Глава 50 Договір комісії PDF Печать
Гражданское право - Цивільне право: т.2 (В.І.Борисова та ін.)

 

 

Глава 50 Договір комісії


§ 1. Поняття та умови договору комісії

§ 2. Зміст договору комісії та його виконання

 

 

§ 1. Поняття та умови договору комісії


Відповідно до ст. 1011 ЦК за договором комісії одна сторона (ко­місіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Договір комісії належить до групи договорів про надання юридич­них послуг. Поряд із комісією до цієї групи входять також договір доручення (гл. 68 ЦК) та договір про управління майном (гл. 70 ЦК). У ГК містяться норми щодо агентського договору (гл. 31 ГК). Головною спільною рисою вказаних договорів є те, що вони опосередковують відносини з надання юридичних послуг, сутність яких полягає в тому, що одна особа діє в інтересах іншої, створюючи для неї певні юридич­ні наслідки (виникнення, зміну або припинення прав та обов’язків). Дана обставина пояснює певний зв’язок цих договорів, їх спільну правову природу і дає підставу для віднесення їх до однієї групи.

Конструкція договору комісії забезпечує юридичну форму відно­син, в яких одна сторона (комісіонер) діє за дорученням другої сторо­ни (комітента), вчинюючи правочини в її інтересах та за її рахунок, але від свого імені. Той факт, що комісіонер діє від власного імені, є прин­циповим. Для третьої особи, з якою комісіонер укладає правочин, фі­гура комітента не має значення. Не зобов’язаний він і перевіряти пов­новаження комісіонера, відповідність його дій змісту того завдання, яке йому було надано комітентом.

У цьому аспекті також існує різниця і між діями комісіонера та управителя в договорі управління майном (гл. 70 ЦК). Хоча управитель вчиняє правочини від власного імені, що поєднує конструкції догово­ру управління майном та комісії, він все ж таки зобов’ язаний повідом­ляти осіб, з якими вчиняє правочин, про те, що є управителем, а не власником майна (ч. 2 ст. 1038 ЦК). На відміну від цього, комісіонер у правовідносинах виступає як самостійна особа, він не повинен по­відомляти контрагента про те, що діє в інтересах іншої особи і вчиняє правочин не для себе, а для комітента. Навіть якщо комітент був на­званий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору, 460 все ж таки за договором, укладеним з третьою особою, права набуває комісіонер (ч. 2 ст. 1016 ЦК).

Договір комісії належить до числа посередницьких договорів. На його підставі виникає два види відносин: внутрішні (між комітентом та комісіонером) та зовнішні (між комісіонером та третьою особою). Разом з тим договір комісії, на відміну від агентського договору або договору доручення, не є підставою виникнення відносин представ­ництва. Для представництва той факт, що одна особа вчиняє певні дії в інтересах іншої, не є достатнім. Необхідна і друга ознака: вчинення правочину від імені іншої особи. У частині 2 ст. 237 ЦК прямо сказано, що особа, яка хоча і діє в чужих інтересах, але від власного імені, не є представником. Це пояснюється тим, що у відносинах представництва представник своїми діями безпосередньо створює права та обов’язки для іншої особи, а комісіонер є самостійним учасником правовідносин і набуває прав та обов’язків для себе. Найбільше, про що можна гово­рити за таких обставин, це так зване опосередковане представництво. Слід, однак, зазначити, що термін «опосередковане представництво» має умовний характер і належить до випадків, коли особа по суті ні­кого не представляє, бо діє власноруч. Деякі риси представницької природи відносин тут виявляються лише в тому, що особа діє в інте­ресах іншої та за її рахунок. Проте для виникнення представництва в повному розумінні цього слова (прямого представництва) цього не­достатньо.

Договір комісії є консенсуальним та двостороннім. Він вважа­ється укладеним з моменту, коли сторони дійшли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК).

