Глава 65 Публічна обіцянка винагороди PDF Печать
Гражданское право - Цивільне право: т.2 (В.І.Борисова та ін.)

Глава 65 Публічна обіцянка винагороди


§ 1. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу

§ 2. Публічна обіцянка винагороди за результатами конкурсу

 

 

§ 1. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу


Разом із договорами як підставами виникнення зобов’язань новий ЦК України розглядає односторонні правочини, що дозволяє врегулю­вати нові сфери суспільних відносин, встановити нові інститути недо- говірних зобов’язань[1].

Особливістю зобов’язань із односторонніх правочинів є те, що для їх реалізації необхідна сукупність юридичних фактів — як подій, так і дій, включаючи односторонні правочини, що виходять від осіб, до яких вони звернені. Центральне місце в такому складі займає первісний одно­сторонній правочин, який має не лише правостворююче, а й регулятив­не значення, оскільки визначає зміст майбутнього зобов’язання[2].

Як правило, для виконання певної роботи або надання послуги з ви­конавцем укладається договір з відповідною оплатою, встановленою до­мовленістю сторін. Але іноді для досягнення такого результату необхідно привернути увагу якомога більшої кількості осіб з обіцянкою виплатити винагороду тому, хто досягне такого результату. Так, наприклад, адміні­страцією острова Сахалін було оголошено винагороду в розмірі 1 млн руб. за надання інформації про зниклий 20 серпня 2003 р. гелікоптер, на борту якого перебував губернатор острова. У цьому разі йдеться саме про пу­блічну обіцянку винагороди без оголошення конкурсу.

Результат, для досягнення якого публічно обіцяється винагорода, буває різного характеру. Але з точки зору класифікації вказаних зобов’язань важливо відрізняти результати: єдині у своєму роді і зі- ставні за якістю. Наприклад, загублену корову можна знайти або не знайти, але не можна зробити це «краще» або «гірше» і до того ж одно­часно кількома особами, в різних місцях, незалежно один від одного. Навпаки, літературні твори на задану тему можуть бути одночасно і незалежно один від одного створені кількома авторами без збігу ху­дожніх та інших достоїнств. У зв’язку з цим прийнято розрізняти пу­блічну обіцянку винагороди, побудовану як конкурс, і таку, що не є конкурсом[3].

ЦК, використовуючи вказаний критерій порівнюваності результа­тів, окремо закріплює два різновиди публічної обіцянки винагороди: публічна оцінка винагороди без оголошення конкурсу і публічна обі­цянка нагороди за результатами конкурсу.

Згідно зі ст. 1144 ЦК особа має право публічно пообіцяти винагоро­ду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання ін­формації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо).

Закон указує на певні вимоги до публічної обіцянки винагороди, які дозволяють кваліфікувати її як юридично обов’язкову. Обіцянка винагороди: 1) має бути публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб (ч. 2 ст. 1144 ЦК); 2) має бути майновою, тобто грошовою або іншою, що має вартісне вираження — надання речі, послуги тощо; 3) має містити вказівку на результат, який повинен бути досягнутий. Хоча ст. 1144 ЦК не зазначає характер результату, але зрозуміло, що він має правомірний характер і може бути досягнутий необмеженим колом осіб.

Частина 3 ст. 1144 ЦК визначає обов’язкові реквізити сповіщення публічної обіцянки винагороди: завдання; строк та місце його вико­нання; форма та розмір винагороди.

Законодавець не встановлює певну форму оголошення публічної обіцянки винагороди, але конкретизує зміст завдання у разі публічної обіцянки винагороди. Завдання, яке належить виконати, може стосу­ватися разової дії або необмеженої кількості дій одного виду, які мо­жуть вчинятися різними особами (ст. 1145 ЦК). Так, наприклад, відо­мості про місцезнаходження осіб, які причетні до скоєння серії теро­ристичних актів у м. Краснодарі 25 серпня 2003 p., можуть бути надані кількома особами. У такому разі на частку оголошеної винагороди може претендувати кожна з осіб, незалежно від вичерпності їх відо- мостей[4].

Суб’єктами зобов’язань, що виникають на підставі публічної обі­цянки винагороди без оголошення конкурсу, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Таким чином, публічна обіцянка винагороди без оголошення кон­курсу — це недоговірне зобов ’язання, що виникає на підставі звернен­ня до необмеженого кола осіб і полягає у виплаті майнової винагороди особі (особам), яка досягла зазначеного у сповіщенні результату.

