Печать
PDF

Глава 62 Договір про спільну діяльність

Posted in Гражданское право - Цивільне право: т.2 (В.І.Борисова та ін.)

Глава 62 Договір про спільну діяльність


Загальні положення

 

Розвиток економічних і соціальних потреб породжує необхідність об’єднання майна і діяльності людей для досягнення ними спільної мети. Таке добровільне об’ єднання являє собою договір учасників, що взаємно зобов’язує їх до певних дій (щодо передачі майнових вкладів і подальшої узгодженої діяльності), тобто тягне за собою виникнення між ними зобов’язально-правових відносин. Учасники, які здійснюють спільну діяльність, ставлять одну й ту саму мету (побудувати будинок, школу), для досягнення якої вони об’ єднують свої спільні зусилля і вносять певні майнові вклади, тобто сама спільна діяльність «є для учасників договору не самоціллю, а лише засобом досягнення певно­го результату, настання якого вони прагнуть разом»[1].

Договір про спільну діяльність є одним з найдавніших цивільно- правових договорів. У класичному римському праві розрізняли два види товариств:

-   товариства за спільним проживанням і спільною діяльністю, учасники якого домовлялися про спільність усього теперішнього і май­бутнього майна і поділ між собою всього, чим вони володіли. Такий договір, як правило, укладався між членами однієї сім’ї (співвласни­ками, спадкоємцями). Ці договори стали прообразом договорів про спільну діяльність, що не мають підприємницького характеру;

-  виробничі товариства, учасники яких об’єднували частину влас­ного майна для виконання певної роботи або ведення спільної госпо­дарської діяльності й одержання спільних доходів. Такі договори укладалися між купцями або ремісниками для спільного ведення тор­гівлі, промислу чи іншої дохідної діяльності. Так утворювалися різні промислові та торговельні товариства[2].

З розвитком капіталізму договір товариства поступово набув зна­чного поширення. У Росії з XVIII ст. було відоме складництво як форма об’ єднання людей на основі договору, укладеного з метою спільного ведення сільського господарства, торгівлі. Суб’єкти цього договору виступали як єдине торговельне підприємство, яке, однак, не було суб’єктом права. Купці заміняли один одного в поїздках і несли майнову відповідальність за пошкодження або втрату довіреного їм чужого товару. Одержаний дохід вони ділили між собою відповідно до внесених кожним паїв або товарів. Такі договори могли мати як епізо­дичний характер, так і укладатися на певний строк[3].

У проекті Цивільного Уложення договором товариства називався правочин, за яким кілька осіб зобов’язуються одна перед другою спіль­но брати участь майновими вкладами або особистою працею в торго­вельному, промисловому чи іншому починанні, спрямованому на одержання прибутку (ст. 680)[4]. Учасники такого товариства здійсню­вали підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, при­чому участь у спільній справі могла обмежуватися тільки внесенням майнового вкладу.

У цивільному праві радянського періоду поняття зазначеного до­говору дещо змінюється. Законодавець вимагав від учасників догово­ру обов’язкової особистої участі в справах. Так, ЦК УРСР 1963 р. визначав, що за договором про сумісну діяльність сторони зобов’я­зуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво й експлуатація міжколгоспного або державно- колгоспного підприємства або установи (що не передаються в опера­тивне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, пологових будинків, жилих приміщень і т. п. (ч. 1 ст. 430). Для досягнення цієї мети учасники договору здійснюють внески гро­шима чи іншим майном або трудовою участю (ч. 1 ст. 432).

Пізніше нормативно-правові акти почали вживати терміни «просте товариство» і «договір про спільну діяльність» як синоніми, причому спільна діяльність учасників для досягнення спільної мети вважалася необхідною ознакою.

За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. При цьому спіль­на діяльність може здійснюватися на основі об’єднання вкладів (просте товариство), або без об’єднання вкладів ( ст. 1130 ЦК).

Таким чином, законодавець розрізняє такі поняття, як «просте товариство» і «спільна діяльність», що не завжди враховується на практиці.