Договір комісії має оплатний характер. Комітент повинен випла­тити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у догово­рі комісії (ст. 1013 ЦК). Як правило, розмір плати визначається у пев­ному відсотку до загальної ціни договору комісії. Разом з тим сторони можуть і не визначати ці положення в договорі. У такому випадку оплата буде проводитися після виконання договору, виходячи із зви­чайних цін за відповідні посередницькі послуги. Отже, невизначення в договорі умов, які стосуються оплати дій комісіонера, не змінює загального характеру цього договору: він завжди має відплатний ха­рактер. Визначення розміру плати за договором комісії здійснюється сторонами.

Для забезпечення інтересів комітента комісіонер може поручитися за виконання правочину третьою особою, яка буде майбутньою стороною договору. Така спеціальна запорука комісіонера — делькредере (делькредере, італ. del credere — від довіри), покладає на нього до­даткові зобов’язання: у разі невиконання або неналежного виконання договору третьою особою комітент має право звернутися з відповід­ними вимогами до комісіонера. Делькредере підвищує захист інтересів комітента і в той же час покладає на комісіонера додаткові обов’ язки щодо виконання договору третьою особою. У зв’язку з цим, якщо ко­місіонер поручився за виконання правочину, він має право на додатко­ву плату. Розмір додаткової плати за делькредере визначається за до­мовленістю сторін.

Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку (ч. 1 ст. 1012 ЦК). У зв’язку з тим, що комісія не є різновидом відносин прямого представництва й комісіонер діє від власного імені, його відносини з контрагентами за договором не потре­бують пред’явлення довіреності. Тому питання щодо співвідношення строку дії довіреності та договору, які актуальні для договору доручен­ня, в даному випадку не мають значення. Строк дії договору комісії, якщо він є визначеним, встановлюється тільки в самому договорі.

Предметом договору комісії є надання посередницької послуги, яка полягає у вчиненні комісіонером одного або кількох правочинів в інтересах комітента та за його рахунок (ст. 1011 ЦК). Комісіонер здійснює виключно юридичні дії. У цьому полягає відмінність дого­вору комісії від інших договорів про надання юридичних послуг. Так, за агентським договором та договором про управління майном агент та управитель здійснюють не лише юридичні, а й фактичні дії (ч. 2 ст. 1038 ЦК, ч. 1 ст. 297 ГК). За договором доручення повірений здій­снює тільки юридичні дії, але у порівнянні з комісіонером його повно­важення є більш широкими: повірений здійснює не тільки правочини, але й інші дії юридичного характеру (приймає виконання договору, видає довіреності в порядку передоручення, у разі спору представляє інтереси довірителя в суді тощо).

Комітент визначає зміст доручення, яке він надає комісіонерові. З урахуванням сутності договору комісії це передусім може бути ку­півля або продаж певного товару. Якщо має місце саме такий договір, комітент може визначити асортимент товарів, його кількість, якість, ціну тощо. Відповідно до ч. 3 ст. 1012 ЦК істотними умовами догово­ру комісії, за якими комісіонер зобов’язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну. ЦК не містить обмежень щодо ціни майна, за яку воно буде продано комісіонером, тому сторони визначають її вільно за взаємною домовленістю. Комітент може визна­чити територію, у межах якої комісіонер має здійснювати виконання зобов’язання (наприклад, надати комісіонерові виключне право пред­ставляти його інтереси по реалізації певного майна (обладнання, про­дуктів харчування, аудіо-, відеоапаратури тощо) на конкретно визна­ченій території («договірна територія»)). Отже, комітент задає певні параметри, в межах яких належить діяти комісіонерові. Водночас для забезпечення інтересів комісіонера, який діє як підприємець, комітент може бути зобов’язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами (ч. 2 ст. 1012 ЦК). Такі обмеження можуть стосува­тися певного виду товарів, їх асортименту, території здійснення до­ручення тощо. Це зменшує можливість виникнення конкуренції у тій сфері, де діє комісіонер, і дає йому змогу більш результативно викону­вати доручення комітента.

ЦК не містить спеціальних норм щодо форми договору комісії. Це означає поширення на цей договір загальних правил, які визначають форму правочинів (статті 205-209 ЦК).