Умови виникнення зобов’язання. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу є одностороннім правочином, на підставі якого особа, що заявила про винагороду, стає боржником, а будь-яка особа, що відгукнулася, — кредитором. Але сама по собі публічна обіцянка не призводить до виникнення прав і обов’язків у необмеже­ного кола осіб, до яких вона звернена.

Обов’язок виплатити винагороду, а отже, і право її вимоги виникає лише у разі надання особою, яка відгукнулася, вказаного в публічній обіцянці результату, тобто виконання певної умови. Зважаючи на це, публічна обіцянка винагороди виступає як односторонній умовний правочин (ст. 212 ЦК).

У цілому зобов’язання з публічної обіцянки винагороди виникає із юридичного складу двох односторонніх правочинів: публічної обі­цянки винагороди і відгуку на неї у вигляді надання обумовленого результату. Причому вказані правочини мають зустрічний характер і повинні відповідати одне одному.

Зміст зобов’язання. Обов’язок особи, яка публічно пообіцяла ви­нагороду, полягає саме у виплаті цієї винагороди тому, хто надав ре­зультат, указаний у сповіщенні. Частина 3. ст. 1144 ЦК зобов’язує особу, яка публічно обіцяє винагороду, визначити у сповіщенні її фор­му та розмір. Це може бути як певна річ, так і грошова сума. Нагорода може бути виражена також в іншій формі: білет на концерт артиста, який оголосив винагороду, надання зустрічної послуги і т. п.[5]Згідно з ч. 1 ст. 1148 ЦК у разі виконання завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), зобов’язана виплатити її. Якщо завдання стосується разової дії, вина­города виплачується особі, яка його виконала першою. Якщо таке за­вдання було виконано кількома особами одночасно, винагорода розпо­діляється між ними порівну.

Строк виконання завдання. Встановлення строку (терміну) вико­нання завдання не є обов’язковим і характерним для цього зобов’язання. Але особа, яка дає публічну обіцянку винагороди, має право встановити строк (термін) для виконання завдання (ст. 1146 ЦК). Зазначення строку свідчить про те, що особа, яка дала публічну обіцянку винагороди, пов’язана обов’язком виплати винагороди саме у цей проміжок часу, оскільки закінчення строку для передання результату є однією з підстав припинення вказаного зобов’язання (ч. 1 ст. 1149 ЦК).

Якщо строк (термін) виконання завдання не встановлений, воно вважається чинним протягом розумного часу відповідно до змісту за­вдання. Поняття «розумний час» є оціночним і може бути визначене шляхом зіставлення часу, який минув з дня публічної обіцянки, та змісту завдання.

Виходячи з характеру одностороннього правочину як підстави ви­никнення зобов’язання з публічної обіцянки винагороди, особа, яка публічно її обіцяла, має право змінити завдання та умови надання ви­нагороди (ст. 1147 ЦК). Така зміна не пов’язана з будь-якими умовами і навіть не потребує сповіщення у такому ж порядку, як і публічна обі­цянка, але тягне певні правові наслідки для цієї особи:

Перше — відшкодування збитків особі, яка розпочала виконання завдання, вчинених їй у зв’язку зі зміною завдання.

Друге — відшкодування витрат, понесених особою, яка розпочала виконання завдання, але у зв’язку зі зміною умов надання винагороди завдання втратило для неї інтерес.

Окрім закінчення строку на передання результату, зобов’язання у зв’язку з публічною обіцянкою винагороди припиняється також пе- реданням результату особою, яка першою виконала завдання.

Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право публічно оголо­сити про припинення завдання. У цьому разі особа, яка понесла реаль­ні витрати на підготовку до виконання завдання, має право на їх від­шкодування (ст. 1149 ЦК). Під реальними розуміються витрати, які забезпечували діяльність, спрямовану на виконання завдання.

Наявність або відсутність публічної обіцянки винагороди впливає на відносини сторін. Так, наприклад, якщо особа, яка загубила річ, публічно пообіцяє винагороду за її знайдення, то відносини між нею й особою, яка знайде річ і передасть, визначатимуться ст. 1144 ЦК, а за відсутності такої обіцянки — правилами ст. 339 ЦК, що передбачають право особи, яка знайшла загублену річ, на винагороду та відшкоду­вання витрат, пов’язаних зі знахідкою. Частина 3 ст. 339 ЦК прямо зазначає: якщо власник (володілець) публічно обіцяв винагороду за знахідку, вона виплачується на умовах публічної обіцянки.