§ 2. Елементи та умови договору банківського вкладу (депозиту)

Сторонами договору банківського вкладу є банк та вкладник. Банком, відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», є юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності за­лучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та роз­міщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, а також відкриття і ведення банківських рахунків фі­зичних та юридичних осіб.

Крім банків залучати грошові кошти можуть також інші фінансові установи. При цьому надання фінансових кредитів за рахунок залуче­них коштів, а також діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб фінансовими установами, дозволяється тіль­ки після отримання відповідної ліцензії (ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових по­слуг»). У разі залучення коштів у іноземній валюті таким фінансовим установам необхідно одержати, відповідно до Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному опера­тору поштового зв’язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій^[9], затвердженого постановою Правління Національного банку України від 09.08.2002 р. № 297, генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій^[10], яка згідно з п. 2.1 вказаного Положення надаєть­ся Національним банком України лише в разі наявності власного капі­талу небанківської фінансової установи в сумі, еквівалентній не менше ніж 1 мільйон євро. До фінансових установ, що наділені правом за­лучати на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозит­ні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі, належать кре­дитні спілки^[11].

Вкладником може бути будь-яка юридична чи фізична особа, в тому числі і неповнолітня, яка здійснила розміщення вкладу на ра­хунок у банку чи придбала ощадний (депозитний) сертифікат банку на договірних умовах. Відповідно до ст. 32 ЦК фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) вправі само­стійно укладати договір банківського вкладу та розпоряджатися вкла­дом, внесеним нею на своє ім’я. Грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім’я, неповнолітня особа може розпоряджатися за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Статтею 1063 ЦК передбачено можливість укладення договору банківського вкладу та внесення вкладу на користь третьої особи. У даному випадку банк, приймаючи грошову суму від однієї особи, зобов’язується виплатити її та проценти на неї (дохід в іншій формі) іншій особі, яка не має вкладного рахунка в цьому банку. Прикладом може, зокрема, слугувати внесення батьками вкладу на ім’я дитини. Такий договір банківського вкладу має характер договору на користь третьої особи (ст. 636 ЦК) з урахуванням притаманних йому особли­востей. Вкладником при цьому вважається третя особа, на користь якої вноситься вклад, а тому істотною умовою такого договору банківсько­го вкладу є визначення імені фізичної особи^[12] або найменування юри­дичної особи, на користь якої зроблений вклад. Причому виникнення у третьої особи прав за укладеним договором ставиться в залежність від її поведінки: скористається вона наданим їй правом чи ні. Реалізо­вувати свої права як вкладник вона вправі лише з моменту пред’явлення нею до банку першої вимоги, що випливає з прав вкладника, або ви­раження нею іншим способом наміру скористатися такими правами. Закон не визначає форми волевиявлення третьої особи. Тому воно може бути виражене як в усній, так і в письмовій формі. До моменту набут­тя цією особою прав вкладника ці права належать особі, яка зробила вклад. Особа, яка уклала договір банківського вкладу та внесла вклад на користь третьої особи до моменту набуття третьою особою прав вкладника, реалізовує їх у повному обсязі за своїм розсудом. Вона вправі отримувати, в тому числі достроково, вклад, проценти тощо. І якщо особа, на користь якої зроблено вклад, відмовилася від нього, особа, яка уклала договір банківського вкладу на користь третьої осо­би, має право вимагати повернення вкладу або переведення його на своє ім’ я шляхом укладення додаткової угоди або нового договору банківського вкладу і відкриття нового вкладного рахунка.

Форма договору банківського вкладу. Договір банківського вкла­ду під страхом визнання його нікчемним укладається у письмовій фор­мі (ч. 1 ст. 1059 ЦК), тобто сторони повинні зафіксувати його зміст в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими вони об­мінялися, або воля сторін має бути виражена за допомогою телетайпно­го, електронного або іншого технічного засобу зв’язку. Договір, який укладає юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ст. 207 ЦК).

Письмова форма договору банківського вкладу, згідно з Положен­ням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами^[13], затвердженим поста­новою Національного банку України від 03.12.2003 р. № 516, вважа­ється додержаною, якщо залучення банком вкладів юридичних і фі­зичних осіб підтверджується: договором банківського рахунка; дого­вором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що під­тверджує внесення вкладу і відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами^[14]) та звичаями ділового обороту. Перелік до­кументів, якими підтверджується письмова форма банківського вкладу, не є вичерпним. Документами, що підтверджують письмову форму договору, зокрема, можуть бути виписки по рахунках, прибуткові та видаткові ордери тощо^[15].

