загрози (абз. 2 ч. 1 ст. 1164 ЦК). Підставою цього зобов’язання виступає делікт, і відшкодування шкоди відбувається за загальними правилами, встановленими ЦК (ст. 1165). У цьому разі умовами зобов’язання виступають:

1) заподіяння шкоди;

2) протиправ­на дія або бездіяльність відповідальної особи, якою створена загроза, що в подальшому призвела до завдання шкоди;

3) причинний зв’язок між протиправною дією або бездіяльністю відповідальної особи, які спочатку спричинили створення загрози, і шкодою, що заподіяна^[13];

4)   вина особи, яка заподіяла шкоду.

---

^[1] Зобов’язальне право: Теорія і практика [Текст] : навч. посіб. для студ. юрид. вузів і ф-тів ун-тів / О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова, В. В. Луць та ін.; за ред. О. В. Дзери.

-   К. : Юрінком Інтер, 1998. - С. 797.

^[2] Римское частное право [Текст] / под. ред. И. Б. Новицкого и И. С. Перетерского.-   М. : Изд-во Минюста СССР, 1948. - С. 573, 574.

^[3] Кримінальне право України: Загальна частина [Текст] : підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти // М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін. / за ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - К. : Х. : Юрінком Інтер - Право, 2001. - С. 96.

^[4] Ігнатенко, В. М. Зобов’язання із створення небезпеки (загрози) за новим Цивіль­ним кодексом України [Текст] / В. М. Ігнатенко // Проблеми законності : Республік. міжвідом. наук. зб. / відп. ред. В. Я. Тацій. - Х. : Нац. юрид. акад. України, 2002. - Вип. 53. - С. 74.

^[5] Кодифікація приватного (цивільного) права України [Текст] / за ред. А. Довгер- та. - К. : Укр. центр правн. студій, 2000. - С. 262.

^[6] Синайский, В. И. Русское гражданское право [Текст] / В. И. Синайский - Изд. 2-е испр. и доп. - К. : Типо-лотигр. «Прогресс», 1918. - Вьіп. 2: Обязательственное, семейное и наследственное право. - С. 169, 170.

^[7] Ойгензихт, В. А. Проблема риска в гражданском праве [Текст] / В. А. Ойгензихт.-   Душанбе : Ирфон, 1972. - С. 76, 77.

^[8] Відом. Верхов. Ради України. - 2001. - № 15. - Ст. 73.

^[9] Висловлена також інша точка зору про значення ст. 1163 ЦК України, в якій ідеться радше про саму можливість виникнення відповідних зобов’язань // Цивільний кодекс України: Коментар. - Х. : Одіссей, 2003. - С. 751.

^[10] Закон не встановлює конкретні строки виконання обов’ язку боржника в цьому зобов’ язанні.

^[11] Кодифікація приватного (цивільного) права України [Текст] / за ред. А. Довгер- та. - К. : Укр. центр правн. студій, 2000. - С. 261.

^[12] Цивільний кодекс України: Коментар [Текст]. - Х. : Одіссей, 2003. - С. 751.

^[13] Є. О. Харитонов, характеризуючи причинний зв’язок, слушно підкреслює, що у даних зобов’язаннях умовою відповідальності особи за створення небезпеки заподі­яння шкоди є «подвійний» причинний зв’язок. По-перше, це причинний зв’язок між дією (бездіяльністю) і небезпекою виникнення шкоди; по-друге, причинний зв’язок між створеною небезпекою і шкодою, що виникла // Цивільний кодекс України: Ко­ментар. - Х. : Одіссей, 2003. - С. 752.

 

 

Питання для самоконтролю

1. Поняття зобов’ язання по усуненню загрози життю, здоров’ ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.
2. Умови виникнення зобов’язання по усуненню загрози жит­тю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.
3. Суб’єкти та об’єкти зобов’язання по усуненню загрози жит­тю, здоров’ю, майну фізичної або майну юридичної особи.
4. Правові наслідки не виконання зобов’ язання по усуненню загрози життю, здоров’ ю, майну фізичної або юридичної особи.