Глава 3 Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн PDF Печать
Гражданское право - Цивільне право: т.1 (В.І.Борисова та ін.)

Глава 3 Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн


§ 1. Основні цивільно-правові системи світу

§ 2. Романо-германська цивільно-правова сім’я

§ 3. Англо-американська цивільно-правова система

 

 

§ 1. Основні цивільно-правові системи світу


Поняття цивільно-правової системи[1]. Кожному суспільству, що претендує на звання державно-організованого, властиві деякі правила, писані і неписані розпорядження, що являють собою регулятори сус­пільних відносин. Назви цих правил є різними: звичаї, прецеденти, договори, закони і т. ін., але у цілому в більшості країн систему, що утворюють вищевказані правила, прийнято розглядати як Право.

Одночасно із зародженням суверенних держав формувалося на­ціональне позитивне право, закладалися основи для його подальшого розвитку. Право різних країн сформульоване різними мовами, із ви­користанням різноманітної юридичної техніки і покликане задоволь­няти інтереси суспільств із дуже різними соціальними групами, струк­турами, вдачами, віруваннями. Цілком зрозуміло, що унікальність будь-якої держави як політико-територіальної організації суспільства виявлялася й у неповторності, самобутності її права взагалі і цивіль­ного права зокрема. Однак процес зародження і розвитку державних утворень неминуче пов’язаний з інтенсифікацією міждержавного «спілкування» у сфері торгівлі, культури і науки, з колонізацією або завоюванням нових територій. Саме цими і рядом інших причин по­яснюється той факт, що норми цивільного права окремих країн зводи­лися до спільного «знаменника», здійснювалися запозичення й адап­тація правових категорій, конструкцій, нормативно-правових актів.

Таким чином, в еволюції цивільного права як загальнолюдської цінності визначилися дві тенденції: з одного боку, позитивні цивільно- правові норми і правила уніфікувалися, а відповідні національні право­ві системи формували специфічний тип (сім’ю) правових систем, з другого боку, відбувалася диференціація, що породжувала виникнен­ня найрізноманітніших типів правових систем світу.

Належне вивчення цивільного права на сучасному етапі розвитку України, як і будь-якої іншої галузі національного права, неможливе без використання порівняльно-правового методу дослідження, що до­зволяє систематизувати цивільно-правові явища, властиві правовим системам різних країн, виявити генетичні зв’язки між ними й історич­ну послідовність їхнього розвитку, ступінь рецепції елементів (право­вих конструкцій, понять, принципів) однієї правової системи в іншу. Тому слід погодитися з Р. Давидом і К. Жоффре-Спинозі, які, обґрун­товуючи першорядну роль юридичної компаративістики в юриспру­денції, стверджували, що вона дозволяє роз’яснити роль і значення права, використовуючи для цього досвід усіх народів світу. У практич­ному плані вона прагне сприяти розвитку міжнародних відносин. По-третє, порівняльне правознавство дозволяє юристам різних країн поліпшувати своє національне право[2]. Усе викладене сміливо можна віднести і до спеціального (галузевого) порівняльного правознавства, предметом вивчення якого є загальні та специфічні закономірності ви­никнення, розвитку і функціонування окремого компонента системи права — галузі цивільного права у його порівняльному пізнанні.

Що ж таке сім’ я правових систем і тип цивільно-правової системи, як вони класифікуються і за якими ознаками?

Під типом (сім’єю) правової системи прийнято розуміти сукуп­ність національних правових систем держав, що мають загальні риси, які виявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, що домінують у формі джерел і принципів права, систем права і систем законодавства, організації правових установ, насамперед судової сис­теми, подібності правових категорій і понять[3]. Беручи до уваги, що тип правової системи і тип цивільно-правової системи співвідносяться як ціле і частина (як загальна і окрема категорії), то останню можна ви­значити як сукупність національних правових систем держав, що мають загальні риси, які виявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку здійснюваного в них правового регулювання сус­пільних відносин, що складають предмет цивільного права.

Вивчення методом порівняння різноманітних цивільно-правових систем світу передбачає попереднє здійснення їхньої наукової класи­фікації, проведення якої являє собою одне з основних завдань юридич­ної компаративістики.

Відмінності між цивільним правом різних держав істотно зменшу­ються за умови, якщо виходити не зі змісту їхніх конкретних норм, що залежить від волі правотворца і піддане постійним, іноді досить іс­тотним змінам, а з більш стабільних, константних компонентів (еле­ментів), які використовуються для створення, застосування, інтерпре­тації й оцінки зазначених правил поведінки. Саме зазначені постійні елементи будь-якої цивільно-правової системи як класифікаційний критерій дозволяють виділити і відокремити їхні типи, яких існує не так уже й багато.

Серед учених не склалося єдиної думки з питання про групи «сімей права» і про ознаки, за якими відокремлюються зазначені сім’ї. Одні дослідники пропонують відносити до ознак, що диференціюють, «сво­єрідність праворозуміння різних народів і націй», і «джерела їхніх правових систем»[4]; другі автори виділяють п’ять компонентів, що у своїй сукупності формують класифікаційний «правовий стиль», а саме: а) походження й еволюція правової системи; б) ідеологічні фактори; в) своєрідність юридичного мислення; г) специфічні правові інститути; д) природа джерел права і способи їхнього тлумачення[5]; інші правознавці виокремлюють ряд інших критеріїв[6].

Кожна із запропонованих у науці сукупність зазначених вище ознак, безумовно, має право на існування і свої переваги, але жодна з них не є ідеальною, а вибір тієї чи іншої групи «залежить від того, що хочуть вивчити, і від основних поставлених цілей»[7]. Тому для досягнення за­значених цілей, визначених нами, пропонуються такі критерії, що до­зволяють виявити подібність і відмінності основних цивільно-правових систем сучасності і які становлять константні елементи будь-якої цивільно-правової системи: 1) генезис правових систем — історія їх виникнення і розвитку, що вплинула на формування унікальності її правових початків і принципів, на тенденції подальшого розвитку право­вих структур; 2) джерела права — їх система, значення і співвідношен­ня між собою; 3) структура цивільного права — побудова цивільно- правових норм, їх розподіл за підгалузями і правовими інститутами.

Що стосується систематики цивільно-правових систем світу, прове­деної різними вченими за найрізноманітнішими критеріями, то варто відмітити, що докладне висвітлення зазначених варіантів класифікацій повело б від безпосереднього предмета нашого дослідження, тим більше, що є можливість порадити читачу ознайомитися з найбільш доступною в даній сфері науковою літературою, автори якої гідно впоралися із цим завданням[8]. Необхідно лише підкреслити, що, беручи до уваги зазначені ознаки (константні елементи), можна запропонувати наступну класифі­кацію цивільно-правових систем світу:

1)  романо-германський тип правової сім ’ї — охоплюює велику частину країн континентальної Європи і їхні колишні колонії;

2)  сім ’я загального права (англо-американський тип правової сім ’ї) існує в Англії, Уельсі, Ірландії, США і 36 державах — членах Британ­ської Співдружності (у деяких із них лише почасти);

3) релігійні і традиційні правові системи:

а) релігійна правова сім’ я — ісламське право, індуське право, іу­дейське право (теократичні мусульманські держави, частково Індія й Ізраїль);

б) далекосхідна правова сім’я — Китай, Японія;

в) африканська правова сім’ я — значна частина країн континен­тальної Африки і Мадагаскар.

Кожен із вищевикладених типів правових систем, у свою чергу, має внутрішню структуру, крім того, у силу різних історичних передумов правові системи, що панують у деяких державах і на територіях, мо­жуть бути віднесені до так званого змішаного типу правової сім ’ї, що виник на стику романо-германської і англо-американської правових систем (наприклад, ПАР, Філіппіни, Шотландія, провінція Квебек, штат Луізіана, Скандинавські країни). З огляду на те, що норми цивільного права покликані регулювати, в більшості, майнові відносини, що мають економічний зміст, і той факт, що у світовій економіці провідну роль відіграють держави, в яких домінують романо-германський і англо- американський типи правових систем, то саме на їхньому порівняльно- правовому аналізі і сконцентруємо нашу увагу надалі.

Місце цивільного права України серед цивільно-правових систем сучасності. Яке ж місце посідає цивільно-правова система України серед цивільно-правових систем сучасності? Відповідь на це запитання неможлива без короткого історичного екскурсу, що дозво­лить установити специфіку генезису вітчизняної правової системи.

Унаслідок загальновідомих історичних процесів Україна тривалий час не була суверенною національною державою. Однак як у періоди існування української державності (Київська Русь, Гетьманщина XVII —

XVIII  ст., УНР, Гетьманат початку XX ст. ), так і в періоди перебування України у складі інших держав на формування української правової системи впливали традиції романо-германської правової сім’ї, на під­ґрунті якої вона й розвивалася. Такий висновок можна зробити в резуль­таті дослідження правових джерел, що у різні епохи регулювали в Укра­їні відносини, які нині відносять до цивільних (Договори Київської Русі

з Візантійською імперією, в яких містяться норми візантійського права, що є «прямим нащадком» права Давнього Риму; Руська Правда; Церков­ні статути князів Володимира і Ярослава; Литовські статути; перший кодекс українського права 1743 р. «Права, по которьім судится мало- российский народ.. .»[9], законодавство Російської імперії).

Однак відхід у небуття Російської імперії, створення СРСР і УРСР із зовсім новими, що не знали аналогів у світовій історії, політичними режимами, які проіснували протягом 70 років XX ст., наклало свій відбиток і на «радянське соціалістичне право», що сформувалося в за­значених державах. Хоча правова система УРСР і зберегла деякі риси, властиві романо-германській правовій сім’ ї (основні джерела права, структура цивільного права), разом з тим для неї характерні такого роду відмінності від континентальної правової системи, на підставі яких ряд дослідників виокремлювали право соціалістичних країн у са­мостійну «сім’ю соціалістичного права»[10].

Керівники радянської України виходили з мети, що полягала у ство­ренні суспільства нового типу, «вільного» від держави і права. З цієї причини принцип верховенства права був заміщений принципом со­ціалістичної законності (а на більш ранньому етапі — революційною доцільністю), право розглядалося як знаряддя державної влади, а за­конодавство відображало волю комуністичної партії, що була моно­польним «представником народу». Відповідно до пануючої доктрини марксизму-ленінізму законодавець прагнув створити насамперед новий економічний лад, у якому всі засоби виробництва усуспільнені, а еко­номіка, що розвивалася раніше за принципами й законами ринку, за­мінювалася плановою економікою, централізовано керованою за до­помогою могутнього адміністративного апарату. Сфера відносин між громадянами в цих умовах стає меншою, ніж вона була раніше, харак­терний для романо-германської правової сім’ї правовий дуалізм — по­діл права на приватне і публічне — заперечується, публічне право «наступає» на приватне, і передбачається повне витіснення, ліквідація приватного права.

У подібних умовах формується цивільне право УРСР, для якого було характерним таке: 1) заборона розглядати вітчизняне цивільне право як приватне право; 2) введення в науковий і господарчий обіг терміна «форма права власності»; 3) забезпечення правом переважно інтересів держави виражалося у фіксуванні цивільним законодавством домінуючої ролі державної власності за допомогою відмови від прин­ципу рівного юридичного захисту всіх форм права власності (шляхом надання необмеженої віндикації для державного майна) і установлен­ня якісних і кількісних обмежень щодо об’єктів права власності гро­мадян; 4) здійснення спроб звуження предмета цивільного права через створення нових, уже публічно-правових галузей — господарського, колгоспного, земельного права; 5) необхідність збереження державної монополії на засоби виробництва, поєднана з нагальною потребою і можливістю держави як наймогутнішого власника брати участь у майнових відносинах, породила наукове обґрунтування, а потім і нормативне закріплення інститутів права повного господарського відання й права оперативного управління.

Із розпадом Союзу РСР, здобувши незалежність, Україна дістала можливість, яку вона не впустила, створення власної правової сис­теми. Аналіз змін, які відбулися за останні двадцять років, дозволяє зробити такий висновок: розвиток українського цивільного права здійснюється в напрямі посилення його спільності з романо- германською правовою сім ’єю. Передумовами зазначеного процесу можна вважати як генетичне споріднення вітчизняної правової сис­теми з континентальним правом, так і політичні орієнтири, обрані нашою державою, що виявляються у проведенні заходів, спрямованих на європейську інтеграцію (це стосується і гармонізації українського законодавства з європейським[11]). Разом з тим не відбулося повної від­мови від законодавства Союзу РСР. Відповідно до Постанови Верхов­ної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 р. № 1545-XII встановлено, що «до прийняття відповідних актів зако­нодавства України на території республіки застосовуються акти за­конодавства Союзу РСР із питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України». Крім того, здійснюється співробітництво між країнами — учасницями СНД, у тому числі й у сфері розвитку цивільного зако­нодавства.

Таким чином, можна стверджувати, що українська цивільно-правова система «повертається» у романо-германську правову сім ’ю, але як особливий її різновид[12].

Загальний напрям розвитку цивільно-правових систем. Якими ж є основні тенденції розвитку цивільно-правових систем сучасності, особливо їхніх класичних типів, до яких прийнято відносити романо- германську й англо-американську правові сім’ї? Загальний вектор розвитку зазначених типів правових систем спрямований на їх уніфі­кацію. Країни, в яких панують класичні правові системи, постійно стикалися і взаємодіяли протягом своєї історії, їхнє право зазнавало впливу християнської моралі, а пануючі, починаючи з епохи Відро­дження, філософські течії висунули на перший план ідеї індивідуаліз­му, лібералізму, поняття суб’єктивних прав[13]. Із початком промислової революції XIX ст. прецедентне право Великої Британії вже не цілком відповідало запитам економіки, яка могутньо розвивалася, що привело до значного збільшення кількості законодавчих актів і підвищення їхньої ваги серед інших джерел цивільного права, що також свідчить про деяке зближення правових систем.

Явища, які відбуваються у світі останні сто років, — бурхливий розвиток науково-технічного прогресу, інтенсифікація взаємопроник­нення економік різних держав, названа терміном «глобалізація», і по­силення доцентрових загальноєвропейських тенденцій під егідою Європейського Союзу, сприяють ще більшому зближенню класичних цивільно-правових систем, що особливо яскраво ілюструє процес гармонізації національних цивільних законодавств, який відбувається в Європі під егідою Європейського Співтовариства, і формування «над­національного», складно структурованого європейського права, що містить значну кількість правових актів, норми яких покликані регу­лювати цивільні відносини (уніфікація, що в європейській юридичній літературі називається гармонізацією, більшою мірою стосується тор­гового і зобов’язального права, права компаній, а меншою — сімейно­го й спадкового права)[14].

Здійснюється уніфікація цивільного законодавства й у рамках між­державного співробітництва шляхом прийняття міжнародних догово­рів чи створення міжнародних організацій, завдання яких полягає в посиленні міжнародно-правової взаємодії в різних галузях людської діяльності (наприклад, Всесвітня організація інтелектуальної власнос­ті і значна кількість міжнародних договорів, присвячених питанням охорони інтелектуальної власності, учасниками яких є держави із різ­ними типами правових систем).

Однак усе ще існуючі відмінності в рівні соціально-економічного розвитку держав, у яких домінують класичні правові системи, вікові цивільно-правові традиції, знаний консерватизм, властивий сім’ ї за­гального права і який виявляється все більше у правосвідомості прак­тикуючих юристів, можуть стати певним гальмом, утім аж ніяк не перешкодою на шляху формування «єдиної сім’ї західного» чи «євро­пейського права»[15], тим самим лише трохи віддаливши в часі утворен­ня останньої.