Договір простого товариства укладається для здійснення його учасниками спільної підприємницької діяльності без створення юри­дичної особи. Істотною умовою цього договору є погодження його учасниками спільної мети — одержання прибутку.

Учасники договору про спільну діяльність без об’єднання вкладів мають спільну мету, відмінну від одержання прибутку (будівництво будинку для наступного проживання в ньому, наукове і творче співро­бітництво в процесі створення твору науки, техніки тощо).

Під спільною метою в договорі про спільну діяльність слід розу­міти той усвідомлений підприємницький або непідприємницький ре­зультат, на досягнення якого спрямовані узгоджені спільні зусилля учасників спільної діяльності. Наявність спільної для всіх учасників мети — головна кваліфікуюча ознака договору про спільну діяльність. Як зазначається в п. 1 Роз’яснення ВАСУ № 02-5/302 від 28.04.95 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладен­ням та виконанням договорів про спільну діяльність», підприємниць­ка мета спільної діяльності може бути різною[5]. На практиці це може бути спільна інвестиційна діяльність, консорціумне банківське креди­тування, створення і спільна експлуатація об’єктів інвестування, ство­рення і діяльність навчально-виробничого підприємства на базі майна виробничих підприємств і навчальних закладів, а також будь-яка інша мета, не заборонена законодавством. Тому коло суб’єктів договору про спільну діяльність визначається залежно від цілей, які вони ставлять перед собою. Суб’єктами договору можуть бути фізичні особи — під­приємці, підприємницькі товариства та непідприємницькі товариства, якщо підприємницька діяльність не суперечить тій меті, заради якої вони утворені. Таку точку зору поділяють й інші правники[6]. Одна й та ж осо­ба може бути учасником декількох договорів про спільну діяльність.

Незалежно від того, в якій із двох вищезгаданих форм здійснюєть­ся спільна діяльність, вона не є самоціллю для учасників договору, вона — лише засіб досягнення певного результату, спільної для всіх учасників мети.

За своєю юридичною природою договір про спільну діяльність

є консенсуальним, двостороннім або багатостороннім, відплатним і фідуціарним.

У результаті укладання договору його учасники утворюють об ’єднання осіб, що не стає новим самостійним суб ’єктом цивільного права, але зобов’язує їх до спільних узгоджених дій у межах досягнен­ня спільної мети.

Цей договір консенсуальний, оскільки визнається укладеним у мо­мент досягнення домовленості щодо його істотних умов.

Залежно від спрямованості волі учасників договору він може бути дво- або багатостороннім. Однак при цьому слід враховувати, що на­віть коли в цьому договорі беруть участь дві особи, їх інтереси не проти­ставлені як кредитора та боржника в звичайному двосторонньому договорі. Інтереси учасників спільної діяльності спрямовані не проти­лежно, а на досягнення спільної для всіх мети. Тому спірним є те, чи мають у цьому договорі взагалі місце фігури кредитора та боржника. Висловлювалася позиція, що оскільки кожна особа, будучи зобов’язаною до внесення майнового вкладу і вчинення певних дій у спільних інтере­сах, вона має право вимагати такої ж поведінки від решти контрагентів[7]. Але більше впевнює інший підхід, що суб’єкти цього договору ймену- ються не кредиторами та боржниками, а учасниками або товаришами. Взаємні права і обов’язки виникають тут у кожного учасника стосовно решти. Кожний з учасників виступає одночасно і як кредитор, і як боржник щодо всіх і кожного з учасників договору. Тому головною особливістю зобов’язань із спільної діяльності є те, що жодна із сторін не має права вимагати виконання договору стосовно себе особисто і, відповідно, не повинна проводити виконання безпосередньо щодо будь-якої іншої сторони[8]. Така складна, переплетена структура взаємозв’язків, породжена багатостороннім характером відносин, не властива звичайним двостороннім зобов’язанням.

