Печать
PDF

§ 4. РОЗРАХУНКИ ЗА ІНКАСОВИМИ ДОРУЧЕННЯМИ

Posted in Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ, т.2

§ 4. РОЗРАХУНКИ ЗА ІНКАСОВИМИ ДОРУЧЕННЯМИ

 

Стаття 1099. Загальні положення про розрахунки за інкасовими дорученнями

1. У разі розрахунків за інкасовими дорученнями (за інкасо) банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу.

2. Банк-емітент, який одержав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк (виконуючий банк).

Випадки застосування та порядок здійснення розрахунків за інкасовими дору­ченнями встановлюються законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.

1.  Зміст ст. 1099 — 1101 ЦК виявляється недостатньо визначеним через відсутність узгодженості з Законом «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [128] та Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті в Україні [432]. На­званий Закон передбачає використання таких розрахункових документів, за допомогою яких здійснюється ініціювання переказу грошей як платіжна-вимога доручення і платіжна вимога. Платіжна вимога оформляється у випадках примусового та договірного списання коштів (п. 5.5, 6.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті в Украї­ні), тобто не передбачає її акцептування платником. Платіжна вимога-доручення перед­бачає її акцептування платником. У ст. 1099 — 1101 ЦК йдеться про акцепт інкасового доручення. Звідси можна зробити висновок про те, що ст. 1099 — 1101 ЦК підлягають застосуванню до розрахунків за інкасовими дорученнями, яким, за термінологією на­званих Закону і Інструкції, відповідає термін «платіжна вимога-доручення».

Форма платіжної вимоги-доручення встановлена додатком 5 до Інструкції про без­готівкові розрахунки в національній валюті в Україні. Форма документа, що має назву інкасового доручення, не затверджувалась.

2. Стаття 1099 ЦК передбачає, що при розрахунках за інкасовими дорученнями (платіжними вимогами-дорученнями) банк, що обслуговує одержувача платежу (за термінологією цієї статті —   банк-емітент),  здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання платежу від платника. Відповідно до ч. 22.3 ст. 22 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» платіжна вимога-доручення (інкасове доручення)
подається отримувачем грошей безпосередньо до платника. Разом з тим допускається, щоб доставка платіжної вимоги-доручення до платника здійснювалась банком, що об­слуговує отримувача, через банк, який обслуговує платника, а також за допомогою засобів зв'язку.

3. Відповідно до п. 4 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті в Україні платіжні вимоги-доручення можуть застосовуватись в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків.

 

Стаття 1100. Виконання інкасового доручення

1. У разі відсутності  будь-якого документа або невідповідності документів за зовнішніми ознаками інкасовому дорученню виконуючий банк повинен негайно повідомити про це клієнта. У разі неусунення зазначених недоліків банк повертає
документи без виконання.

2. Документи подаються платникові у тій формі, в якій вони одержані, за винятком банківських відміток і написів, необхідних для оформлення інкасової операції.

3. Документи, що підлягають оплаті при їх поданні, виконуючий банк зобов'язаний подати до платежу негайно з отриманням інкасового доручення.

Якщо документи підлягають оплаті в інший строк, виконуючий банк повинен для одержання акцепту платника подати документи для акцепту негайно з отриманням інкасового доручення, а вимогу платежу має здійснити не пізніше ніж у день на­стання строку платежу, визначеного у документі.

4. Часткові платежі можуть бути прийняті у випадках, якщо це встановлено банків­ськими правилами, або за наявності в інкасовому дорученні спеціального дозволу.

5. Одержані (інкасовані) суми негайно передаються виконуючим банком у роз­порядження банку-емітента, який повинен зарахувати ці суми на рахунок клієнта. Виконуючий банк має право відрахувати з інкасованих сум належні йому плату та
відшкодування витрат та (або) видатків.

1. Стаття 1100 ЦК виходить із того, що банк, який обслуговує одержувача платежу (клієнта), має здійснити дії щодо отримання від платника платежу та (або) акцепту інкасового доручення (платіжної вимоги-доручення). Банк, який обслуговує одержува­ча платежу, у ст. 1099 — 1101 ЦК іменується банком-емітентом. Банк, що обслуговує платника, іменується виконуючим банком. Закон «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [128] і Інструкція про безготівкові розрахунки в національній ва­люті в Україні [432] не передбачають надання разом з платіжною вимогою-дорученням будь-яких документів. Проте це може передбачатись в договорі між платником та одержувачем платежу.

2. Частина 3 ст. 1100 ЦК допускає негайну оплату інкасового доручення. Відповід­но до п. 4.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті в Україні згода платника на оплату платіжної вимоги-доручення є обов'язковою. Вона дається шляхом заповнення нижньої частини цього платіжного документа.

 

Стаття 1101. Повідомлення про проведені операції

1. Якщо платіж та (або) акцепт не були отримані, виконуючий банк повинен негайно повідомити банк-емітент про причини неплатежу або відмови від акцепту. Банк-емітент повинен негайно повідомити про це клієнта, запитавши у нього вказівки щодо подальших дій.

У разі неотримання вказівок щодо подальших дій у строк, встановлений банків­ськими правилами, а якщо він не встановлений, — в розумний строк виконуючий банк має право повернути документи банку-емітентові.

1. Інформація про відмову від акцепту або про нездійснення платежу надсилається в межах правовідносин, в яких перебувають учасники розрахунків за інкасовим до­рученням.