Ощадна книжка. На підтвердження укладення договору банків­ського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом банк оформляє та видає фізичній особі ощадну книжку. Ощадна книжка виконує такі основні функції: доказову — під­тверджує факт укладення договору банківського вкладу та докумен­тальну — відображає операції за рахунком. Ощадна книжка не є цінним папером.

Законодавством установлені вимоги щодо форми та змісту ощадної книжки. Як документ, що використовується для обслуговування гро­шового обігу, вона є документом суворого обліку^[16], виготовлення блан­ків якої здійснюється тільки на державних спеціалізованих підпри­ємствах, які охороняються органами внутрішніх справ^[17]. В ощадній книжці вказуються найменування і місцезнаходження банку (його філії), номер рахунка за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка та залишок грошових коштів на ра­хунку на момент пред’явлення ощадної книжки у банк (ст. 1064 ЦК).

Відомості про вклад, указані в ощадній книжці, є підставою для проведення розрахунків за вкладом між банком і вкладником. Для здійснення банком операцій за депозитним рахунком, таких як видача банківського вкладу, виплата процентів за ним і виконання розпоря­джень вкладника про перерахування грошових коштів з рахунка за вкладом іншим особам, вкладник повинен пред’явити ощадну книжку. Інші операції, зокрема зарахування коштів на депозитний рахунок як вкладником, так і третіми особами, можуть бути проведені банком і без наявності ощадної книжки. Якщо ощадну книжку втрачено або при­ведено у непридатний для пред’явлення стан, банк за заявою вкладни­ка видає йому нову ощадну книжку.

Ощадний (депозитний) сертифікат. Ощадним (депозитним) сер­тифікатом є цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (володільця сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав. Ощадний сертифікат належить до групи боргових цінних паперів^[18] (ст. 195 ЦК). Відносини, пов’язані з випуском, оформленням, розміщенням і погашенням ощадних (де­позитних) сертифікатів, регулюються ст. 1065 ЦК, ст. 13 Закону Укра­їни «Про цінні папери та фондовий ринок»^[19] від 23.02.2006 р. та По­ложенням про порядок здійснення банками України вкладних (депо­зитних) операцій з юридичними і фізичними особами.

Володільцями (власниками) ощадних (депозитних) сертифікатів можуть бути фізичні та юридичні особи. Емітентами ощадних (депо­зитних) сертифікатів можуть бути лише банки — юридичні особи. Розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів здійснюється без від­криття вкладного (депозитного) рахунку. Грошові кошти зараховують­ся безпосередньо на рахунки банку. Ощадні (депозитні) сертифікати можуть випускатися за ініціативою банку одноразово або серіями; іменними або на пред’ явника. Іменні ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються у бездокументарній формі, а на пред’явника — у папе­ровій (документарній). Ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються на певний строк (під відсотки, передбачені умовами їх розміщення)^[20]. Ощадні (депозитні) сертифікати можуть випускатися процентними^[21], купонними^[22] або безкупонними^[23]. Ощадні (депозитні) сертифікати мо­жуть бути номіновані як у національній, так і в іноземній валюті. Ощадними (депозитними) сертифікатами на пред’явника, номіновани- ми як у національній, так і в іноземній валюті, оформляються лише вклади на строк більше ніж 30 днів. Не дозволяється випуск та роз­міщення банками ощадних (депозитних) сертифікатів, номінованих у банківських металлах.

При розміщенні ощадних (депозитних) сертифікатів банки зобов’язані залучати лише ту валюту, у якій номіновані ощадні (депо­зитні) сертифікати. Строк обігу ощадних (депозитних) сертифікатів установлюється від дати видачі сертифіката безпосередньо вкладнику (власнику сертифіката) до дати, з якої власник сертифіката отримав право вимоги вкладу.

Ощадний (депозитний) сертифікат як цінний папір має містити реквізити, визначені законодавством України. Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» в ощадному (депозитному) сертифікаті у документарній формі зазначаються вид цінного паперу, найменування і місцезнаходження банку, що випустив сертифікат, серія і номер сертифіката, дата випуску, сума депозиту, процентна ставка, строк отримання вкладу, підпис керівника банку або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою банку.

