Глава 37 Договір дарування PDF Печать
Гражданское право - Цивільне право: т.2 (В.І.Борисова та ін.)

 

 

Глава 37 Договір дарування


Загальні положення

 

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’ язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровува­ному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК).

Договір дарування поряд із договорами купівлі-продажу, міни, до­вічного утримання опосередковує перехід майна (речей та майнових прав) від однієї особи до іншої. Даному договору властиві деякі харак­терні ознаки, що дозволяють виділити його в окремий вид договорів, тому законодавець не випадково виділяє у Цивільному кодексі норми, що регулюють відносини з дарування, в окрему главу.

Договір дарування є завжди безоплатним. Це означає, що даруваль- ник не отримує ніякого зустрічного надання з боку обдаровуваного. Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (ч. 2 ст. 717 ЦК). У деяких випадках обдарову­ваний при отриманні дарунку традиційно передає дарувальнику річь або невеличку грошову суму. Наприклад, за народним звичаєм, при отриманні у дарунок годинника або домашньої тварини обдаровуваний має надати дарувальнику дрібну монету. Слід зауважити, що у цьому випадку мова не йде про зустрічне надання в юридичному розумінні. Надання монети сприймається сторонами як символічний акт та не має метою компенсацію за отриманий дарунок.

Не буде також зустрічним наданням встановлене за договором дарування право користування дарувальником річчю — предметом дарування. Цю ситуацію можна розглядати двояко: дарувальник збе­рігає за собою певні права (право користування), які й не входили до складу дарунка, або як обтяження предмета дарування правами дару- вальника. Важливим для констатації безоплатності є те, що даруваль- ник не отримує від обдаровуваного нічого нового, що було в нього відсутнє до укладення договору, а обдаровуваний не надає даруваль- никові нічого, що не було б пов’язане із дарунком.

Із зазначеного випливає така кваліфікуюча ознака договору дару­вання: наслідками дарування є збільшення майна обдаровуваного за рахунок зменшення майна дарувальника.

Ознакою договору дарування є також наявність згоди обдаровува­ного на прийняття дарунку. Слід, безумовно, погодитися з думкою

О.   С. Іоффе, який вказував, що в обдаровуваного часто не просять згоди на прийняття дарунка тільки тому, що така згода припускається, але якщо таке припущення буде спростоване, дарування не може вва­жатися здійсненим[1]. Саме необхідність такої згоди дозволяє кваліфі­кувати дарування як договір та відокремити його від односторонніх правочинів, на підставі яких виникає право власності в іншої особи[2].

Нарешті, договір дарування передбачає безстроковий перехід да­рунка (речі або права) до обдаровуваного.

Легальне визначення договору дарування вказує на те, що він може конструюватись як реальний або консенсуальний договір. Нагадаємо, що консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції, в той час як для укладення реального договору по­трібно ще передання відповідного майна або вчинення певної дії (ст. 640 ЦК).

За частиною 1 ст. 723 ЦК договором дарування може бути встанов­лений обов’язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі на­стання відкладальної обставини. Таким чином, консенсуальний до­говір дарування породжує зобов’ язання, за яким дарувальник (борж­ник) має вчинити певну дію (передати майно), а обдаровуваний (креди­тор) має право вимагати виконання цього обов’язку.

Договір дарування є, як правило, одностороннім договором: об­даровуваний стає власником речі (або має права вимагати передання йому дарунка), тобто не приймає на себе ніяких обов’язків, а даруваль- ник передає (або зобов’ язується передати) майно, не отримуючи при цьому ніяких прав вимоги щодо обдаровуваного.

Але із цього правила є винятки. Так, за статтею 725 ЦК договором дарування може бути встановлений обов’ язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утрима­тися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Дарувальник має право вимагати від обдарову­ваного виконання покладеного на нього обов’язку на користь третьої особи, що робить такий договір дарування двостороннім (ч. 3 ст. 626 ЦК). У разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання без­вісно відсутнім чи недієздатним виконання обов’ язку на користь тре­тьої особи має право вимагати від обдаровуваного особа, на користь якої встановлений цей обов’язок.

Але важливо зазначити, що трансформація договору дарування в двосторонній договір не позбавляє його ознак безоплатності[3]. Так, майнове надання обдаровуваного спрямоване на користь третьої особи, а не дарувальника і не є, таким чином, зустрічним, що є необхідним для кваліфікації договору як оплатного. Не порушується у зазначеній конструкції й друга ознака дарування — збільшення майна обдарову­ваного за рахунок зменшення майна дарувальника.

Характерною ознакою договору дарування є особистий характер зобов’язання, яке він породжує. Так, за частиною 3 ст. 723 якщо до на­стання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановленої до­говором дарування з обов’ язком передати дарунок у майбутньому, дару- вальник або обдаровуваний помре, договір дарування припиняється.

