Загальні зауваження до Книги першої

Загалом Книга перша ЦК структурно виглядає достатньо традиційною, нагадуючи у цьому сенсі ЦК 1963 р. і включаючи розділи: 1. «Основні положення»; 2. «Особи»; 3. «Об'єкти цивільних прав»; 4. «Правочини. Представництво»; 5. «Строки та терміни. Позовна давність».

Порівняно з ЦК 1963 р. додався лише один новий розділ «Об'єкти цивільних прав», який містить чотири глави: глава 12 «Загальні положення про об'єкти цивільного права», глава 13 «Речі. Майно», глава 14 «Цінні папери», глава 15 «Нематеріальні блага». Втім, на перший погляд, і цей розділ не можна визнати абсолютною новелою структури ЦК, оскільки Цивільний кодекс УРСР 1922 р. свого часу містив схожий розділ — «Об'єкти права (майно)». І хоча тепер розділ третій ЦК 2003 р. регулює набагато ширше коло питань, можна вважати, що в ньому певною мірою відображена традиція наступності регулювання цивільних відносин у нашій державі, яка сполучається з новими підходами, що відображають сучасну концепцію українського цивільного права.

Разом із тим, слід зазначити, що незважаючи на певну зовнішню подібність структури вітчизняних цивільних кодексів, не тільки розділ третій ЦК 2003 р., а й інші розділи, які поділяються на глави, містять багато істотних нововведень. Зокрема, з'явилися нові глави: глава 1 «Цивільне законодавство України», глава 2 «Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Здійснення цивільних прав та виконання обов'язків», глава 3 «Захист цивільних прав та інтересів», глава 5 «Фізична особа — підприємець», глава 6 «Опіка та піклування», глава 7 «Загальні положення про юридичну особу», глава 8 «Підприємницькі товариства», глави 9—11, присвячені регулюванню участі держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах», глава 18 «Визначення та обчислення строків».

Отже, при тлумаченні та застосуванні норм ЦК слід враховувати особливості її структури і не обмежуватися при вирішенні питань реалізації суб'єктивних прав зверненням лише до котрогось із розділів Кодексу, а мати на увазі, що він є законодавчим актом системного характеру. Звідси випливає, що, визначаючи, скажімо, особливості здійснення цивільних прав, треба використовувати не лише положення глави 2 ЦК, а й відповідні норми з розділів «Особи», «Правочини. Представництво», а також норми Книги п'ятої ЦК, котрі регулюють відповідний договір або недоговірні відносини тощо.