Глава 45 Договір про надання послуг PDF Печать
Гражданское право - Цивільне право: т.2 (В.І.Борисова та ін.)


Глава 45 Договір про надання послуг


§ 1. Поняття послуги та договорів про надання послуг

§ 2. Поняття та умови договору про надання послуг

§ 3. Зміст договору про надання послуг та його виконання

 

 

§ 1. Поняття послуги та договорів про надання послуг


ЦК України вперше закріплює норми, які визначають загальні по­ложення щодо договорів про надання послуг (статті 901-907 ЦК). У цивільному праві послуги розглядаються як окремий вид об’ єктів цивільних прав (ст. 177 ЦК), які відрізняються від інших об’єктів (ре­чей, результатів робіт, нематеріальних об’єктів тощо). У зв’язку з осо­бливостями послуг як об’єктів усі договори, предметом яких вони виступають, поєднуються в єдиний тип цивільно-правових договорів, а саме — договори про надання послуг.

Послугам притаманна своєрідна природа і спільні характерні озна­ки. Для всіх послуг характерним є те, що вони:

1)   мають нематеріальний характер, а їх результат не набуває уре­чевлюваного вигляду;

2)   тісно пов’язані з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення певної діяльності);

3)  не збігаються із самими діями (здійсненням діяльності) виконав­ця, а існують як окреме явище — певне нематеріальне благо.

Перш за все послуги характеризуються тим, що мають нематері­альний характер. Цим вони відрізняються від такого виду об’єктів, як речі, бо згідно зі ст. 179 ЦК річчю є предмет матеріального світу. Водно­час нематеріальність послуг не зменшує їх значення в цивільному обороті. Навпаки, останнім часом спостерігається розширення кола договорів, предметом яких є саме нематеріальні об’єкти — послуги. Для послуг характерним також є те, що вони тісно пов’язані з особою виконавця та процесом виконання ним певних дій або здійсненням певної діяльності. Це означає, що послуга існує тільки тоді, коли вона надається. У цьому полягає різниця між послугами та результатами робіт, стосовно яких виникають договори підрядного типу. Для остан­ніх важливим є не процес, а саме результат дії — збудований будинок, відремонтована річ тощо. Послуги, навпаки, не мають результату, який би мав окремий уречевлюваний вигляд, матеріальне втілення.

У частині 1 ст. 901 ЦК сказано, що послуга споживається в про­цесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності. Отже, від­повідно до закону послуга не зводиться до самої дії або діяльності, а розглядається як окреме явище. Характерні ознаки послуги можна продемонструвати на такому прикладі. Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується збері­гати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повер­нути її поклажодавцеві у схоронності. На виконання цього договору зберігач буде виконувати певні дії, спрямовані на зберігання майна, наприклад тримати річ у відведеному для цього і спеціально обладна­ному приміщенні, забезпечувати необхідні технічні засоби зберігання, охорону речі тощо. У виконанні таких дій буде проявлятися процес надання послуги, сама ж послуга полягатиме у збереженні речі. Тобто збереження, схоронність речі — це послуга, а дії зберігача — це спосіб її надання. Причому для поклажодавця самі дії (діяльність) зберігача не мають вирішального значення. Зберігач може навіть не надавати покла- жодавцеві усієї інформації щодо здійснення процесу зберігання. Напри­клад, якщо банк надає поклажодавцеві індивідуальний банківський сейф, що охороняється банком (ст. 970 ЦК), він не повинен інформувати його про всі особливості охоронної системи банку та здійснення ним охорон­ної діяльності. Хоча для поклажодавця спосіб надання йому послуги є важливим, у першу чергу його турбує корисний ефект дій зберігача — збереження речі, тобто сама послуга. Хоча послуга та процес її надання за ЦК — це різні речі, вони між собою невід’ємно пов’язані. З наведе­ного прикладу видно, що послуга (збереження речі) споживається саме в процесі виконання зберігачем відповідних дій щодо зберігання. Як тільки зберігач поверне річ поклажодавцеві, тобто припинить дії по зберіганню, припиниться і сама послуга.

На цьому прикладі можна також спостерігати нематеріальний ха­рактер послуги. Якщо річ, яка передається зберігачу, має цілком мате­ріальну природу, то її схоронність (послуга), яка досягається внаслідок дій зберігача в процесі зберігання (надання послуги), — це вже явище нематеріальне. Поки річ перебуває у зберігача, вона не змінюється, не перетворюється, а зберігається. Саме заради зберігання, схоронності речі укладається між сторонами договір, а не заради внесення змін до цієї речі або здійснення інших дій, результат яких мав би окремий, уречевлюваний вигляд.

Для замовника за договором послуга, незважаючи на її нематері­альну сутність, виступає як певне благо, заради якого він і вступає у договірні відносини. Якби послуга не мала такої якості, то вона не виступала би предметом багатьох видів договорів. Саме для отриман­ня нематеріального корисного ефекту дій (діяльності) виконавця до нього і звертається замовник.

Отже, послуга — це певне нематеріальне благо, яке надається однією особою (виконавцем) і споживається іншою особою (замов­ником) у процесі вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності.

Існує багато різноманітних видів договорів про надання послуг. Деякі з них безпосередньо закріплені в ЦК (пойменовані договори). До них, зокрема, належать договори перевезення, транспортного екс­педирування, зберігання, страхування, доручення, комісії тощо. Однак усі види договорів про надання послуг неможливо передбачити в ЦК, бо їх існує велика кількість. Наприклад, лише відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. № 2664-III до фінансових належать такі послуги, як обслуговування платіжних документів, пла­тіжних карток та дорожніх чеків; довірче управління фінансовими активами; діяльність з обміну валют; залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; на­дання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту; переказ грошей; послуги у сфері страхування та накопичувального пен­сійного забезпечення; торгівля цінними паперами; факторинг тощо.

Це зумовило необхідність закріплення в законі норм, які б мали загальний характер і стосувалися всіх видів договорів про надання послуг — медичних, юридичних, туристичних, освітніх, комунальних та інших, які не знайшли свого безпосереднього визначення у законі (непоіменовані договори). Таким чином, якщо певний договір про надання послуг не має спеціальної правової регламентації в ЦК, тобто є непоіменованим договором, то слід застосовувати загальні положен­ня гл. 63 ЦК та у разі його наявності спеціальне законодавство, норми якого регулюють певний вид договорів про надання послуг. У свою чергу, акти законодавства, які стосуються окремих видів договорів про надання послуг (аудиторських, туристичних, комунальних тощо), ма­ють базуватися на загальних положеннях гл. 63 ЦК і не можуть вміщу­вати норми, які б їм суперечили.

У зв’язку з цим виникає питання щодо поширення правил гл. 63 ЦК на окремі види договорів про надання послуг, які, навпаки, спеціально закріплені у ЦК. Відповідно до ч. 2 ст. 901 ЦК положення гл. 63 ЦК можуть застосовуватися до всіх видів договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов’язання. З цього можна зробити ви­сновок, що норми гл. 63 ЦК можуть застосовуватися і до окремих видів договорів, які спеціально врегульовані ЦК (перевезення, збері­гання, страхування тощо), якщо у цьому є потреба і якщо ці норми відповідають суті конкретного зобов’язання.

Договори про надання послуг можуть належати до так званих пу­блічних договорів (ст. 633 ЦК). Серед договорів про надання послуг до цієї групи належать договори про перевезення транспортом загаль­ного користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо. З урахуванням значення певних послуг для за­доволення інтересів широкого кола споживачів деякі види договорів можуть визначатися тільки як публічні договори. У зв’язку з цим, якщо підприємець хоче здійснювати певну діяльність, він має взяти на себе обов’язок надавати послуги кожному, хто до нього звернеться. У деяких нормах ЦК, які регулюють відносини щодо надання послуг, містяться спеціальні правила, які свідчать, що даний договір за своєю природою є публічним. Наприклад, у ч. 1 ст. 940 ЦК прямо вказано, що професій­ний зберігач, який зберігає речі на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування, не має права відмовитися від укладення до­говору зберігання за наявності у нього такої можливості (ч. 1 ст. 940 ЦК). Відповідно до ч. 2 ст. 957 ЦК договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором.

Важливою рисою публічних договорів, і зокрема договорів про надання послуг, є те, що їх умови встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ч. 2 ст. 633 ЦК). Наприклад, перевезення пасажирів може здійснюватися як за загальними правилами, так і з певними винятками. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 911 ЦК пасажири мають право провозити із собою без­оплатно одну дитину віком до шести років і купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільговою ціною.

Договори про надання послуг також можуть бути охарактеризова­ні як договори приєднання (ст. 634 ЦК). Останнім часом спостеріга­ється розширення кола цього типу договорів. Це пов’язано із необхід­ністю спрощення та прискорення процедури укладення договору, коли замовнику пропонується готовий «пакет» послуг або декілька «пакетів» за його вибором. Якщо замовник згоден на укладення договору, йому залишається лише приєднатися до його умов. Прикладом договорів такого типу може бути договір про надання доступу до мережі Інтер- нет, який укладається між провайдером та абонентом. Провайдери пропонують потенційним замовникам умови договору, вміщують у ньому вичерпну інформацію щодо послуги, яка пропонується, та умов її надання. Як правило, провайдери пропонують окремі пакети послуг. Потенційному абоненту достатньо вибрати найбільш сприй- нятні для себе умови та підписати договір. Внесення будь-яких інших умов, ніж ті, що пропонуються провайдером, договором не передбача­ється. Практично всі проекти договорів, що пропонуються провайде­рами, містять вказівку на те, що акцептування (підписання) договору означає: абонент згоден з усіма його положеннями.