Розміщення та погашення ощадних (депозитних) сертифікатів здійснюється лише банком-емітентом. До погашення приймаються тільки оригінали ощадних (депозитних) сертифікатів. За умови на­стання строку вимоги вкладу (депозиту) банк здійснює платіж проти пред’явлення ощадного (депозитного) сертифіката. Погашення ощад­них (депозитних) сертифікатів, які номіновані в національній валюті, та виплата процентів за ними здійснюються банками лише в націо­нальній валюті. Погашення ощадних (депозитних) сертифікатів, які номіновані в іноземній валюті, та виплата процентів за ними здійсню­ються банками в іноземній валюті, а за письмовою заявою вкладника або особи, уповноваженої на здійснення цієї операції, — у національ­ній валюті за курсом Національного банку України на дату закінчення строку, що зазначений в ощадному (депозитному) сертифікаті, або на дату дострокового викупу сертифіката.

Доход за ощадними (депозитними) сертифікатами виплачується під час пред’ явлення їх для оплати в банк, що розмістив ці сертифіка­ти. У разі дострокового пред’явлення ощадного (депозитного) серти­фіката до оплати банком виплачується сума вкладу та проценти, які виплачуються за вкладами на вимогу, якщо умовами сертифіката не встановлений інший розмір процентів. Якщо строк одержання вкладу (депозиту) за строковим ощадним (депозитним) сертифікатом про­строчено, то такий сертифікат уважається документом на вимогу, за яким на банк покладається зобов’язання сплатити зазначену в ньому суму вкладу (депозиту) та процентів за ним у разі пред’ явлення ощад­ного (депозитного) сертифіката.

Відступлення ощадного (депозитного) сертифіката здійснюється шляхом укладення договору між особою, що відступає права за серти­фікатом, та особою, що набуває ці права. Відчуження ощадного (депо­зитного) сертифіката шляхом учинення передавального напису чинним законодавством не передбачається.

Розрахунки за придбані ощадні (депозитні) сертифікати та сплата грошових коштів за ними здійснюються: для юридичних осіб — лише в безготівковій формі; для фізичних осіб — як у готівковій, так і в без­готівковій формі.

Єдиною істотною умовою договору банківського вкладу є його предмет. За змістом параграфа 3 гл. 71 ЦК, предметом договору бан­ківського вкладу можуть бути грошові кошти (вклад) у готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті^[24]. Поло­ження про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами визначає, що, крім гро­шових коштів, банки як вклади вправі залучати від юридичних і фі­зичних осіб також і банківські метали^[25]. При прийнятті вкладу банк набуває на нього право власності, що надає йому можливості розпо­ряджатись ним, у тому числі для здійснення кредитування фізичних та юридичних осіб. При цьому в банка виникає зобов’язання поверну­ти на першу вимогу вкладника таку саму суму та сплатити проценти на неї або дохід в іншій формі. Вкладник же втрачає право власності (при внесенні коштів у готівковій формі) й одночасно з цим набуває права вимоги щодо виконання банком його зобов’язань^[26].

Види вкладів. Вклади поділяються на два основних види: вклади на вимогу — на умовах видачі вкладу (або його частини) на першу вимогу та строкові вклади — на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку. Договором банківського вкладу може бути передбачено внесення грошових коштів або банківських металів на інших умовах їх повернення — умовні вклади^[27]), наприклад досяг­нення особою певного віку, настання обумовленої договором події. Банки повертають вклади та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу між вкладником і банком. Проте незалежно від виду вкладу банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника (ч. 2 ст. 1060 ЦК). Відмова вкладника від свого права на одержання вкладу на першу ви­могу є протизаконною. Тому будь-яка умова договору про відмову вкладника від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною і ніякої юридичної сили не має. Вказана норма не поширюється на вклади, зроблені юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Дострокове повернення вкладу безпосередньо впливає на розмір процентів (у бік його зменшення), що виплачуються за строковим вкладом. Так, якщо відповідно до договору вклад повертається вклад­никові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обста­вин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не вста­новлений більш високий процент. У даному випадку має місце до­строкове розірвання договору банківського вкладу з ініціативи вклад­ника. Закон, захищаючи іншу сторону договору (банк) від достроко­вого повернення вкладу, допускає можливість зменшення розміру процентів^[28].