Питання про відплатний характер договору про спільну діяльність також є дискусійним, оскільки його учасники не одержують один від одного зустрічного задоволення, а діють спільно для досягнення за­гальної мети[9]. Проте внесення учасниками майнових вкладів, від яких у подальшому всі учасники одержують задоволення, свідчить про від- платність цього договору.

Отже, у вузькому розумінні відплатності як зустрічного задоволення від спільної діяльності договори можуть бути як відплатними, так і без- відплатними[10]. Так, якщо за договором про спільну діяльність для ви­робництва певної продукції один учасник зобов’ язується надати при­міщення, а другий — внести вклад обладнанням для розміщення його в цьому приміщенні, то в такій ситуації один учасник задовольняє свої інтереси в необхідному йому приміщенні, а другий — в обладнанні, а отже, можна говорити про відплатність. Якщо ж сторони об’єднують майнові та інші зусилля для досягнення спільної непідприємницької мети, то задоволення ними матеріальних інтересів відступає на другий план. У зв’язку з цим немає й ознаки відплатності договору, хоча сторо­ни і здійснюють своєрідне «зустрічне задоволення».

Слід враховувати також те, що відплатність договору про спільну діяльність характеризується тим, що учасник, який виконав свій обов’язок, має право вимагати від решти учасників відповідних дій щодо виконання договірних зобов’язань, включаючи передачу йому частини (частки) загальної вигоди (доходу)[11]. І це само по собі харак­теризує відплатність договору, тоді відплатним є навіть договір, що не має на меті одержання прибутку, оскільки кожен з його учасників стає зобов’ язаним виконати певні дії майнового характеру на користь інших (для досягнення спільної для них мети).

Договір про спільну діяльність є фідуціарним договором, оскільки між його учасниками складаються відносини особисто-довірчого ха­рактеру. Учасники довіряють один одному частину свого майна, яке за взаємною згодою використовується для досягнення поставленої мети на благо всіх учасників. В інтересах спільної справи кожному з учас­ників зазвичай надається право виступати від імені всіх учасників, які вважають, що ніхто не зловживає своїми правами, а діятиме добро­совісно. Фідуціарний характер спільної діяльності знаходить свій прояв в умовах договору, що встановлює порядок координації спільних дій або ведення спільних справ учасників. Загальним правилом від­носин учасників спільної діяльності між собою щодо ведення спільних справ є їх спільна згода, якщо інше не встановлено договором між ними. У випадку, коли сторони договору про спільну діяльність упо­вноважили одного з учасників діяти від їх імені та за їх рахунок перед третіми особами у спільних інтересах, вони повинні встановити обсяг його повноважень. Він визначається насамперед змістом договору про спільну діяльність, а залежно від його положень — спільною довіре­ністю решти учасників, виданою кожним учасником окремо або пись­мовим актом спільного волевиявлення[12].

Зобов’язання щодо спільної діяльності оформлюють не стільки безпосередні відносини товарообміну між учасниками, скільки їх осо­бливу організацію. Ця остання і дозволяє декільком особам (учасникам даного зобов’язання) виступати в майновому обороті спільно. Тому угода про спільну діяльність має не тільки товарно-грошовий, але й організаційний характер.

Предметом договору про спільну діяльність є спільне ведення діяльності, спрямованої на досягнення спільної для всіх учасників мети (юридичний об’єкт), і вклади учасників (матеріальний об’єкт). Згідно зі ст. 1133 ЦК вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв’язки (п. 6.1 Роз’яснення ВАСУ № 02-5/302 від 28.04.95 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з укладенням і виконанням договорів про спільну діяльність»)[13]. Вне­сками у майно товариства з обмеженою відповідальністю, акціонер­ного товариства, повного та командитного товариств можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 115 ЦК). Вклади учасників вважаються рівними за вартістю (ч. 2 ст. 1133 ЦК), якщо інше не випливає із договору або фактичних обставин.

Стосовно грошової оцінки вкладу учасника господарського товариства, то вона здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці (ч. 2 ст. 115 ЦК). Вклади передаються учасниками на загальну користь і утворюють спільне майно. У праві власності на спільне майно кожен з учасників має частку, розмір якої відповідає розміру його вкладу.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі (ст. 1131 ЦК).

