ГЛАВА 87 ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА НА СПАДКУВАННЯ

 

Стаття 1268. Прийняття спадщини

1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, вста­новленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

4. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздат­ність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, установлених частинами другою — четвертою статті 1273 цього Кодексу.

5. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

1. Наявність права на спадщину не пов'язується з будь-якими обов'язками спад­коємця. Тому спадкоємець як за заповітом, так і за законом на свій розсуд може прийняти або не прийняти спадщину.  Прийняття спадщини має бути безумовним і беззастережним.

2. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, для прийняття спадщини не повинен вчиняти будь-який правочин. Його бездіяльність (якщо він не заявив про відмову від спадщини впродовж строків, установ­лених ст. 1270 ЦК) є юридичним фактом, що свідчить про прийняття ним спадщини. Вважаються такими, що прийняли спадщину, малолітні, неповнолітні і недієздатні особи, що є спадкоємцями за законом або за заповітом, крім випадків, коли зроблена заява про відмову від спадкування в порядку, встановленому ч. 2 — 4 ст. 1273 ЦК.

3. Частина 5 ст. 1268 ЦК є підставою для висновку про те, що права та обов'язки, що складають спадщину, переходять до спадкоємців з часу відкриття спадщини. Пра­ва та обов'язки, які існували до цього, переходять у порядку спадкування. Права та обов'язки, що виникли після цього в порядку розвитку прав та обов'язків, що скла­дають спадщину, після відкриття спадщини, є правами й обов'язками спадкоємців,
які прийняли спадщину.

 

Стаття 1269. Подання заяви про прийняття спадщини

1. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

2. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

3. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття тспадщини без згоди своїх батьків або піклувальника.

4. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи по­дають її батьки (усиновлювачі), опікун.

5. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

1. Спадкоємці, які не проживали постійно разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, для здійснення права на спадкування мають подати заяву про прийняття спадщини до нотаріуса за місцем відкриття спадщини впродовж строків, установлених ст. 1270 ЦК. Упродовж цього самого строку заява про прийняття спадщини може бути відкликана.

2. Заява про прийняття спадщини подається особисто. Це стосується і осіб, які досягли чотирнадцяти років, які мають право подати таку заяву без згоди батьків чи піклувальника. Від імені малолітніх осіб, які є спадкоємцями, заяву про прийняття спадщини подають батьки, усиновлювачі, опікун.

 

Стаття 1270. Строки для прийняття спадщини

1. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який почина­ється з часу відкриття спадщини.

2. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадко­ємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

1. Строк для прийняття спадщини встановлений тривалістю шість місяців. Він об­числюється з дня відкриття спадщини. Якщо право на спадкування у особи виникає в результаті неприйняття спадщини або відмови від неї, строк для прийняття спад­щини починає перебіг з дня відмови від спадщини чи неприйняття спадщини. При цьому день відмови визначається за днем подання до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про відмову від спадщини. Днем неприйняття спадщини є останній день строку для прийняття спадщини (для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини). У разі виникнення права на спадкування внаслідок неприйняття спадщини або відмови від неї інших спадкоємців, строк для прийняття спадщини встановлений тривалістю три місяці. У цьому разі строк для прийняття спадщини може закінчуватися як задовго до спливу зазначеного шестимісячного стро­ку (якщо відмову від спадщини заявлено впродовж короткого проміжку часу після відкриття спадщини), так і значно пізніше (якщо відмову від спадщини заявлено на­прикінці шестимісячного строку або якщо право на спадкування виникло в результаті неприйняття спадщини впродовж шестимісячного строку).

 

Стаття 1271. Прийняття заповідального відказу

1. Якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв.

1. Щодо заповідального відказу передбачений тільки пасивний спосіб прийняття спадщини: якщо відказоодержувач упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини не відмовився від заповідального відказу, він вважається таким, що прийняв запо­відальний відказ.

 

Стаття 1272. Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини

1. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

2. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спад­щини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

3. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з по­важної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

1. Строки, встановлені ст. 1270 ЦК для прийняття спадщини, належать до категорії обмежувальних (преклюзивних, присічних). їх сплив припиняє право на прийнят­тя спадщини. Проте спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, за наявності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину, вправі подати до нотаріальної контори (нотаріуса) за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття
спадщини і після спливу строку для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК).

2. Спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може звернутись до суду з позовом про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, достатнього для подання такої заяви. Такий позов підлягає задоволенню, якщо позивач надасть докази наявності поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини. Поважними при цьому слід визнавати такі причини, які з огляду на моральні норми суспільства виправдовують поведінку спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини. Один спадкоємець звернувся з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини через два роки після відкриття спадщини. Спадкоємець (син померлого) як на поважну причину пропуску строку для прийняття спадщини поси­лався на відсутність відомостей про смерть батька. Суд відмовив у позові, оскільки моральні норми суспільства не виправдовують поведінку сина, який упродовж більше двох років не цікавився здоров'ям та умовами життя батька, а коли батько помер, від­сутність відомостей про смерть батька просив визнати поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

 

Стаття 1273. Право на відмову від прийняття спадщини

1. Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем від­криття спадщини.

2. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прий­няття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування.

3. Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може від­мовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування.

4. Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклуван­ня.

5. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

6. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, вста­новленого для її прийняття.

1. Право спадкоємця на відмову від прийняття спадщини реалізується впродовж строків, установлених ст. 1270 ЦК, шляхом подання заяви до нотаріальної контори (нотаріуса) за місцем відкриття спадщини. Як і прийняття спадщини, відмова від спад­щини має бути безумовною і беззастережною.

2. Установлено спеціальний порядок.відмови від прийняття спадщини для таких категорій спадкоємців: 1) особи, цивільна дієздатність яких обмежена (ст. 36 ЦК), можуть відмовитись від прийняття спадщини за наявності згоди піклувальника та органу опіки та піклування; 2) неповнолітні віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років вправі відмовитись від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника й органу опіки та піклування; 3) батьки (усиновлювачі), опікун мало­літньої або недієздатної особи вправі відмовитись від спадщини, право на яку належить такій особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Слід звернути увагу на те, що слово «лише» вживається тільки в ч. 4 ст. 1273 ЦК. У ч. 2 та 3 цієї статті таке слово не вживається. Це свідчить про невисокий рівень за­конотворчої техніки. Його вживання необхідне тоді, коли правотворчий орган надає однакової юридичної сили правилу, що сформульоване в акті цивільного законодав­ства прямо, і правилу, яке непрямо випливає із відповідного положення такого акта та виявляється висновком від протилежного. Тому слово «лише» можна було вклю­чити до змісту правил, що викладаються в ч. 2, 3, 4 ст. 1273 ЦК. Але його можна було і не включати до змісту цих правил, оскільки більш загальних правил стосовно диспозицій норм, сформульованих у ч. 2, 3, 4 ст. 1273 ЦК, не існує. Тому правила, що непрямо випливають із ч. 2 і 3 цієї статті, мають таку саму юридичну силу, як і правила, що сформульовані тут прямо. Отже, законодавець для досягнення більшої якості та однаковості тексту законодавчого акта мав або включити слово «лише» до ч. 2 і 3 ст. 1273, або виключити це слово із ч. 4 ст. 1273 ЦК.

 

Стаття 1274. Право на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи

1. Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом.

2. Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на ко­ристь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

3. Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь.

4. Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складений запо­віт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем.

5. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, установлених статтями 225, 229 — 231 і 233 цього Кодексу.

1. Ця стаття формулює правила про відмову спадкоємців від прийняття спадщини на користь іншої особи. Як спеціальні, ці правила підлягають переважному застосу­ванню перед положенням ч. 5 ст. 1273 ЦК, відповідно до якого відмова від прийнят­тя спадщини має бути безумовною і беззастережною: все-таки відмова від спадщини може містити застереження про те, на користь якої особи спадкоємець відмовляється
від прийняття спадщини. До відмови від прийняття спадщини на користь іншої осо­би застосовуються загальні правила ст. 1273 ЦК про порядок відмови від прийняття спадщини.

2. Особа, на користь якої складено заповіт, в якому зазначається на підпризначення спадкоємця, може відмовитись від спадщини лише на користь особи, яка є під­призначеним спадкоємцем. Тобто за наявності підпризначеного спадкоємця відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини без визначення особи, на користь якої здійснена відмова, і з визначенням такої особи тягне однакові правові наслідки.
Щоправда, вони встановлені різними положеннями Цивільного кодексу: в першому випадку — ст. 1244 ЦК, а в другому — ч. 4 ст. 1274 ЦК.

3. Частина  1 ст. 1274 ЦК обмежує право спадкоємців за заповітом на відмову від спадщини на користь іншої особи: такою особою може бути тільки інший спад­коємець за заповітом.  У свою чергу,  і спадкоємець за законом може відмовитися від прийняття спадщини лише на користь іншого спадкоємця за законом, причому незалежно від черги.

4. Частина 5 ст. 1274 ЦК викликає інтерес її співвідношенням із загальними прави­лами про недійсність правочинів. Перш за все слід звернути увагу на те, що тут уста­новлюється можливість визнання судом відмови від спадщини недійсною на підставі певних статей Цивільного кодексу. Але при цьому не зазначається про можливість визнання відмови недійсною «лише» на підставі статей, які перелічені в ч. 5 ст. 1274 ЦК. За відсутності такого зазначення слід зробити висновок про те, що ч. 5 ст. 1274 ЦК прямо формулює правило про підстави недійсності відмови від прийняття спад­щини, але із цього правила не випливає неможливість визнання такої відмови судом недійсною з інших підстав. Зокрема, порушення обмежень щодо кола осіб, на користь яких можлива відмова від спадщини, які (обмеження) встановлені ч. 1, 2 ст. 1274 ЦК, є підставою для визнання відмови недійсною на підставі ч. 1 ст. 203 і ч. 1 ст. 215 ЦК. Інший варіант — вважати в таких випадках недійсною відмову від прийняття спадщини лише в частині визначення особи, на користь якої здійснюється відмова, — не відповідав би ст. 217 ЦК (частина правочину може бути визнана недійсною, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини). А головне — цей варіант також передбачає застосування ч. 1, 2 ст. 1274, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК.