Глава 48 Договір зберігання PDF Печать
Гражданское право - Цивільне право: т.2 (В.І.Борисова та ін.)

Глава 48 Договір зберігання



§ 1. Загальні положення про зберігання

§ 2. Зберігання на товарному складі

§ 3. Спеціальні види зберігання


 

§ 1. Загальні положення про зберігання


Договір зберігання має широке застосування у цивільному обороті. Він укладається у випадках, коли у власника або іншої особи, яка право­мірно володіє належним йому майном, виникає потреба в отриманні з боку інших осіб послуг по забезпеченню його схоронності. Послуги по зберіганню чужих речей можуть надаватись як при здійсненні під­приємницької діяльності, так і у межах інших (зокрема, побутових) від­носин. За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, що передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її відповідно до його умов у схоронності.

Особливості правового регулювання договірних відносин, які ви­никають при наданні послуг по забезпеченню збереження чужого майна, обумовлюють специфіку правової характеристики договору зберігання. Аналіз положень ст. 939 ЦК свідчить про те, що договір зберігання може бути як реальним, так і консенсуальним. Договір є ре­альним, якщо виникнення договірних відносин поставлено сторонами у залежність від факту передачі речей зберігачу на зберігання. Коли сторони визначають можливість (саме можливість, а не обов’язок по- клажодавця) передачі речей на зберігання після його укладення, тобто у майбутньому, — договір є консенсуальним. Як правило, такий до­говір укладається тоді, коли на стороні зберігача виступає особа, яка надає послуги по забезпеченню зберігання чужих речей, здійснюючи підприємницьку діяльність (професійний зберігач).

Положення ст. 946 ЦК визначають можливість укладення договору зберігання як безоплатного або оплатного. Це, у свою чергу, визначає його односторонній або двосторонній (взаємний) характер відповідно. Якщо договір укладається як безоплатний, обов’язок повернути річ, що була предметом зберігання, виникає лише у зберігача, тому договір є одностороннім. Встановлення у договорі зустрічного обов’язку по- клажодавця оплатити послуги зберігача обумовлює його двосторонній характер. Обов’язок зберігати річ на оплатних або безоплатних засадах може виникати не тільки з договору, але й на підставі положень актів цивільного законодавства. Наприклад, продавець зобов’ язаний збергати проданий товар, не допускаючи його погіршення, якщо право влас­ності на нього переходить до покупця раніше його передання (ст. 667 ЦК). У свою чергу покупець зобов’язаний відшкодувати необхідні для цьо­го витрати, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, такі послуги за загальним правилом є оплатними, але договором між про­давцем та покупцем може визначатися їх безоплатний характер.

Договір, умови якого не містять домовленості сторін щодо оплати послуг зберігача, найчастіше укладається між фізичними особами у межах відносин, що не є підприємницькими. Договір зберігання за загальним правилом є строковим договором (ст. 938 ЦК). Якщо строк зберігання у ньому не встановлений і не може бути визначений вихо­дячи з його умов, зберігач зобов’язаний зберігати річ до пред’явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред’явлення поклажодавцем вимоги про її по­вернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ у розум­ний строк.

Сторонами договору зберігання є поклажодавець і зберігач, якими можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи. Виняток становлять випадки здійснення зберігання на засадах підприємницької діяльності, яку може здійснювати тільки професійний зберігач (ч. 2 ст. 936 ЦК). В останньому випадку прийняття речі на зберігання визначається як його обов’язок (ст. 940 ЦК). Зокрема, професійний зберігач, який збе­рігає речі на складах (у камерах схову, інших пристосованих для їх зберігання приміщеннях) загального користування, не має права від­мовитися від укладення договору зберігання за наявності у нього такої можливості.

Зберігач у будь-якому випадку повинен мати відповідні умови для забезпечення схоронності переданих на зберігання речей. У випадах, визначених актами цивільного законодавства, обов’ язок зберігання речі може бути покладено на одну зі сторін договірних відносин, пов’язаних із розглядуваними. Так, положення ст. 1021 ЦК окремо визначають обов’язок комісіонера зберігати майно комітента. Вико­нання цього обов’язку не обов’язково може здійснюватися особисто комісіонером. У випадку відсутності умов для забезпечення схорон­ності майна комітента, наприклад, майно, яке надійшло для комітен­та відповідно до умов договору, громіздке і для нього у приміщенні комісіонера не вистачає місця, воно може бути передане останнім на зберігання професійному зберігачу. Суб’єкт обов’язку оплати його послуг визначається договором комісії, а у разі виникнення спору — судом.

Поклажодавцем, як правило, виступає власник майна. Однак ним може бути також особа, якій власник передав майно на підставах, ви­значених актами цивільного законодавства. Майно може бути переда­не поклажодавцю власником у довірче управління за договорами май­нового найму (оренди), позички тощо. Передача майна на зберігання є правом, а не обов’язком поклажодавця. Але за умови попередньої домовленості про передання речі на зберігання поклажодавець зобов’язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані йому у зв’язку з тим, що зберігання не відбулося, якщо він у розумний строк не по­передив зберігача про відмову від договору.