Слід зазначити, що договір про спільну діяльність відповідно до публічного законодавства потребує державної реєстрації[14].

Строк договору про спільну діяльність, як правило, обумовлений його метою, досягнення якої припиняє дію договору. Однак незалежно від цього сторони можуть зазначити в договорі особливий строк його дії, закінчення якого припинить відповідні зобов’язання. Це доцільно в тих випадках, коли мета договору є тривалою і не може бути досягну­та до якоїсь певної дати (наприклад, одержання прибутку з підприєм­ницької діяльності). Якщо в договорі відсутні строк його дії і спосіб його визначення, договір вважатиметься укладеним на невизначений строк.


[1] Договірне право [Текст] : конспект лекцій / І. В. Жилінкова, В. І. Борисова, І. В. Спасибо- Фатєєва та ін. ; за заг. ред. І. В. Жилінкової, В. І. Борисової. - Х. : Нац. юрид. акад. України, 2008. - С. 108.

[2] Гражданское право [Текст] / под ред. Е. А. Суханова. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : БЕК, 2002. - Т. II. - Полутом 2. - С. 304.

[3] Большая советская ^нциклопедия [Текст]. - 3-е изд. - М. : Сов. ^нцикл., 1976. - Т. 23. - С. 509.

[4] Гражданское право [Текст] / под ред. Е. А. Суханова. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : БЕК, 2002. - Т. II. - Полутом 2. - С. 305.

[5] Збірник роз’яснень Вищого арбітражного суду України [Текст] // Бюл. законо­давства та юрид. практики України. - 1998. - № 3. - С. 78-82.

[6] Чубаров, В. В. Гражданское право России. Обязательственное право [Текст] : курс лекций / В. В. Чубаров. / отв. ред. О. Н. Садиков. - М. : Юристь, 2004. - С. 731.

[7] Иоффе, О. С. Советское гражданское право (курс лекций) [Текст] / О. С. Иоффе.-   Л. : Изд-во ЛГУ, 1961. - Ч. II. - С. 454.

[8] Гражданское право [Текст] : учебник / под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого.-   М. : Проспект, 1998. - Ч. II. - С. 653.

[9] Иоффе, О. С. Обязательственное право [Текст] / О. С. Иоффе. - М. : Юрид. лит., 1975. - С. 764.

[10] Цивільне право [Текст] / за ред. О. А. Підопригори, Д. В. Бобрової. - К. : Вентурі, 1996. - Ч. II. - С. 290.

[11] Гражданское право [Текст] / под ред. Е. А. Суханова. - 2-е изд., перераб. и доп.-   М. : БЕК, 2002. - Т. II. - Полутом 2. - С. 312.

[12] Белов, В. А. Гражданское право: Общая и Особенная части [Текст] : учебник / В. А. Белов.- М. : Центр ЮрИнфор, 2003. - С. 833.

[13] Збірник роз’яснень Вищого арбітражного суду України [Текст] // Бюл. законо­давства та юрид. практики України. - 1998. - № 3. - С. 78-82.

[14] Про оподаткування прибутку підприємств [Текст] : Закон України від 28.12.1994 р. // Відом. Верхов. Ради України. - № 4. - Ст. 28; Порядок ведення податкового обліку результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи [Текст] : наказ ДПА України від 30.09.2004 р. № 571 // Офіц. вісн. України. - 2004. - № 44. - Ст. 2925. - С. 280; Положення про порядок державної реєстрації договорів (кон­трактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора [Текст] : постанова Каб. Міністрів України від 30.01.1997 р. № 112 // Бюл. законодавства і юрид. практики України. - 2001. - № 7. - С. 142.

 

Питання для самоконтролю


  1. Поняття та юридична характеристика договору про спільну діяльність.
  2. Предмет та форма договору про спільну діяльність.
  3. Види договору про спільну діяльність.