Найбільш цікавим з точки зору юридичного аналізу є реальний договір дарування. Такий договір, як було зазначено, є укладеним з моменту передання майна. Звичайна конструкція реального договору у випадку дарування приводить до виключного наслідку — за таким договором, на відміну від інших, не виникає зобов’ язання[4]. Так, не важко помітити, що передання майна обдаровуваному має наслідками виникнення в нього права власності на дарунок (ч. 1 ст. 334 ЦК). Тоб - то у той час як інші реальні договори породжують зобов’язання сторін, реальний договір дарування породжує не зобов’ язальні правовідноси­ни, а призводить безпосередньо до виникнення права власності на дарунок в обдаровуваного. Класики відчизняної цивілістики зазначали, що такий договір покладений в основу передання речі та є речовим договором[5].

Предмет договору дарування. Чинний ЦК встановлює, що дарун­ком можуть бути рухомі речі, у тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути також майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в май­бутньому. Отже, йдеться про будь-які неспоживні та споживні речі, рухомі й нерухомі, зокрема, споруди, будівлі, транспортні засоби, зе­мельні ділянки, підприємства та ін., за вийнятком майна, яке вилучене з цивільного обороту.

Майнові права, що є дарунком, можуть бути як зобов’ язальними, так і речовими[6].

Дарування зобов’ язальних прав, які дарувальник, як кредитор має до третьої особи, здійснюється у вигляді безоплатної цесії (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК), в якій має бути ясно висловлений намір цедента (даруваль- ника) здіснити безоплатне передання права вимоги цесіонарію (обдаро­вуваному). В іншому випадку за правилами ч. 4 ст. 632 ЦК ціна в дого­ворі, якщо вона не зазначена, визначається виходячи із звичайних цін та такий договір не може вважатися даруванням. Передання дарувальником обдаровуваному майнового права до самого себе не передбачає викорис­тання якоїсь певної договірної конструкції ЦК (ч. 1 ст. 6 ЦК)[7] та здій­снюється за договором, за яким встановлюється зазначене право щодо обдаровуваного.

Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, тери­торіальна громада (ст. 720 ЦК).

Закон встановлює певні обмеження щодо укладення договору да­рування (на стороні дарувальника) деякими особами. Так, за ч. 2 ст. 720 ЦК батьки (усиновлювачі), представники малолітніх та грома­дян, що визнані судом недієздатними (опікуни), не мають права дару­вати майно дітей, підопічних. Закон не передбачає заборони укладан­ня договору дорування щодо малолітніх та недієздатних, де останні виступають обдаровуваними.

Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюєть­ся на право юридичної особи укладати договір пожертви.

Цивільний кодекс визначає специфічні правила щодо змісту дору­чення на укладення договору дарування[8] представником дарувальника. Так, доручення на укладення договору дарування, в якому не встанов­лено імені обдаровуваного, є нікчемним (ч. 4 ст. 720 ЦК).

Форма договору дарування. Вимоги закону щодо форми догово­ру дарування залежать від матеріального предмета договору. За за­гальним правилом в усній формі можуть бути укладені договори, які повністю виконуються сторонами в момент вчинення, за винятком тих, що підлягають нотаріальному посвідченню, державній реєстрації, або коли недодержання письмової форми має наслідком нікчемність до­говору (ст. 206 ЦК).

Так, частина 1 ст. 719 ЦК прямо вказує, що договір дарування пред­метів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно. Наступні частини ст. 719 ЦК встановлюють спеціаль­ні правила щодо форми договору дарування.

Договір дарування нерухомої речі укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Тут важливо зазначити, що на відміну від інших договорів, за якими передається право власнос­ті на нерухоме майно (купівля-продаж (ст. 657 ЦК), рента (ч. 2 ст. 732 ЦК), довічне утримання ч. 2 ст. 745 ЦК) договір дарування нерухомої речі не підлягає державній реєстрації, оскільки за ч. 1 ст. 210 ЦК правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встанов­лених законом. Щодо договору дарування закон такого правила не передбачає.

Договір дарування майнового права та договір дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.

Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається в письмовій формі. Передання такої речі за усним догово­ром є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заво­лодів нею незаконно.

Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п’ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів гро­мадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному по­свідченню.

Момент виникнення права власності обдаровуваного на дару­нок. За загальним правилом ч. 1 ст. 722 ЦК право власності обдарову­ваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. При цьому ч. 4 ст. 722 ЦК встановлюється правило, що прийняття обдаровуваним до­кументів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка[9]. Таким способом можна прийняти у власність транспортні засоби, інші речі, фізичне прийняття яких є ускладненим.

При даруванні нерухомих речей право власності на них виникає в обдаровуваного на підставі імперативного правила ч. 3 ст. 334 ЦК з моменту нотаріального посвідчення договору дарування або з момен­ту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Дарувальник, який передав річ підприємству, організації транспорту, зв’язку або іншій особі для вручення її обдаровуваному, має право від­мовитися від договору дарування до вручення речі обдаровуваному.

Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття.

Зміст договору дарування. За консенсуальним договором до- рування дарувальник зобов’язаний у визначений договором строк (термін) передати дарунок (відступити майнове право) обдаровува­ному.

Якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для жит­тя, здоров’я, майна обдаровуваного або інших осіб, він зобов’язаний повідомити про них обдаровуваного. Дарувальник, якому було відо­мо про недоліки або особливі властивості подарованої речі і який не повідомив про них обдаровуваного, зобов’язаний відшкодувати шко­ду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю в результаті володіння чи користування дарун­ком .

Дарувальник має такі права:

-    відмовитися від передання дарунка у майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився;

-    вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов’язку на користь третьої особи. У разі порушення обдаровуваним обов’ язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, — відшкодування його вартості;

-    вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вима­гати розірвання договору дарування;

-    вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для даруваль- ника велику немайнову цінність;

-    вимагати розірвання договору дарування, якщо внаслідок недба­лого ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, науко­ву, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошко­джена.

Вимоги щодо розірвання договору дарування можуть бути пред’явлені, дарувальником, якщо на момент вимоги дарунок є збере­женим. Наслідком розірвання договору дарування є обов’язок обдаро­вуваного повернути дарунок у натурі.

До вимог про розірвання договору дарування застосовується позов­на давність в один рік.

Обов’язки обдаровуваного. Як зазначалося, договір дарування є безоплатним та у більшості випадків одностороннім договором. Але ст. 725 ЦК дозволяє встановлення в договорі дарування обов’язок у об­даровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи про виселення тощо).

Обдаровуваний має право:

-    у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов’ язком передати дарунок у майбутньому, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості;

-    обдаровуваний має право у будь-який час до прийняття дарунка на підставі договору дарування з обов’язком передати дарунок у май­бутньому відмовитися від нього.

Види договору дарування. Окремим видом договору дарування є пожертва. За частиною 1 ст. 729 ЦК пожертвою є дарування нерухо­мих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, для досяг­нення обдаровуваними певної, наперед обумовленої мети.

Сторонами договору пожертви є пожертвувач та обдаровуваний.

Договір про пожертву є завжди реальним договором та вважається укладеним з моменту прийняття пожертви.

До договору про пожертву застосовуються положення про договір дарування, якщо інше не встановлено законом.

Пожертвувач (або його правонаступники) має такі права:

-    здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву;

-    вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва ви­користовується не за призначенням. Якщо використання пожертви за призначенням виявилося неможливим, використання її за іншим при­значенням можливе лише за згодою пожертвувача, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи — за рішенням суду.


[1] Иоффе, О. С. Обязательственное право [Текст] / О. С. Иоффе. - М. : Юрид. лит., 1975. - С. 394.

[2] В юридичній літературі кінця XIX - початку XX ст. був поширений погляд на дарування як на підставу виникнення права власності, але не як на договір (див., наприклад: Мейер, Д. И. Русское гражданское право [Текст] : в 2 ч. Ч. 1 / Д. И. Мейер.

-   М., 1997. - С. 3. - (Сер. «Классика российской цивилистики»).

[3] Один із небагатьох, поряд, наприклад, із договором доручення, за яким повірений не отримує плати, прикладів безоплатності двосторонього договору.

[4] Окрім зазначеного договору дарування з обов’язком обдарованого на користь третьої особи.

[5] Див.: Шершеневич, Г Ф. Курс гражданского права [Текст]. - Т. 2 / Г. Ф. Шерше­невич. - М., 1907.- С. 72.

[6] Наприклад, право користування чужою земельною ділянкою для забудови може виникати на підставі договору (у тому числі і безоплатного) з власником та бути вста­новлене на невизначений строк. Крім того, таке речове право може відчужуватися самим землекористувачем (ст. 413 ЦК).

[7] Конструкція цесії у цьому випадку не може бути застосована, оскільки перед­бачає передання третій особі прав кредитора за вже існуючим зобов’язанням, якого, очевидно, у випадку дарування права щодо себе нема.

[8] Очевидно, законодавець має на увазі доручення як складовий елемент змісту договору доручення (ст. 1003 ЦК) та довіреність.

[9] Указане правило ч. 4 ст. 722 є прикладом юридичної фікції - юридико-технічним прийомом, що полягає у визнанні неіснуючого факту таким, що юридично існує, або, навпаки, фактично існуючої обставини юридично неіснуючою.

 

Питання для самоконтролю


  1. Що є предметом договору дарування?
  2. В якій формі укладається договір дарування нерухомих ре­чей?
  3. Чи підлягає договір дарування нерухомих речей державній реєстрації?
  4. В який момент договір дарування вважається укладеним?
  5. В який момент у обдаровуваного виникає право власності на дарунок?
  6. Який може бути встановлений обов’язок обдаровуваного на користь третьої особи? Якими є наслідки порушення такого обов’язку?
  7. В яких випадках дарувальник має право відмовитися від договору дарування, а в яких має право вимагати його розір­вання?
  8. Які ознаки дозволяють виділити договір пожертви в окремий вид договору дарування?
  9. Які спеціальні підстави розірвання договору пожертви?