З іншого боку, якщо вкладник не вимагає повернення суми стро­кового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківсько­го вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин, за за­гальним правилом, договір банківського вкладу вважається продовже­ним на умовах вкладу на вимогу. Закінчення строку чинності договору банківського вкладу припиняє обов’язок банку виплачувати проценти (дохід в іншій формі) вкладникові у погодженому в договорі розмірі. Але, використовуючи вклад після спливу встановленого договором строку, банк все ж таки зобов’язаний нараховувати при цьому про­центи на нього на умовах вкладу на вимогу. Сторони в договорі можуть погодити можливість його подовження, зазначивши при цьому відпо­відні умови його подальшої дії, включаючи строк, розмір процентної ставки тощо.

Кількість вкладних рахунків, які вправі відкривати вкладники, а також сума вкладу чинним законодавством, як правило, не обмежуєть­ся. Певні обмеження щодо загального обсягу залучених вкладів вста­новлені для банків. Так, спеціалізованим банкам (за винятком ощад­ного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку (ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Сума, строки та умови приймання вкладів визначаються між банком та вкладником на договірних засадах. Кошти на вкладний (депозитний) рахунок юридичної особи (громадянина-підприємця) перераховують­ся з її (його) поточного рахунку і після настання обставин їх повернен­ня, визначених договором банківського вкладу, повертаються на її (його) поточний рахунок, крім випадків, передбачених законодавством України. Банки можуть перераховувати грошові кошти на вкладний (депозитний) рахунок юридичної особи (громадянина-підприємця) з її (його) іншого вкладного (депозитного) рахунку, відкритого в цьому банку, лише в разі зміни банком порядку бухгалтерського обліку ра­хунку юридичної особи (громадянина-підприємця), пов’язаної із за­провадженням банком процедури зміни рахунків клієнтів не за їх іні­ціативою у випадках і в порядку, визначених нормативно-правовими актами Національного банку, або зміною умов договору банківського вкладу. Нараховані проценти за вкладами (депозитами) юридичних осіб (громадян-підприємців) відповідно до умов договору банківсько­го вкладу (депозиту) банки можуть перераховувати на поточний раху­нок юридичної особи (громадянина-підприємця) або зараховувати на поповнення вкладу (депозиту).

Кошти на вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть бути внесені вкладником готівкою, перераховані з іншого власного вкладного (депозитного) або поточного рахунку. Після закінчення строку або настання інших обставин, визначених законодавством України чи договором банківського вкладу, кошти із вкладного (депо­зитного) рахунка повертаються вкладнику шляхом видачі готівкою або в безготівковій формі на зазначений у договорі рахунок вкладника для повернення коштів чи за заявою вкладника на інший його рахунок. Нараховані проценти (дохід в іншій формі) за вкладом фізичної особи відповідно до умов договору банківського вкладу можуть або пере­раховуватися на її поточний рахунок, або зараховуватися на поповнення вкладу, або виплачуватися фізичній особі готівкою.

Банк сплачує вкладнику суму вкладу і нараховані за ним проценти: у національній валюті, якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок у національній валюті; у валюті вкладу (депо­зиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) раху­нок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених до­говором, відповідно до заяви вкладника — в іншій іноземній чи в на­ціональній валюті; у банківських металах, якщо вкладний (депозитний) рахунок відкритий у банківських металах, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника — у націо­нальній валюті.

У переважній більшості випадків на рахунок за банківським вкла­дом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку безпосеред­ньо від вкладника. Проте закон надає можливість іншим особам вне­сення грошових коштів на рахунок, відкритий вкладником. Зарахуван­ня грошових коштів на рахунок вкладника не допускається, якщо до­говором банківського вкладу передбачена заборона прийняття банком вкладів від третіх осіб (ч. 1 ст. 1062 ЦК). У разі надання вкладником третій особі необхідних даних про свій рахунок за вкладом законодавством встановлена презумпція згоди вкладника на одержання грошових коштів від іншої особи. Незалежно від того, хто вніс вклад на рахунок, лише вкладник наділений правом розпорядження коштами, що облі­ковуються на його рахунку.

У разі помилкового зарахування коштів на рахунок вкладника, не­залежно від підстав такого помилкового зарахування (з вини банку, вкладника або особи, яка здійснює внесення коштів), вони підлягають поверненню за правилами витребування майна від добросовісного на­бувача, згідно з якими майно за відплатним договором придбане в осо­би, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ст. 388 ЦК). Аналіз наведеної норми свідчить, що помилково зараховані кошти підлягають поверненню їх власнику у всіх випадках.